Українська діаспора за кордоном – одна з важливих цілей російської пропаганди, дезінформації та інфодиверсій. В цій площині Кремль не діє грубими методами, усвідомлюючи марність спроб нав’язати українцям на Заході любов до Росії. Натомість спрямовує зусилля підірвати їхню віру в Україну, використовуючи зрадофільські, популістичні, депресивні і навіть нібито “антикорупційні” наративи. Цим Москва вбиває одразу двох зайців: деморалізує сотні тисяч українці закордоном та відштовхує їх від України. І через дезорієнтовану діаспору сіє зневіру у європейській перспективі для українців в Україні.
Інформаційна війна без прапорів і гасел
Інформаційна війна Росії проти України давно вийшла за межі фронту і навіть за межі самої країни. Один з її ключових напрямків — робота з українською діаспорою за кордоном. Українці на чужині часто інформаційно дезорієнтовані, відірвані від контексту, втомлені війною і перебувають в пошуку правди
Як наголошує Віктор Ягун, генерал-майор запасу СБУ, колишній заступник голови СБУ і експерт з національної безпеки, російські спецслужби давно відмовилися від примітивної моделі агітації. Українців не переконують у «спільній історії» чи у байках про «братніх народи». Їх навчають не вірити Україні.
Класична російська інформаційна операція починається не з брехні, а з питання. «Чому влада мовчить?», «Чи не час замислитися над компромісом?», «Хтось же має відповідати за корупцію?» – формально ці запитання виглядають логічними і навіть справедливими. Особливо за кордоном, де люди відірвані від українського контексту, живуть у безпеці і сприймають війну переважно через стрічку новин.
Саме тут з’являється перша пастка. Критика не супроводжується аналізом відповідальності Росії. Вона поступово підмінює фокус: замість «як зупинити агресора» виникає «чи варта Україна допомоги через корупцію та недосконалу владу?».
Сумнів як точка входу
У реальності не існує чіткого поділу на «агента», «корисного ідіота» чи «ідейного симпатика Росії». Найчастіше це одна і та сама людина, але на різних етапах – зазначає Ягун.
Часто українець за кордоном, якого росіянам вдалося задурманити пропагандою та дезінформацією, проходить такі етапи:
Спочатку – активний українець у діаспорі. Волонтер, організатор допомоги, учасник громадських ініціатив. Потім – публічний критик «влади, яка не дає відповідей». Далі – ретранслятор «альтернативних експертів» і тез, що дивним чином повністю збігаються з російськими наративами. На цьому етапі людина зазвичай переконана, що мислить критично і незалежно.
А потім дописи та заяви таких закордонних українців цитують проросійські Telegram-канали. Їх використовують у матеріалах із формулюванням «навіть українці визнають». Так людина стає активом, навіть не усвідомлюючи цього.
«Свій серед своїх» як головна зброя
Російська пропаганда вже не говорить з українською діаспорою російською і від імені Москви. Вона говорить з українцями – українською мовою, з правильними символами і правильними емоціями.
Особливо ефективні фігури, які починають кожен виступ зі слів підтримки ЗСУ, цитують класиків, демонструють патріотичну біографію. Але при цьому системно просувають однаковий набір тез: Захід використовує Україну, війна вигідна комусь іншому, мир будь-якою ціною – це теж перемога. Це не пряме виправдання Росії. Це делегітимація опору. Саме такі меседжі найцінніші для структур, пов’язаних з ФСБ – стверджує Віктор Ягун.
Російські спецслужби використовують психологію замість ідеології. Інформаційні операції майже ніколи не будуються на політичних переконаннях. Вони будуються на емоціях. Просуваючи ностальгію, але вже не за СРСР, а за власним життям у молодості та до війни. Використовують почуття образи на свою країну, мовляв – ти зробив багато, але тебе не почули.
Втомлена людина рідко шукає правду. Вона шукає полегшення. І саме це робить її вразливою.
Алгоритми як союзник ворога
Соціальні мережі підсилюють ці почуття у діаспори. Алгоритм цікавить лише емоція. Обурення, злість, відчуття несправедливості поширюються швидше за зважений аналіз. Саме тому інформаційні операції так добре почуваються у цифровому середовищі.
Ще один інструмент – невідомі «аналітики» без чіткої біографії, але з впевненим тоном. Парадоксально, але такі фігури часто викликають більше довіри, ніж офіційні джерела. Особливо серед аудиторії, яка вже розчарувалася у політиках.
Мета цих операцій – не переконати, а посіяти сумніви. Посіяти відчуття, що все надто складно, всі однаково винні, змінити нічого не можна. У такому стані суспільство перестає чинити опір навіть без поразки на полі бою.
Головний висновок
На жаль, не всі представники української діаспори за кордоном, читаючи новини з “альтернативних джерел”, усвідомлюють, що варто насторожитися, якщо Україну критикують постійно і конкретно, а Росію – абстрактно або взагалі ніколи. Якщо вам пропонують «таємничу правду» і радять відмежуватися від інших українців. Якщо компроміс подають як моральну перевагу, а спротив – як безглузду впертість.
Водночас за кордоном українці зіштовхуються з пропагандою замаскованих “щупальців” Кремля в інших країнах: у Польщі, Чехії, Німеччині, США, Британії. Там нібито “незалежні” політики, партійці та блогери, або анонімні Тік Ток чи телеграм-канали розповідають правдоподібні байки про те, що іноземна допомога Україні “розкрадається Міндічами” і “чи варто продовжувати давати щось Україні, поки при владі Зеленський, і все розкрадуть, а до хлопців на фронті нічого не дійде?”.
Брешуть, нібито “війна вигідна лише євреям, які мають на ній зиск”. Як підверджуння підсовують якогось псевдоексперта, який нібито знає “інсайди з коридорів влади”, хоча насправді міг бути лише далеким родичем прибиральника, який колись замітав у тих коридорах. Але після таких аргументів, українці задаються запитаннями: тоді навіщо захищати свою Батьківщину чи хоча б донатити на ЗСУ?
Сума цих та подібних меседжів зводить до одного: допомагати Україна та ЗСУ не варто, “бо все продане і вкрадене”. Така тактика завжди спрямована на паралізацію зусиль українців з діаспори робити бодай щось для своєї країни: і словом, і ділом.
Але, на жаль, небагато українців за кордоном, слухаючи наративи, чому Україна має поступитися і припинити оборонятися, задаються питанням: кому це вигідно поширювати? І чи стане Україні легше після припинення спротиву? У більшості випадків відповідь буде очевидною.
Залишити відповідь