Кажуть, що людина живе доти, доки її ім’я вимовляють уголос. Загибель Віталія Клімова стала спільним болем двох громад і сотень сердець, які сьогодні розбиті вщент.
ДІМ, ЩО ЗАВЖДИ ПОРУЧ
Віталій народився в Іванівці Кириківської громади під теплим липневим сонцем 1976 року. Там минуло його босоноге дитинство, там гартувалася та щирість, яку він пізніше проніс крізь усе життя. Згодом доля повела його до Тростянця, де він створив міцну сім’ю, звив власне гніздо і швидко став «своїм» серед сусідів завдяки своїй доброті та людяності.
Але рідна Іванівка ніколи не відпускала його, а він — її. Земляки згадують Віталія, ніби він до останнього був у їхньому селі.
— Попри зміну місця проживання, Віталій ніби нікуди й не виїжджав, — говорить Людмила Макайда, — він бував у рідного брата, заходив на знайомі вулиці, і кожне його привітне «Добрий день!» вчувається і досі.
Для Ольги Болотної він залишився тим самим хлопцем із однієї школи. Коли вона дізналася про загибель Віталія Клімова, написала у соцмережі: «Царство небесне тобі, Віталій… односелець, в одну школу ходили, на одну вулицю, дискотеку… Наш янківський Герой!».
Для Миколи Зінов’єва він залишиться просто товаришем, чиї найкращі роки юності назавжди вплетені в історію села: «Героя пам’ятатимуть не тільки в Тростянці, а й у Іванівці, де Віталік (так його називали друзі) прожив свої найкращі роки, дитинство, юність».
А Марина Тихоновська згадує його як гарного чоловіка, веселого друга і справжнього патріота.
НА ЗАХИСТІ КОРДОНУ
У 2025 році, коли ворожа тінь над рідним краєм стала надто густою, молодший інспектор прикордонної служби, помічник гранатометника Віталій Васильович Клімов вступив до лав Державної прикордонної служби України, щоб захищати не просто територію, а спокій своїх близьких і тишу рідних світанків Сумщини. Службу проходив у складі 1 прикордонної комендатури 5 Сумського прикордонного загону.
28 лютого 2026 року час для воїна зупинився.
Великописарівська громада стала його останнім рубежем. Виконуючи бойове завдання, Віталій віддав найдорожче — своє життя, аби ми могли бачити наступний ранок.
ПРОЩАННЯ ТА ВІЧНА ШАНА
Тростянець схилив коліна в глибокій скорботі. Живий коридор, встелений квітами та вмитий сльозами, простягнувся на знак найвищої шани. На Алеї Пам’яті, поруч із полеглими побратимами, під гуркіт військового салюту він знайшов свій останній спокій.
Найважча мить прощання — коли синьо-жовтий прапор, символ держави, за яку він стояв до останнього подиху, побратим передав дружині Героя. «Його смерть недаремна, бо Віталій Клімов віддав життя заради майбутнього України», — лунало над могилою слово бойового товариша. Він запевнив, що Віталій служив із честю і показав себе з найкращої сторони.
На жаль, наш земляк не побачить Перемогу на власні очі. Але він — один із тих, хто тримав над нами небо. Його пам’ятатимуть у Тростянці, але ще довгі роки в тихій Іванівці сусіди, зустрівшись поглядами, згадуватимуть: «Наш Віталік… Він просто став нашою вічністю».
Низький уклін Герою і світла йому пам’ять!
Джерело: “Ворскла1930“
Новину створено за матеріалами сайту “Ворскла1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “Ворскла1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь