Попри неефективність телемарафону «Єдині новини» держава продовжує фінансувати формат, що себе вичерпав. І схоже, зміни навіть не плануються.
Від монополії до інформпроблеми
Нещодавно Верховна Рада ухвалила державний бюджет на 2026 рік, в якому збережено фінансування телемарафону «Єдині новини». На нього передбачено 738 млн грн, як і минулого року, а загальні видатки за програмою, що включає також іномовлення та Укрінформ, зросли до 1,557 млрд грн. Це рішення знову актуалізувало дискусію про реальну ефективність телемарафону, який за останній рік дедалі більше критикують як експерти, так і суспільство.
На початку повномасштабної війни марафон відіграв важливу роль. У хаосі перших місяців, коли ворог прорвався на території одинадцяти областей, українцям потрібні були психологічні опори стабільності та заспокоєння. Марафон став точкою єднання, яка допомогла пережити психологічний шок і масові фейки в інтернеті. Однак влада не використала цей унікальний момент для формування стійкої інформаційної політики.
Марафон не став джерелом піднесення бойового духу, розвитку патріотизму та націоналізму (критично важливого в період оборонної війни) чи зміцнення добровольчого руху – тих функцій, які в умовах війни є критично важливими.
Не дивно, що з часом формат утратив довіру. У суспільстві з’явилося відчуття, що марафон існує за інерцією, повторює сам себе та не дає відповідей на найгостріші суспільні запитання. Спроба окремих депутатів у процесі формування бюджету прибрати з нього витрати на телемарафон у розмірі 2 млрд грн лише посилила дискусію про доцільність таких вкладень у період, коли кожна гривня має працювати на оборону. Проте фінансування все ж залишили, незважаючи на довгі суперечки навколо рейтингу, змісту і результативності «Єдиних новин».
Найбільша проблема марафону – відсутність потрібного контенту
Головна проблема марафону – не лише в обсягах коштів, а в тому, що за ці кошти створюється надзвичайно обмежений за змістом продукт. В ефірі немає програм із медіаграмотності, інфогігієни чи фактчекінгу, які мали б бути обов’язковими в умовах гібридної війни.
Відсутні сатиричні передачі, що висміювали б російську еліту й допомагали українцям емоційно розвантажуватися.
Немає якісних документальних фільмів про криваву біографію та злочини Путіна, Герасімова, Кадирова та інших путінських посіпак, їхню корумпованість, жорстокість та викриття їхньої ницої сутності.
Немає історичного контенту, який би пояснював українцям їхнє велике минуле, часів Трипілля, Київської Русі, Гетьманщини, розповідав про перемоги над Москвою, боротьбу УНР, історію УПА чи трагедію Голодомору. Український глядач може легко знайти на українських каналах багатосерійні проєкти про французьких королів чи англійських монархів, але не побачить якісних матеріалів про власних князів та гетьманів.
Уряду Франції не байдужа своя історія, щоб знімати про неї фільми, популяризувати і показувати в інших державах. А українські владі не потрібно вчити своє населення ні історії наших князів, а ні гетьманів. В уяві багатьох теперішніх українських політиків російська агресія почалася лише в 2022 році, а до того ми з росіянами “дружили”. В нас ще в державі не знято не те що жодного фільму про більшість українських князів.
Держава досі не створила жодного динамічного, пропагандистського і не банального фільму про УПА, який можна було б без сорому показати молоді, звиклій до розважального контенту TikTok-покоління.
Марафон уникає найгостріших питань: провалів мобілізації, корупційних скандалів, бусифікацію та як її використовує ворог, інформаційних атак ворога, криз у тилу, корупцію у владі, Міндічгейт, і тд.
Натомість відповідь на ці теми суспільство отримує з анонімних телеграм-каналів, російських вкидів та сумнівних блогерів, яких держава навіть не намагається перехопити якісною контрпропагандою. Українська точка зору на міжнародні події у марафоні практично відсутня. Влада не наважується показати відповіді талановитих українських контрпропагандистів в ефірі на широку аудиторію.
Значно дешевше цілодобово показувати голови одних і тих самих експертів в студії, які безкінечно повторюють очевидні фрази, змінюючи спеціалізацію залежно від теми ефіру. Вчора ці люди були економістами, позавчора – політологами, а сьогодні – військовими аналітиками.
Українське керівництво не вважає за доцільне показувати правдиві версії ключових історичних подій, які в Інтернеті обплутані густою павутиною історичної пропаганди: Афганська війна, розпад СРСР, Помаранчева революція, і тд.
«Єдині новини» і тінь Брєжнєва
Усе це робить телемарафон схожим на радянську інформаційну модель часів Брєжнєва, де спокійним голосом запевняли, що «все добре», а проблеми замовчувалися. Суспільство тоді жило подвійною реальністю – одна була з екрана, інша в житті. Сьогодні українці відчувають схожий дисонанс. Парадоксально, але навіть брєжнєвська пропаганда була інколи професійнішою, ніж нинішній державний марафон.
Різниця між та телемарафоном і радянською пропагандою часів Брєжнєва лише в тому, що брєжнівська пропаганда була професійнішою та ефективнішою.
Телемарафон, що задумувався як інструмент єдності та опору, поступово перетворився на дорогий і малоефективний формат, який не відповідає викликам воєнного часу. Україна потребує чесної, сучасної та стратегічної інформаційної політики, яка зміцнюватиме національну стійкість, пояснюватиме складні процеси та формуватиме патріотичний світогляд. Натомість «Єдині новини» залишаються рудиментом, що дорого коштує державі, але дедалі менше працює на її захист.
Залишити відповідь