Фейкове відео, підроблений сайт або десятки однакових повідомлень у соцмережах можуть здаватися дрібницями. Але саме з таких дрібниць складаються масштабні інформаційні операції, здатні впливати на вибори, розколювати суспільства та підривати довіру до держави. Штучний інтелект зробив цю зброю дешевшою, швидшою і значно переконливішою. І питання не лише в тому, чи правдиве повідомлення, яке ми бачимо, а й у тому, хто хоче, щоб ми в нього повірили?
Молдова: штучний інтелект стає новою зброєю виборчих кампаній
Одним із показових прикладів останніх років стала Молдова. Напередодні парламентських виборів 2025 року країна зіткнулася з масштабними дезінформаційними кампаніями. Як повідомляло Associated Press, для створення та поширення підробленого контенту використовувалися, зокрема, технології штучного інтелекту. Йшлося не просто про окремі неправдиві публікації, а про ширші мережі, які могли створювати фальшиві інформаційні ресурси та матеріали, покликані впливати на політичні настрої.
Цей приклад показує, наскільки швидко змінюється інформаційне середовище. Ще кілька років тому для створення переконливого фейкового відео або сайту потрібні були спеціалісти, технічні ресурси і значний час. Тепер технології штучного інтелекту дозволяють значно швидше генерувати тексти, зображення, голоси та відео. Вартість інформаційної операції знижується, а її масштаб потенційно збільшується.
У результаті перед суспільством постає нова проблема: тепер недостатньо просто запитати «чи існує це відео?». Потрібно ставити інше питання: «Хто його створив, де воно з’явилося вперше, чи відповідає воно реальному контексту і чи підтверджують його зміст незалежні джерела?»
Іран, Ємен і боротьба за контроль над інформаційним простором
Близький Схід демонструє інший аспект інформаційної війни – використання фальшивих медіа та соціальних мереж для геополітичного впливу. Журналістські розслідування виявляли мережі фейкових акаунтів і сайтів, які намагалися видавати себе за справжні місцеві медіа. Водночас їхня реальна діяльність координувалася з іншої країни.
Це особливо ефективна тактика, оскільки користувач часто оцінює інформацію за зовнішніми ознаками. Якщо сайт написаний правильною мовою, має логотип, фотографії журналістів, розділи новин та професійний дизайн, він автоматично може сприйматися як справжнє медіа. Мало хто перевірятиме, де фізично знаходиться редакція, хто фінансує ресурс і хто насправді створює його матеріали.
Такі мережі можуть працювати не лише для поширення конкретних фейків. Їхнє завдання може полягати у формуванні певного інформаційного середовища, де одні держави постають агресорами, інші – жертвами, а треті – єдиними можливими захисниками справедливості. Коли людина щодня бачить однакову картину світу з різних нібито незалежних джерел, ця картина поступово починає здаватися об’єктивною.
Китай і Тайвань: інформаційна атака як спосіб розколоти суспільство
Тайвань є ще одним важливим прикладом того, як інформаційні технології використовуються у геополітичному протистоянні. Тайванські дослідники неодноразово повідомляли про мережі ботів, пов’язані з Китаєм, які використовувалися для поширення політичних повідомлень, атак на активістів та посилення суперечностей у тайванському суспільстві.
Тут важливо звернути увагу не лише на зміст окремих повідомлень, а й на саму стратегію. Інформаційна кампанія може не говорити: «Підтримуйте конкретного політика». Натомість вона може постійно наголошувати, що політики ненадійні, військові некомпетентні, союзники не допоможуть, а суспільство розколоте. У результаті формується атмосфера невпевненості. Людина починає сумніватися не тільки в окремих рішеннях, а й у здатності власної держави захищати себе. А це вже безпосередньо впливає на національну стійкість.
Тому інформаційна війна – це не просто боротьба за те, у що люди вірять. Це боротьба за те, чи вірять люди взагалі у власну державу, суспільство та здатність спільно діяти.
Україна: інформаційна війна як частина російської агресії
Для України інформаційна війна не є теоретичною проблемою. Росія роками створювала інформаційне підґрунтя для агресії проти української держави. Наративи про «нацистський режим», «геноцид російськомовних», «громадянську війну» та нібито відсутність справжньої української державності формувалися задовго до повномасштабного вторгнення.
Їхня мета полягала не лише у впливі на українців. Російська пропаганда паралельно працювала із західною аудиторією, намагаючись представити Росію як сторону, яка нібито «захищається», а Україну – як джерело проблем. Російська дезінформаційна машина працює не лише через великі геополітичні наративи. Вона активно використовує дрібні фейки, які на перший погляд можуть здаватися абсолютно безглуздими. Наприклад, твердження, що відеозвернення президента України нібито записуються на хромакеї, що певні кадри з фронту постановочні або що конкретна фотографія була сфабрикована.
Навіть якщо такий фейк через кілька годин чи днів буде спростований, він уже може виконати свою функцію. Його завданням може бути не переконати людину на сто відсотків, а залишити в її голові маленьке питання: «А раптом?» Іноді саме цього достатньо.
Чому навіть розумні й освічені люди стають жертвами маніпуляцій
Було б великою помилкою вважати, що інформаційні маніпуляції працюють лише на малоосвічених людей. Насправді жертвою може стати практично будь-хто. Освіта сама по собі не робить людину несприйнятливою до пропаганди.
Причина в тому, що людський мозок не пристосований до перевірки кожного інформаційного повідомлення. Щодня ми отримуємо величезну кількість сигналів: новини, повідомлення, фотографії, відео, рекламу, коментарі, думки знайомих. Перевірити кожен факт фізично неможливо, тому люди використовують спрощені механізми оцінки.
Ми більше довіряємо знайомому джерелу. Швидше приймаємо інформацію, яка відповідає нашим попереднім переконанням. Сильніше реагуємо на емоційні повідомлення. Частіше запам’ятовуємо те, що нас налякало або обурило. І саме цими особливостями людської психології активно користується сучасна інформаційна війна.
Соціальні мережі додатково посилюють проблему. Їхні алгоритми прагнуть показувати користувачеві контент, який утримує його увагу. А конфлікт, скандал, страх і обурення часто привертають увагу значно краще, ніж спокійний аналіз із десятьма посиланнями на першоджерела.
У результаті людина може опинитися в інформаційній бульбашці, де вона щодня отримує переважно ті повідомлення, які підтверджують її вже сформовану картину світу.
Як розпізнати інформаційну атаку
Перший сигнал – надмірна емоційність. Якщо повідомлення спеціально змушує вас негайно обуритися, злякатися або зненавидіти когось, варто зробити паузу. Сильна емоція не означає, що інформація неправдива, але саме емоційна реакція часто використовується як спосіб вимкнути раціональне мислення.
Другий сигнал – сумнівне джерело. Варто перевірити, хто саме опублікував інформацію, коли створено сайт, чи є там реальні автори, контакти редакції, інформація про власників. Особливо обережними потрібно бути з ресурсами, які з’явилися недавно і практично одразу почали публікувати винятково сенсаційні матеріали.
Третій сигнал – відсутність незалежного підтвердження. Якщо про надзвичайно важливу подію повідомляє лише один Telegram-канал або один невідомий сайт, а автор посилається на «власні джерела», не варто поспішати робити висновки. Важливі події зазвичай залишають інформаційний слід у багатьох незалежних джерелах.
Четвертий сигнал – вирваний із контексту факт. Маніпулятору не завжди потрібно вигадувати цитату. Іноді достатньо взяти справжню фразу політика, науковця чи військового і прибрати речення до або після неї. Формально цитата залишиться справжньою, але її зміст буде принципово іншим.
Прикладом, як маніпулюють вириванням подій з контексту є вирвана з історичного контексту польська істерія щодо Волині. Коли польські шовіністи та праві радикали замовчують століття пригноблення українського народу польською владою та знущання з українців у 1919-1939 роках, а акцентують тільки на короткому епізоді української відплати.
П’ятий сигнал – підозріле фото або відео. Старі кадри можуть видаватися за нові, фотографії можуть бути вирвані з іншої країни чи іншого конфлікту, відео може бути змонтоване. А з поширенням генеративного штучного інтелекту з’явилася ще одна проблема – переконливі матеріали можуть бути створені взагалі без реальної події.
Шостий сигнал – раптова вірусність. Якщо певний меседж практично одночасно з’являється на десятках акаунтів, сторінок і каналів, це не обов’язково означає організовану кампанію, але є приводом перевірити походження інформації. Особливо якщо всі публікації використовують практично однакові формулювання.
І нарешті, найважливіше питання: чого від вас хоче цей матеріал? Якщо він просто повідомляє факт, це одна ситуація. Якщо змушує вас негайно ненавидіти, боятися, звинувачувати конкретну групу людей або терміново поширювати повідомлення, варто замислитися, чи не намагаються вами маніпулювати.
Протидія інформаційній війні не означає, що потрібно перестати довіряти медіа, державним установам або будь-яким іншим джерелам. Постійна підозра до всього також може стати пасткою. Якщо людина приходить до висновку, що «всі брешуть», вона стає не захищенішою, а навпаки – більш вразливою. Адже тоді вона може обрати джерелом інформації того, хто просто говорить їй те, що вона хоче почути.
Здоровий підхід полягає не у сліпій довірі й не у тотальній недовірі, а у перевірюваній довірі. Хороше джерело повинно мати репутацію, аргументацію, посилання на документи та готовність виправляти помилки. Складне питання повинно мати можливість отримати складну відповідь. А твердження, яке здається занадто простим, щоб бути правдою, варто перевірити особливо уважно.
Іноді достатньо зробити дуже просту річ – не поширювати інформацію протягом перших п’яти хвилин після того, як ви її побачили. Дати собі час перевірити першоджерело, пошукати інші повідомлення, подивитися на дату публікації, знайти повну цитату або оригінальне відео. Ці кілька хвилин можуть виявитися набагато важливішими, ніж здається.