Українсько-польська суперечка навколо історичної пам’яті давно переросла рамки дискусії про окремих діячів. Про це заявив політолог Валерій Майданюк на експертній дискусії «Право на власну пам’ять: національна ідентичність, діалог з сусідами і російський чинник», яку провели Український безпековий клуб і ГО «Фонд сприяння демократії».
Про що йдеться
Криза, за словами Майданюка, не зводиться до рішення Львівської облради вшанувати Романа Шухевича й УПА та до реакції польських політиків. Від того, кого вважати винним у скандалі, залежатиме й підсумок суперечки, позитивний чи негативний для України. Але головне питання інше: хто має право визначати, як українці повинні пам’ятати власну історію.
Чому історію роблять інструментом тиску
Політолог виділяє кілька причин, чому історична тема стає дедалі гострішою:
— внутрішня політична боротьба та боротьба за виборців;
— тиск на Україну в інших питаннях, зокрема європейської інтеграції та економічної конкуренції;
— російська агресія, на тлі якої будь-який розбрат між Києвом і Варшавою грає на руку Москві.
Польща одночасно є ключовим партнером України й однією з країн, яким загрожує російська експансія. Тому, за словами експерта, перетворення історичних суперечок на постійне протистояння може мати наслідки серйозніші за черговий дипломатичний скандал.
«Росія зацікавлена в тому, щоб українці та поляки бачили одне в одному передусім історичних противників», — зазначив Майданюк.
Примирення без односторонніх поступок
Визнання складних і трагічних сторінок спільної історії, за словами політолога, потрібне для порозуміння, але не повинно ставати механізмом тиску. Прагнення до примирення не означає, що Україна має поступатися першою: повага до польської пам’яті повинна стояти поруч із повагою до української історії та символів.
Складні питання не вирішуються закликами забути образи. Потрібні діалог, готовність досліджувати минуле й взаємна повага, а не використання історичних травм для політичного шантажу.
Суверенітет і пам’ять
Право на власну історичну пам’ять Майданюк розглядає як складову суверенітету. Держава, яка не може самостійно осмислювати своє минуле, ризикує тим, що її символи й оцінки стануть предметом зовнішнього торгу.
Стратегічна помилка
Майданюк попередив: якщо історичні конфлікти почнуть визначати сучасні відносини Києва й Варшави, це стане стратегічною помилкою, наслідками якої скористається Кремль. Питання безпеки, оборони й економічної співпраці мають лишатися в пріоритеті.
Мета української позиції, наголосив політолог, полягає не в нових образах, а в праві суспільства самостійно визначати цінності, пам’ятати своїх героїв і жертв та розвивати партнерство із сусідами на засадах рівності.