Соцмережі підсилюють найгучніші емоції і винагороджують радикальні думки. Навіть дослідники констатують приклади, коли онлайн-ненависть переростала в реальне насильство. Колись, згідно задуму, розважальна стрічка новин перетворюється на фронт, а соцмережі ще глибше розколюють суспільство.
Соцмережі, котрі вважалися простором спілкування, новин і професійних контактів, сьогодні ж дедалі частіше нагадують арену безкінечних сутичок. Люди, які вчора мирно пили каву разом або працювали в одному офісі, тепер готові знищувати одне одного в коментарях через вакцинацію, ставлення до тварин у закладах, політику, мову чи навіть рецепт борщу. Спілкування у соцмережах швидко перетворюються на простори ненависті і публічні судилища, де головна мета – не пошук істини, а хейт опонента. Для нас найгірше, що хвилі ненависті у Threads, Facebook чи в Tik Tok та Instagramпоширюються саме тоді, коли країна як ніколи потребує внутрішньої згуртованості для протистояння зовнішній агресії.
З одного боку, людям споконвіків була притаманна жорстокість та схильність до насильства. Але не варто недооцінювати роль алгоритмів соцмереж, російських дезінформаційних кампаній та психології й інтелекту самих користувачів.
У 2017 році світ став свідком трагедії народу рогінджа в М’янмі. Понад 700 тисяч людей були змушені втекти, тисячі загинули в перші ж тижні насильства. Представники незалежної місії ООН заявили, що Facebook відіграв визначальну роль у розпалюванні геноциду. Біженці розповідали правозахисникам, як багаторічні сусіди змінювали ставлення після систематичного споживання ненависницьких дописів у соцмережах.
Колишня співробітниця Facebook Френсіс Хоген згодом підтвердила: компанія знала про поширення мови ворожнечі в країнах Азії та Африки, але не вкладала достатньо ресурсів у модерацію поза межами США.
Ненависть як товар
Дослідження останніх років, зокрема роботи американських і європейських університетів, показують: токсичність у мережі має ефект зараження. Люди, які регулярно бачать агресивний контент, самі з більшою ймовірністю починають писати агресивні коментарі.
Один із експериментів засвідчив, що користувачі, які стикалися з меншою кількістю токсичної інформації, проводили у Facebook менше часу і рідше взаємодіяли з рекламою. Це створює цинічну, але логічну бізнес-модель: обурення утримує увагу, а увага монетизується.
Алгоритми платформ підсилюють те, що викликає сильну емоцію. Аналіз мільйонів постів у соціальних мережах показав, що дописи з критикою або нападками на політичних опонентів мають значно більшу ймовірність поширення, аніж спокійні позитивні повідомлення. Дописи агресії збільшують кількість «сердитих» реакцій і розширюють охоплення.
Внутрішні дослідження Facebook, оприлюднені журналістами, засвідчили: дезінформація і токсичний контент непропорційно часто поширюються через репости. Іншими словами, система винагороджує радикальні формулювання більшою увагою користувачів, більшим охопленням, ширшою аудиторією показу, а потім – і монетизацією за “популярність”. Натомість виважені, обдумані та стримані дописи від мислячих і спокійних людей – залишаються майже непоміченими.
Якщо виважений аналітичний текст набирає кількадесят вподобань, то емоційний «крик душі» зі звинуваченнями може отримати сотні і тисячі поширень. Як наслідок такого викривлення, алгоритм робить висновок: саме це і є бажаним контентом. Радикалізм сам себе масштабує вже й з допомогою алгоритмів.
Психологічний вимір
Психологія додає ще один вимір. Коли людина отримує соціальне схвалення – лайки, коментарі підтримки, відчуття «своїх» – у мозку активується система винагороди з вивільненням дофаміну. Дослідники порівнюють цей механізм із принципами формування залежностей. Ми буквально «підсідаємо» на сильні емоції, зокрема гнів. Темна сторона людської природи існувала завжди, але раніше її стримували соціальні норми, особистий контакт і обмежений масштаб аудиторії. Соцмережі зняли ці бар’єри: анонімність, миттєвість, глобальність і дешева та легка популярність зробили імпульсивну реакцію нормою.
Висловлюй дедалі радикальніші емоції та закиди – і будеш популярним, а невдовзі й багатим та знаменитим. На роль базарних скандалістів, від яких раніше люди сторонилися, прийшли скандальні блогери, які хайпують на часто вгаданих чи перебільшених скандалах і збирають широку аудиторію, не задумуючись над наслідками радикалізації суспільства.
До цього додається ще один чинник – інформаційні операції. Дослідження НАТО, Європейської служби зовнішніх дій та українських аналітичних центрів неодноразово фіксували, що російські мережі впливу системно використовують поляризаційні теми для посилення внутрішніх конфліктів у західних суспільствах. Мета не обов’язково переконати, а посварити, підірвати довіру і створити відчуття хаосу. В українському контексті це особливо небезпечно, адже внутрішня роз’єднаність напряму послаблює стійкість держави у війні.
Як зазначає журналіст Ален Бобров, безумовно, не варто звалювати всю відповідальність лише на алгоритми чи зовнішніх ворогів. Соцмережі підсилюють те, що вже є в людях. Щоб написати образливий коментар, достатньо кількох секунд і мінімум зусиль. А конструктивна відповідь потребує паузи, перевірки фактів, готовності почути іншу позицію. Свобода слова дала кожному голос, але не гарантувала зрілості його використання. Часто ми шукаємо не істину, а підтвердження власних упереджень.
Дослідження медіаграмотності свідчать, що усвідомлення маніпулятивних технік значно зменшує їхній вплив. Обмеження часу в соцмережах, відписка від токсичних сторінок, цифрові перерви, свідома пауза перед реакцією, правило «критикуй ідею, а не людину» – це не абстрактна мораль, а практичні інструменти зниження поляризації. Емпатія також працює: спроба зрозуміти, чому інша людина так думає, знижує рівень агресії в діалозі.
Попри тривожні тенденції, є й підстави для обережного оптимізму. Коли користувачі починають усвідомлювати, як саме алгоритми маніпулюють їхньою увагою, вони стають менш вразливими до провокацій. Кожне відкриття стрічки – це маленький вибір. Підсилити чергову хвилю обурення чи не дати їй розростись. Стати частиною ланцюгової реакції ненависті або обірвати її на собі. В умовах війни цей вибір перестає бути приватною справою і стає питанням суспільної безпеки.
Залишити відповідь