Неіснуючі новини, але реальні наслідки – інформаційна війна Кремля проти України та Заходу входить у нову фазу, де ключову роль відіграють штучний інтелект, масове виробництво фейків і гібридні операції. Дані міжнародних досліджень свідчать: мова вже не про окремі кампанії, а про системну екосистему впливу, яка працює на масштаб і швидкість.
Фабрика новин, яких не існує
Один із найяскравіших проявів нової інформаційної реальності – зафіксована європейськими аналітиками прокремлівська мережа з понад 20 YouTube-каналів, які масово поширюють псевдоновини, створені штучним інтелектом. Ці канали імітують повноцінні медіа: використовують синтетичних ведучих, автоматичну озвучку, згенеровану графіку та уніфікований стиль подачі.
Завдяки низькій собівартості та алгоритмічному просуванню ця кремлівська мережа досягла майже 2 мільярдів переглядів і залучили близько 2 мільйонів підписників. Контент виходить одразу кількома мовами, зокрема англійською та російською, і часто синхронно публікується на різних каналах.
Найнебезпечніша особливість цієї мережі – змішування правдивих новин із вигаданими. У такому форматі глядач отримує звичний «новинний продукт», у який непомітно вбудовані фейки. Серед прикладів – неіснуючі атаки на логістичну інфраструктуру Миколаєва, вигадані удари по польському Жешуву чи сфабриковані дипломатичні конфлікти.
Ці інформаційні операції є частиною ширшої стратегії Росії, яку детально описує Центр Суфана. У 2022–2025 роках зафіксовано щонайменше 255 гібридних операцій у Європі. Ключовий принцип – асиметрія витрат. Москва використовує дешеві та легко масштабовані інструменти: від дезінформації й кібероперацій до саботажу та розвідки. Натомість країни-мішені змушені витрачати значно більше ресурсів на реагування.
Експорт нестабільності: ставка на сепаратизм
Тактика змінюється залежно від регіону. У Західній Європі акцент робиться на розвідці та провокаціях, тоді як у Молдові чи Грузії – на довгостроковому політичному впливі. Водночас спостерігається перехід до використання «посередників» – випадкових або малопідготовлених виконавців, що дозволяє зберігати правдоподібне заперечення причетності.
Окремим інструментом впливу залишається підтримка сепаратистських рухів за кордоном. За даними EUvsDisinfo, Росія активно просуває відповідні наративи у США, Канаді та країнах Європи, одночасно жорстко придушуючи будь-які подібні прояви всередині власної держави – Чечня, Дагестан, Татарстан, Башкирія і тд. Такий підхід демонструє: риторика про суверенітет для Кремля є ситуативною. Вона використовується як інструмент – або для внутрішніх репресій, або для дестабілізації інших держав.
Йдеться не лише про інформаційні кампанії, а й про стратегічне використання «заморожених конфліктів» – як у Придністров’ї чи Південній Осетії. У країнах Балтії застосовуються більш тонкі інструменти, зокрема таргетована дезінформація для окремих регіонів і соціальних груп.
Зокрема активно просувається тема «Нарвської народної республіки» – міста в Естонії, де більшість населення становлять етнічні росіяни. Не зважаючи на те, що самі естонські росіяни особливо про сепаратизм не згадують, Москва їх про це навіть не питає.
В інфопросторі закидаються відео та пропагандистські матеріали, в яких невідомі у масках розповідають про «пригноблення» росіян в Естонії та виголошують гасла створення «Нарвської народної республіки» і подальшого приєднання її до РФ. Російські бойовики з прихованими обличчями і звуками безпілотників на задньому фоні на камеру брешуть, нібито Естонія відкрила повітряний простір для українських безпілотників для ударів по Росії і закликають, Москву «давати рішучу відповідь на такі дії». Де-факто йдеться про заклики до російського вторгнення в Естонію.
Війна на Близькому Сході як полігон для фейків
Події навколо Ірану у 2026 році показали ще одну тенденцію – стрімку еволюцію дезінформації в умовах війни. Лише за перші 25 днів конфлікту було зафіксовано понад 50 масштабних фейків, які зібрали сотні мільйонів переглядів.
Серед ключових трендів:
- домінування емоційно забарвлених, проіранських наративів;
- масове використання AI-контенту замість перероблених старих матеріалів;
- дискредитація професійної журналістики через звинувачення у «фейковості».
Останній пункт особливо небезпечний, адже підриває саму ідею достовірної інформації. У результаті аудиторія опиняється в ситуації, де будь-який факт можна поставити під сумнів.
Показовий приклад, який поширювала проросійська мережа YouTube-каналів – відео нібито іранської атаки на корабель ВМС США, яке виявилося записом із відеогри. Попри очевидні ознаки підробки, воно зібрало мільйони переглядів і активно поширювалося в соцмережах.
Важливіше, за інформаційну безпеку
Штучний інтелект радикально здешевив і масштабував виробництво дезінформації. Фейки більше не потребують великих ресурсів – достатньо алгоритмів і мінімального контролю. Головна тактика кремлівської пропаганди – не відверта брехня, а змішування правди і вигадки. Саме це робить сучасну пропаганду значно ефективнішою і складнішою для викриття.
Інформаційні операції є частиною ширшої гібридної стратегії. Вони доповнюють політичний тиск, розвідку та навіть фізичні дії. Довіра до інформації стає ключовим полем бою. Атаки спрямовані не лише на просування фейків, а й на дискредитацію правдивих джерел.
Сучасна інформаційна війна – це не просто боротьба за факти, а боротьба за здатність суспільства відрізняти реальність від її цифрових імітацій. І саме в цій площині вирішуватиметься ефективність будь-яких гібридних стратегій у майбутньому. І в цій площині Україні та Європі ще залишається дуже багато роботи не стільки задля інформаційної безпеки, скільки задля збереження суверенітету.
Залишити відповідь