20 листопада 2025 року у Львові, в коворкінгу Lem Station, відбувся гібридний
круглий стіл «Оборонна демократія як елемент нового суспільного договору.
Довгострокове планування в умовах війни». Захід був організований ГО
«Фонд сприяння демократії» та ГО «Український безпековий клуб» за
підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні, зібрав науковців, військових та
експертів для обговорення трансформації українського суспільства в умовах
повномасштабної війни.
Політична криза: від корупції до вичерпаного кредиту довіри
Серед учасників, які обговорювали виклики державотворення в умовах
повномасштабної війни, виступив Юрій Підлісний, доктор філософії, Керівник
програми “Етика-Політика-Економіка”, завідувач кафедри політичних наук
Українського Католицького Університету.
Його аналіз охопив необхідність перезавантаження суспільного договору, що
було каталізовано корупційними скандалами, а також загострення
демографічних проблем.
Корупційний скандал навколо державної компанії «Енергоатом» викликав
публічну реакцію не лише через суму – йшлося про орієнтовно 100 мільйонів
доларів – а й, зокрема, через контекст, у якому ці кошти були втрачені. За
словами Юрія Підлісного, проблема не в масштабі крадіжки, а в тому, звідки ці
ресурси були виведені: з енергосистеми, яка перебуває під постійними атаками
РФ та є життєво важливою для функціонування держави в умовах війни. «Це
гроші, вкрадені з енергосистеми, яка руйнується ворогом. Відповідно,
легітимність влади, тобто довіра до цієї влади, впала до нуля», – зазначив
Підлісний.
Такі випадки, підкреслив експерт, руйнують довіру до інституцій не поступово,
а миттєво – створюючи “ефект доміно” у сприйнятті легітимності влади. І тут
мова йде не лише про моральне обурення, а про практичну неспроможність
суспільства вірити в здатність держави діяти відповідально.
В умовах війни проведення виборів є недоцільним і технічно складним.
Підлісний запропонував альтернативу: тимчасовий суспільний консенсус,
який має бути досягнутий в межах виконавчої гілки – передусім на рівні
Кабінету Міністрів. Ідеться про перезапуск принципів управління, а не про
зміну персоналій.
Новий суспільний договір: не теорія, а практичний інструмент виживання
Поняття «новий суспільний договір» Підлісний не використовує як гасло – у
його інтерпретації це рамка, яка дозволяє узгодити бачення майбутнього між
громадянами та владою. Він виділив три питання, які потребують відповіді:
1. Як формуються спільні цінності? Суспільство має домовитися про
базові принципи: що є прийнятним, а що – неприйнятним. Це стосується і
моральних норм, і уявлень про справедливість, і навіть типу економічної
моделі.
2. Як ці цінності транслюються до влади? Мова про інституційну рамку,
яка дозволяє не просто обурюватись у соцмережах, а мати вплив: через
представництво, механізми участі, громадський контроль.
3. Хто і як приходить у владу? Це питання не лише виборів, а й механізмів
оновлення еліт: чи доступ до влади мають лише багаті, чи є шанс у тих,
хто має компетенцію та довіру?
Підлісний підкреслює: без відповідей на ці питання жодна реформа не матиме
довгострокового ефекту. Суспільний договір потрібен не для політичної
естетики, а для уникнення розпаду державності в середньостроковій
перспективі: «Але ми повинні задати собі питання, а що не так з нашим
суспільним договором чинним? Бо коли ми подивимося на те, що відбувалося не
тільки до широкомасштабного вторгнення… то ми побачимо одну річ.
Соціально-побутові економічні стандарти життя в Україні, які, очевидно,
були створені владою… Умови були створені такі, що креативна, творча,
пасіонарна частина суспільства просто виїхала на заробітки. В пошуках інших
економічних, соціально-побутових стандартів. Тобто, шукали цивілізаційні
норми. Ми повинні збудувати, в першу чергу, консенсус щодо спільних
цінностей. Щодо гідності людини, наприклад, щодо гідності людської праці,
щодо того, чому ми надіємо пріоритети, що є в останню чергу, який тип
економіки має бути, який тип сімейної політики має бути», – зазначає експерт.
Демографічна криза: цифри, які означають більше, ніж втрату населення
Юрій Підлісний оперує чіткими даними: до повномасштабного вторгнення
Україна вже втратила понад 3,5 мільйона людей через трудову еміграцію. Після
24 лютого 2022 року ще понад 6,5 мільйона виїхали за кордон як біженці. У
сумі – майже 10 мільйонів українців, які потенційно не повернуться.
Це не лише соціальна або емоційна проблема. Це – виклик, що ставить під
питання функціонування пенсійної системи, ринку праці, шкільної мережі та
системи охорони здоров’я. Коли Підлісний говорить про «загрозу зникнення»,
він не драматизує: маючи високий рівень смертності, низький рівень
народжуваності та масову еміграцію, Україна опиняється у демографічному
тупику.
«Якщо у нас залишається більше населення старшого і малопрацюючого,
молодшого, то у нас є два виходи. Зникнути з історії, як Україні, як державі, як
нації. Друге, або ми робимо належну сімейну політику і міняється демографія,
або є ще один третій шлях. Вже про нього багато хто говорив на різних
майданчиках. Я вважаю, що це дуже неправильний шлях, він лише тимчасово
може щось вирішити. Це приплив міграційної робочої сили в Україну. Називали
цифру 5 мільйонів людей. Насправді в нашій демографічній ситуації і в тій
кількості людей, які залишаться в Україні після війни, це насправді не
залучення трудової сили, це заміна населення», – підкреслює Юрій Підлісний.
Він закликає розробити довгострокову сімейну політику, повернути частину
діаспори (хоча охочих повернутись, за оцінками, лише 15%), та зупинити
«вимивання» активного населення.
Освіта і світогляд: не абстракція, а причина і наслідок
Підлісний цитує Бісмарка: війни виграють не генерали, а «сільський вчитель і
парафіяльний священник». Це не історичний штамп, а реалістична
діагностика. За його словами, світоглядні орієнтири формуються в дитинстві –
через школу, родину, місцеві спільноти. Якщо ці інституції деградують –
держава втрачає не лише ресурс, а сенс.
Стан освіти експерт оцінює критично:
– Кадровий дефіцит: через еміграцію молоді неможливо комплектувати
школи без вчителів пенсійного віку.
– Майновий бар’єр: батьки змушені оплачувати репетиторів, бо школа не
дає потрібного рівня. Це фактично вводить майновий ценз на якісну
освіту.
– Вимивання потенціалу: кращі студенти одразу планують навчання за
кордоном і не повертаються.
«Дуже часто батьки питаються: «а після вашого Українського Католицького
Університету є шанс, щоб дитина на магістерку поїхала за кордон? Ми не
бачимо себе тут в Україні…» Отже, ми таким чином стаємо,
інтелектуальною підмогою для інших країн. А ще одна річ у те, що ви говорили
про те, що наші люди високоосвічені, кваліфіковані і на заході до них добре
ставляться, тому що вони ніщо інше, як демографічний матеріал, якого там
бракує. В них катастрофа з демографією. В них частіше можна побачити
сім’ї з собачками, ніж з дітьми», – каже експерт.
Освіта, за Підлісним, це не лише сфера знань, а «репліка суспільства». Якщо
система розшаровується за грошима, втрачає престиж і не повертає інвестицій у
розвиток – то, можливо, потрібно її не реформувати, а переосмислювати
заново.
Не революція, а холодна модернізація
Юрій Підлісний не пропонує миттєвих рішень чи політичних лозунгів. Його
позиція – аналітична, прагматична: перед Україною стоять не лише загрози
ззовні, але й серйозні структурні виклики зсередини. І без нової політичної
рамки – суспільного договору – розв’язати ці проблеми буде неможливо.
«Питання в створенні умов, а умови починаються з того, про що говорить
вислів, приписаний Бісмарку. А далі нам потрібно по кожному пункту – освіта,
безпека, економіка – вести секторальні дискусії, як це має відображатися в
нашому Суспільному договорі. Бо в кінцевому випадку Суспільний договір
формує Конституцію», – говорить завідувач кафедри політичних наук
Українського Католицького Університету.
Йдеться не про створення ідеальної моделі, а про запуск процесу – сектор за
сектором: освіта, безпека, економіка. І лише після цього можливий перехід до
стабільної політичної системи та довгострокового розвитку.
Залишити відповідь