Як захистити державу від загроз, які ще навіть не мають форми? Як забезпечити національні цілі в умовах, коли фронт проходить не лише на полі бою, а й у головах людей – у смислах, у наративах, у самій природі реальності? Ці питання стали центральними на експертному круглому столі, який відбувся 26 листопада 2025 року у Києві, в приміщенні Центру Разумкова.
Захід, організований за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні (Hanns Seidel Stiftung Ukraine), став продовженням стратегічної серії дискусій, присвячених розробці концепції сек’юритизації державної політики та суспільства – тобто глибокому переосмисленню, як саме ми визначаємо загрози та на них реагуємо.
Участь у дискусії взяли відомі аналітики, громадські діячі, науковці та представники сектору безпеки. Вони обговорювали, як забезпечити стійкість держави без втрати її демократичної природи, як колективно вийти з кризи і не допустити її повторення в нових формах.
Юрій Гончаренко, керівник Дослідницько-аналітичної групи InfoLight.UA та голова Українського безпекового клубу, запропонував сміливий концептуальний підхід: він запропонував вийти за межі оборони й перейти до активного моделювання майбутнього. Нинішня боротьба – це не просто війна за територію чи правду. Це онтологічна війна – війна за саме визначення реальності.
Вихід за межі “протидії”: Чому Україна має грати на своєму полі
Чи можливо виграти війну, граючи за правилами, які диктує ворог? На думку Юрія Гончаренка, саме ця хибна логіка й досі визначає українську стратегію у сфері інформаційної безпеки. Концепція «протидії» — чи то боротьба з корупцією, чи з фейками – є лише реакцією, спробою надолужити, тоді як суперник уже змінив поле гри.
«Протидія» – це симулякр, застерігає експерт. Коли держава постійно реагує на зовнішні удари, вона прирікає себе на роль наздоганяючого: ворог атакує – ми захищаємося, ворог транслює фейк – ми спростовуємо. Така стратегія залишає суспільство в постійному стресі, без ініціативи, без бачення.
«Нам конче треба змінити цей підхід, бо ми не можемо постійно витрачати ресурси на те, щоб наздоганяти ворога і спростовувати кожен фейк, адже ця реактивна позиція є засадничо програшною. Ми повинні проактивно створювати наші власні стійкі смислові рамки – це як наша «операційна система» сприйняття світу. Коли ці рамки сформовані, дезінформація відсіюється автоматично, без потреби у виснажливому раціональному аналізі, що дозволяє нам виграти в цій онтологічній війні»
Росія, на його думку, вже давно вийшла за межі традиційної пропаганди. Вона діє не просто як виробник фейків, а як архітектор паралельної реальності — конструює альтернативну «операційну систему» мислення, в яку втягуються не лише українці, а й західна аудиторія. Це — когнітивна війна, у якій програє той, хто постійно грає в обороні.
Advance Truth Strategy: Як Україна переходить від оборони до формування власної реальності
Замість того щоб спростовувати кожен фейк окремо, Україна повинна перейти до наступу на смисловому фронті. Саме на цьому наголосив Юрій Гончаренко, представляючи Advance Truth Strategy — стратегію випереджувальної правди, яку розробляють та впроваджують Український безпековий клуб і InfoLight.UA.
Суть підходу полягає в зміні парадигми – від тактики «спростування неправди» до проактивного формування смислових рамок, які діють як «ментальний імунітет». У добре сформованому інформаційному середовищі фейки не потребують окремого розвінчання: вони просто не знаходять ґрунту для проростання.
Одним із ключових інструментів цієї стратегії є метанаративи, які діють на глибинному психологічному рівні. Вони не просто пояснюють події – вони укорінюють чітке розуміння добра і зла, свободи й тиранії, що формує фундамент для стійкої національної ідентичності.
Головна ідея – не відповідати, а випереджати. Україна має нав’язувати власний смисловий порядок денний і змушувати ворога реагувати:
• Не захищатись від звинувачень у “нацизмі”, а атакувати поняття “русского фашизму”.
• Не пояснювати, чому НАТО не є агресором, а акцентувати на загрозі російського імперіалізму.
Як приклад конкретного кроку в цьому напрямку, Гончаренко навів ідею присвяченого розробці смислових маркерів для порівняння росіян і українців у площині християнської моралі. Його мета – розвінчати міф про «російську духовність» і продемонструвати ціннісну прірву між двома народами.
Інституційна тиша як загроза: чому стратегічні комунікації вимагають реформування
Юрій Гончаренко акцентував, що жодна стратегія – навіть найпросунутіша, як Advance Truth Strategy — не матиме ефекту без чіткої державної інституційної підтримки. Сьогодні в Україні відсутній орган, відповідальний за формування єдиного смислового поля та швидке реагування на інформаційні виклики.
«У нас досі немає належної інституційної архітектури, і в цьому вся біда: коли виникає якась критична ситуація, чи то скандал, чи то потужний фейк, в країні просто немає того одного органу, який мав би швидко вийти й задати державну рамку, сказати: ось наша офіційна позиція. Це мовчання, ця затримка, призводить до того, що ворог заходить першим, поширює свою версію подій – як це було, наприклад, із історією водія Анджеліни Джолі – і потім, коли ми починаємо виправдовуватися, ми вже просто не можемо перебити його наратив»
І ця нарація – непідкріплена й не спростована – швидко зайняла центральне місце в інформаційному полі. Замість стратегії – реакція, замість впевненого меседжу – вакуум, який заповнює противник.
Крім дефіциту державної координації, експерт окремо застеріг щодо ризиків законодавчих ініціатив. Зокрема, законопроєкт №14057, що вносить зміни до Цивільного кодексу (щодо «психічної недоторканності»), може мати побічний ефект – паралізувати журналістику розслідувань і створити лазівки для російської агентури. Обмеження на фіксацію подій без згоди суб’єкта відкриває простір для правового тиску на медіа та активістів.
Гончаренко наголосив: стратегічні комунікації не повинні перетворюватися на інструмент цензури. Їхнє завдання – формувати довіру, підвищувати стійкість суспільства та не дозволити ворогу диктувати зміст публічної дискусії.
З минулого – стратегія для майбутнього
Юрій Гончаренко навів яскравий приклад успішної української психологічної операції – проголошення Акта відновлення Української держави 30 червня 1941 року. Тоді Організація українських націоналістів не просто зробила політичну заяву, а створила переконливу ілюзію легітимності: запросивши німецьких офіцерів стати поруч із трибуною у Львові, вони змусили публіку (і навіть ворога) визнати цю подію як фактичну й узаконену.
Цей історичний кейс, за словами експерта, демонструє головне правило сучасної інформаційної війни: виграє не той, хто обороняється, а той, хто формує реальність. Саме це має стати принципом дії для України сьогодні – не пояснювати, а визначати; не спростовувати, а нав’язувати власний зміст.
Інформаційна перемога – це не про швидкість реакції, а про здатність задати гру, змусити супротивника грати за твоїми правилами. Історія України вже має такі приклади – настав час їх осмислити й масштабувати.
Залишити відповідь