27 листопада в Червоному корпусі КНУ імені Тараса Шевченка відбувся круглий стіл на тему: «Християнська мораль і традиціоналізм серед українців та росіян: у чому саме проявляється відмінність між двома народами». Подію організувала Консервативна Платформа (проєкт ГО «Фонд сприяння демократії») за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні.
Йшлося не лише про релігію чи культуру. Захід зібрав експертів із різних сфер – філософів, політологів, істориків, релігієзнавців і військових. Теми звучали чітко: чи є в росії справжній консерватизм, чому вона його експортує, і як цьому протистояти.
Модератор круглого столу Ярослав Божко, голова Центру політичних студій «Доктрина», окреслив головну проблему: росія давно використовує слова «традиція» та «мораль» як пропагандистську ширму. За його словами, це не про цінності, а про зручний фасад для війни, репресій та маніпуляцій.
«Це не моральна політика, а ширма для агресії», – зазначив він.
Релігія як дипломатія і як зброя
Віктор Єленський, релігієзнавець, доктор філософських наук, голова Державної служби України з питань етнополітики та свободи совісті, акцентував: росія говорить мовою «святості», але її дії – про насильство, диктат і геноцид.
Він нагадав, що українські протестантські церкви (баптисти, п’ятидесятники) відіграли помітну роль у діалозі з американськими політиками, зокрема в питанні розблокування військової допомоги. Водночас російська кампанія дискредитації релігійної політики України, очолювана адвокатом Робертом Амстердамом (лобістом проросійського олігарха Новинського), подається через ЗМІ США як «переслідування християн». Єленський пояснив, що Україна не забороняє молитву, літургію чи мову – лише вимагає в УПЦ (МП) юридично вийти з-під контролю РПЦ.
Не плутаймо терміни
Сергій Квіт, президент НаУКМА, колишній міністр освіти і науки України, наголосив: терміни на кшталт «консерватизм» чи «націоналізм» не мають автоматично застосовуватись до російської політики. Вони мають конкретне національне наповнення, і в російському контексті – це імперіалізм, шовінізм і фашизм. За його словами, Росія одночасно маскується під антикапіталістичну утопію для лівих і як захисниця традицій – для правих.
Консерватизм – це виклик, а не статус
Юрій Підлісний, доктор філософії та викладач Українського католицького університету, закликав говорити чесно: хоча більшість українців вважають себе віруючими, це не означає, що в нас традиційне суспільство. Високий рівень розлучень (58%) – цьому підтвердження. Він також спростував міф про росію як «оплот традицій»: статистика щодо абортів, домашнього насильства, розлучень – гірша, ніж в Україні.
РПЦ як співучасник воєнних злочинів
Владислав Гаврилов, історик, релігієзнавець, аналітик Медійної ініціативи за права людини, співпрацює з Georgetown University Штатів та King’s College London, експерт із війсткових злочинів РФ, документує факти участі РПЦ у злочинах: депортаціях, викраденні дітей, забороні інших релігій. Усе це супроводжується риторикою часів НКВС: звинувачення в тероризмі, наклеп на «сектантів» тощо.
Глобальний Південь під прицілом «православ’я»
Андрій Рудик, політолог, військовослужбовець ЗСУ, росповів, як росія використовує релігію у гібридній експансії на Африку. Зокрема в ЦАР вона впливає на місцевого баптистського лідера, а «християнські» найманці з ПВК «Вагнер» займаються там звірствами. Цей експорт моралі – лише ширма для війни.
Ідеологічний симулякр замість традиції
Юрій Олійник, політолог, військовослужбовець, дослідник геополітики, пояснив: росія збирає вигідні ідеї з Заходу й перетворює їх на зброю. Наприклад, модель церкви під контролем держави (синодальна система) – це не візантійська традиція, а калька з Англії XVII століття.
Експортний «консерватизм» та інформаційні маніпуляції
Руслан Халіков, релігієзнавець, видавець, військовослужбовець, наголосив, що російський «консерватизм» – це продукт на експорт, який Москва адаптує під кожну аудиторію: для американських правих – традиціоналізм, для африканських рухів – антиколоніалізм. У самій Росії ці ідеї не працюють. Халіков закликав уважно стежити за внутрішніми суперечками серед російських ідеологів – між «охранителями» та езотеричними традиціоналістами, адже ці конфлікти можна використовувати як елемент контрнаративу. Він також зазначив, що високі показники розлучень в Україні – наслідок війни, а не ознака розпаду цінностей.
Київ проти «Третього Риму»
Олександр Салтовський, доктор політичних наук, професор КНУ імені Тараса Шевченка, підкреслив, що українське православ’я історично не підтримувало союзів із Москвою аж до XVIII століття. Він нагадав, що модель «симфонії» між церквою і державою в Росії фактично перетворилася на систему, де держава системно пригнічує власну церкву. Салтовський запропонував повернути в широкий дискурс концепт «Київ – Другий Єрусалим» як ідейну противагу міфології «Третього Риму» та як основу для нової культурної дипломатії.
Російський традиціоналізм як симулякр
Михайло Бойченко, доктор філософських наук, професор КНУ, назвав російський консерватизм імітацією, яка маскує авторитарну політику. Він простежив історичний шлях формування московського православ’я як інструмента контролю, а не віри. За його словами, в росії століттями діяла «від’ємна селекція», що дозволяла залишатися при владі найжорстокішим. Бойченко підкреслив, що сучасна російська релігійна риторика – це викривлення, яке не має нічого спільного з християнськими цінностями.
Український селективний консерватизм
Максим Колиба, заступник декана факультету суспільних наук Українського католицького університету, визначив український консерватизм як селективний і гнучкий – він змінюється повільно, але органічно. Він підкреслив, що Україна є східною частиною західної цивілізації й успадкувала традицію військово-виборної демократії: керівників обирають, але й можуть швидко відкликати – через «Майдан кожного разу». Колиба наголосив на унікальності української релігійної толерантності, яку варто активно комунікувати назовні.
Релігійні концепти та «злий геній» Росії
Юрій Завгородній, доктор філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ, викладач НаУКМА, зосередився на тому, як росія привласнила концепт «Святої Русі», витіснивши з нього Україну. Він закликав актуалізувати власні історичні ідеї – зокрема «Київ – Другий Єрусалим». Завгородній застеріг, що російська загроза – не випадкове явище, а конструкція з 500річною історією, яку він назвав «злим генієм». Окрема теза – про виклики сучасних технологій, зокрема ядерної зброї, які роблять традиційні ідеологічні поділи менш ефективними.
Росія – це археомодерн
Олена Семеняка, амбасадорка Міжморського гуманітарного об’єднання «Інтермаріум», юнґерознавиця, закликала вивчати ворога через ідеології. Вона згадала Достоєвського, Дугіна, Шпенґлера, наголошуючи, що російський месіанізм – це не віра, а міф про винятковість, який транслюється під маскою антизахідного консерватизму.
Викрадена ідентичність
Юрій Кисельов, доктор географічних наук, професор, пояснив, чому Росія – це псевдоморфоза. Назва «Русь» була вкрадена Петром І, мова запозичена, а православ’я перетворено на легітимізацію насильства. Це не традиція – це маска і зброя.
Ядерна бомба як «дар Божий»?
Ірина Фенно, доцентка кафедри релігієзнавства КНУ, працює над документуванням руйнування релігійних споруд в Україні. Вона також аналізує, як у РФ релігійна риторика використовується для виправдання насилля. Ідеолог Сергій Караганов прямо заявляє, що ядерна зброя – «Божий дар», і нею гріх не скористатися.
Не тільки розвінчати, а створити – власну відповідь світові
Завдання сьогоднішнього дня – не лише показати, що російський «консерватизм» фальшивий, а й сформулювати власну відповідь, яка базується на фактах, дослідженнях і чітко артикульованих цінностях. Бо перемога у війні – це не тільки справа фронту. Це також про те, який сенс ми несемо у світ, як ми пояснюємо себе, свою позицію, свою правду.
Звідси – і головне практичне рішення, яке пролунало наприкінці круглого столу: створення робочих груп, що продовжать напрацьовувати змістову відповідь Україні на російську ідеологічну агресію.
Чотири напрямки – чотири лінії захисту й контрнаступу
1. Ідеологічний блок.
У центрі – розбір російської «державної ідеології», яка не має нічого спільного з реальністю. Це штучна, конфліктна і спрямована назовні конструкція, що змінює обличчя залежно від того, хто її споживає – праві в Європі, колоніальні рухи в Африці чи фанати «духовності» у США.
2. Соціальні показники.
Якщо дивитися на факти, Росія – зовсім не «цитадель традиційних цінностей». Рівень розлучень, алкоголізму, насильства й умисних убивств – один із найвищих у світі. Цифри говорять гучніше, ніж релігійна риторика, яку москва продає як «консерватизм».
3. Історична перспектива.
Тут ідеться про розмежування української і російської традицій у трактуванні консерватизму. Хто і що вважав за мораль, традицію, владу, духовність у різні періоди. Україна має свою історію – козацьку, демократичну, багатоконфесійну. І вона суттєво відрізняється від моделі імперської «симфонії» церкви й держави, характерної для РФ.
4. Релігійний вимір.
Цей напрям зосереджений на викритті використання християнства як інструменту війни. Російська православна церква благословляє зброю і війська, виправдовує насильство та депортації. Важливо фіксувати зруйновані храми, аналізувати риторику, яку просувають її представники, й показувати це світові – особливо тим, хто ще досі сприймає релігію як аполітичну.
Залишити відповідь