2025 рік став для України роком не лише військових і політичних випробувань, а й безпрецедентного інформаційного тиску. Росія дедалі активніше воювала не лише на фронті, а й у головах українців і міжнародної аудиторії. Саме інформаційний вимір став одним із ключових факторів, що вплинув на політичні процеси, суспільні настрої та позиції України на міжнародній арені.
2025 рік для України: держава під тиском
Для України 2025 рік став роком складних і часто вимушених рішень. Країна пережила низку збоїв та пауз у військових поставках зі США, що безпосередньо вплинуло на ситуацію на фронті. Конфлікт із Дональдом Трампом, який дедалі відкритіше тиснув на Київ, поставив українську владу в украй незручну позицію.
Під цим тиском Україна була змушена підписати Мінеральну угоду, яку значна частина суспільства сприйняла як нерівноправну. Вона стала символом нової реальності, в якій підтримка партнерів дедалі частіше супроводжується жорсткими умовами.
Однією з найболючіших подій року стала втрата частини Курської області. Проблеми з постачанням іноземної допомоги, брак боєприпасів і затягування рішень союзників призвели до стратегічних втрат, які влада так і не змогла чітко пояснити суспільству.
На фронті росіяни впритул наблизилися до захоплення Покровська, Мирнограда, Сіверська і Гуляйполя. Хоча на цих напрямках ще тривають важкі бої, щоб не дозволити ворогу просунутися глибше. У 2025 році Україна зазнала територіальних втрат, що стали не лише військовою, а й політичною травмою. Вони різко посилили недовіру до управлінських рішень і підживили інформаційні атаки ворога.
Хоча загалом за 2025 рік було окуповано менше 1% загальної території України, що свідчить про тактичні зміни лінії фронту, а не про стратегічні поразки української армії.
Російська дезінформація: війна за деморалізацію
У 2025 році російські інформаційні операції проти України набули особливо підривного характеру. Найбільша небезпека в тому, що за принципом “вода камінь точить”, росіянам потроху вдається поширювати зневіру та ненависть українців до своєї держави. Головна мета російських спецслужб очевидна – зламати внутрішню стійкість українського суспільства і підірвати довіру партнерів до української держави.
Одним із ключових напрямків стала кампанія зі зриву мобілізації. Через Telegram-канали, TikTok, Facebook і псевдоукраїнські медіа масово поширювалися фейки про «незаконні облави», «масові смерті мобілізованих без підготовки», «таємні списки недоторканних» і «мобілізацію лише бідних». Окремі інформаційні вкиди підсилювали реальні проблеми системи мобілізації, перетворюючи їх на доказ нібито повного краху держави. Але росіяни масшабували ці окремі реальні факти до таких розмірів – що брехня стала за геббельсівським заповітом – грандіозною.
Паралельно Кремль розганяв наратив «зради». Будь-які затримки допомоги, складні переговори або непопулярні рішення влади подавалися як свідомий продаж інтересів України. Російська пропаганда цілеспрямовано формувала образ України як корумпованої, крихкої і неспроможної держави, яка нібито тримається лише на зовнішніх вливаннях.
Окремий блок дезінформації був спрямований на закордонну аудиторію. Українців намагалися виставити як невдячних і хамовитих мігрантів, а українську владу – як наскрізь корумповану, що не контролює ситуацію і не заслуговує на подальшу підтримку. Ці кампанії особливо активізувалися на тлі політичних змін у США і зростання скепсису в окремих країнах ЄС.
Хоча, якщо “Україна така вже корумпована” – то чому Кремль втратив мільйон військових і змушений звертатися до північних корейців, щоб чотири роки воювати проти України, замість того, щоб просто її купити? На це питання пропагандисти не мають відповіді.
Помилки влади
На цьому тлі додали олії у руйнівний вогонь російської пропаганди й помилкові рішення діючої української влади. Декотрі з них виглядали щонайменше дивно.
Програма «тисячі гривень зимової підтримки» була сприйнята значною частиною суспільства як символ популізму і нерозуміння реальних потреб фронту, в той час як сотні тисяч військових потребують грошей та купівлі дронів та спорядження. Безкоштовні поїзди Укрзалізницею викликали подібну реакцію – ці кроки виглядали популістичними жестами, але не стратегічною та відповідальною політикою.
Подібним чином військові сприйняли рішення влади про дозвіл виїзду за кордон для 18-24-літніх юнаків, тоді як українська армія потребує термінової ротації і за середнім віком військовослужбовців є однією з найстаріших в світі.
Влада свідомо обрала позицію відмовчуватися через проблеми і провали мобілізації, залишаючи це на відповідальність військових. Хоча в країні вже почалися вбивства працівників ТЦК, які підживлюються російською пропагандою і, що найгірше – отримують підтримку в українському суспільстві.
В інформаційній політиці за 2025 рік діюча влада так і не спромоглася реформувати Телемарафон, надавши йому змістовного контпропагандистського сенсу. Як і не спромоглася наповнити інформаційний простір реальною боротьбою з російською дезінформацією: якісні програми з медіаграмотності та інформаційної гігієни так і не з’явилися в “Єдиних новинах”. Українські глядачі так і не побачили в телеефірі якісних історичних та політичних передач, які б викривали російську агресію сьогодні та в минулому і пояснювали українцям найактуальніші політичні та історичні події, які ворог використовує для поширення фейків.
Суспільство так і не почуло в телеефірі навіть від наближених до влади блогерів прямих відповідей про помилки мобілізації, корупцію, проблем відносин зі США, відступи на фронті, динаміку мирних переговорів. А там, де панував вакуум інформації – це місце в свідомості українців заполонили проросійські блогери та російські телеграм-канали зі своїми версіями, вигідними Кремлю.
Міндічгейт: удар по довірі
Корупційний скандал, відомий як Міндічгейт, став однією з найбільш резонансних подій року. Він серйозно вдарив по внутрішній легітимності влади і став потужним аргументом у руках російської пропаганди.
За кордоном цей скандал підірвав образ України як країни, що зробила висновки з минулого і реально бореться з корупцією. Навіть попри те, що масштаби проблеми часто перебільшувалися, сам факт скандалу послабив переговорні позиції Києва.
Водночас серед вдалих рішень варто відзначити утримання макрофінансової стабільності, збереження співпраці з ЄС і поступову адаптацію оборонної промисловості до умов затяжної війни. Проте позитивні кроки часто губилися на фоні комунікаційних провалів.
Суспільні настрої і втома від війни
2025 рік чітко зафіксував зміну суспільних настроїв. Втома від війни стала масовою і більше не приховується. Вона не означає готовності до капітуляції, але породжує запит на чесність, прогнозованість і справедливість – те, до чого діюча влада так і не підготувалася.
Проблеми з мобілізацією стали однією з найгостріших тем року. Відсутність глибокої реформи системи мобілізації, нерівність підходів і слабка комунікація влади з суспільством створили сприятливий ґрунт для російських інформаційних атак. У результаті питання мобілізації з військового дедалі більше перетворювалося на політичне.
Політичні підсумки 2025 року для України виявилися непростими, суперечливими, але й наразі – не фатальними. Країна зберегла державність, міжнародну суб’єктність і підтримку Європи. Але водночас втратила частину територій, зіткнулася з нестабільністю допомоги США і пережила серйозну кризу довіри всередині країни.
Російська дезінформаційна кампанія стала одним із найнебезпечніших факторів року. Вона не створила проблем з нуля, але вміло використала реальні слабкі місця української політики і управління. 2025 рік показав, що інформаційна війна більше не є допоміжним фронтом. Вона стала рівнозначною військовій і безпосередньо впливає на здатність України вистояти.
Україна входить у наступний рік із гірким, але важливим досвідом. Перемога залежатиме не лише від зброї, а й від довіри, чесності та здатності держави протистояти брехні так само ефективно, як і танкам.
Залишити відповідь