Як це, коли твоя родина — це не просто дім і затишок, а ледь не військовий підрозділ? Коли материнське серце щодня розривається між гордістю за дітей і страхом за їхні життя? Родина Оксани Реус із Кириківки на Сумщині є живим прикладом такої незламності: мати та двоє її дітей прийняли для себе найважливіше рішення — стояти на захисті своєї Батьківщини. Це історія про материнський біль, синівську рішучість та сестринську вірність, загартовані у вогні війни.
МАТИ-ЗАХИСНИЦЯ: ДОРОГА НА СХІД, ЩО СТАЛА ДОЛЕЮ
Історія Оксани Реус – це приклад того, як особиста трагедія може стати поштовхом до великого служіння. Оксана Василівна опинилася у скрутному становищі, коли втратила чоловіка, залишившись самою з двома дітьми. Фінансова потреба була гострою, а бажання забезпечити родині гідне життя – нестерпним. Саме тоді, коли їй було найважче, вона, як і згодом її син, прийняла доленосне рішення: піти на військову службу.
Для неї це був не просто спосіб заробітку. Це стало свідченням її внутрішньої сили, готовності взяти відповідальність не лише за своїх дітей, але й за долю країни. Спершу вона стала військовослужбовицею, а згодом — справжнім офіцером.
СІМ РОКІВ ВІРНОСТІ
Служба Оксани Реус, що тривала під час найскладніших періодів, сформувала в ній розуміння ціни незалежності, що пізніше передалося і її дітям. Не дивно, що син Роман, а згодом і донька Еліна, пішли її шляхом.
Сьогодні досвід Оксани та професіоналізм затребувані на високому рівні: вона проходить службу у Командуванні Сухопутних військ ЗСУ в Києві.
Цього року Оксані Реус було присвоєно чергове звання — старший лейтенант.
Вона нагороджена відзнакою Міністра оборони України — Хрестом Сухопутних військ. Ця нагорода свідчить про її значний внесок у розвиток та зміцнення Сухопутних військ.
Оксана Реус є не просто матір’ю, яка відпустила дітей на війну. Вона — офіцер, яка щоденно виконує свій обов’язок, є прикладом для своїх дітей і живим доказом того, що родинне служіння Україні починається з особистого вибору та великої відваги.
Більше семи років Оксана провела у лавах Збройних Сил, служивши у 58-й бойовій бригаді на Сході України. Вона не просто служила, вона жила війною, загартовуючи свій характер і доводячи, що жінка може бути не менш стійкою та мужньою, ніж чоловіки.
Оксана Василівна зізнається: вона б воліла, щоб діти не воювали. Але як мати вона змушена прийняти їхній вибір, бо він — свідомий, глибокий і патріотичний. Її слова про сина: «Інститут інститутом, але на першому місці – це захист держави» — відображають філософію цілої родини, де обов’язок став вищим за особисте.
СИН-ДЕСАНТНИК:
ВОЇН, ЩО НЕ ЗНАЄ СТРАХУ
Син Оксани Реус — Роман Ніколаєнко, 1999 року народження, свій шлях визначив рано. У 12 років він поїхав з дому до Сумського Кадетського корпусу. Ще не встиг насолодитися теплом родинного затишку і дитинством, як враз подорослішав.
У 18, ще будучи студентом авіаційного інституту в Харкові, він підписав контракт із ЗСУ. Це рішення він приховав від матері, щоб не завдавати їй зайвого хвилювання.
Із 19 років Роман уже був учасником бойових дій (УБД). Сьогодні він служить у десантно-штурмових військах (повітряно-штурмовій бригаді), у м. Самар (колишній Новомосковськ) Дніпропетровської області, і побратими недарма називають його «безбашенним» — жоден ворог йому не страшний. Його мужність підтверджена державою: у 2022 році він був особисто нагороджений Президентом України орденом «За мужність» III ступеня, а також медаллю «Захисник Вітчизни». Роман пройшов найгарячіші точки: Бахмут, Херсон, Миколаїв.
Мати Романа говорить, що вона не встигла натішитися сином, бо він рано покинув домівку: «На жаль, я бачу його раз на рік. Як би не хотілося мені, щоб діти жили спокійним мирним життям, та вони обрали свій шлях, який вважають правильним».
Роман не любить розповідати рідним про бойові завдання, про ризики, про смерть побратимів. Але війна і в його житті залишила свій незгладимий слід. Після поранення та контузії, переживши пекло, він знову повернувся у стрій.
«Якось я дізналася, що того злощасного дня, під час бойового завдання, мого сина разом із побратимами «накрило» сповна, – розповідає Оксана. – Із усього батальйону живими залишилося 12 чоловік. І якби не кмітливість хлопців, навряд чи залишився б хто з них живим. У лічені хвилини вони здогадалися познімати з убитих росіян форму, перевдягнутися і лягти між ними, аби ворог їх не помітив і перестав обстрілювати. Здається, тільки молитви матерів чи рідних врятували їх тоді від найстрашнішого».
ДОНЬКА-КУРСАНТКА: СВІДОМИЙ ВИБІР УСУПЕРЕЧ БЕЗПЕЦІ
Донька Еліна є продовженням цієї військової династії. Вона могла б бути в безпеці. Після повномасштабного вторгнення волонтери допомогли їй виїхати до Німеччини, де вона перебувала там півтора року. Але спокійне і безпечне життя в чужій країні не задовольнило її. «Я не хочу бути там, хочу додому! Люди навчаються, і я теж буду», — заявила дівчина і повернулася до України.
Вона свідомо обрала військовий навчальний заклад — Університет повітряних сил у Харкові, незважаючи на бажання матері бачити її в безпеці. Вона — студентка 2 курсу, і її вибір став даниною прикладу матері та брата. Еліна та Роман мають тісний зв’язок: вона — його довірена особа, та, кому він може надіслати фото і розповісти трохи більше про війну.
Родина Оксани Реус — це символ нерозривного зв’язку між поколіннями, що стоять на захисті рідної землі. Кожен із них має свою службу, свою нагороду і свою травму. Вони рідко бачаться, спілкуючись переважно через телефон, а материнське серце щодня живе між звістками та очікуванням дзвінка.
Оксана Василівна мріє про єдине: «Молю Бога, щоб закінчилася війна, всі залишилися живими, щоб ми обов’язково всі зустрілися. Ще в нас будуть щемливі зустрічі, тоді ми наговоримося сповна…». Це мрія мільйонів українських матерів. І ця родина, яка пожертвувала спокійним життям заради свободи нації, є живою фортецею нашої держави. Їхня вірність і стійкість — не просто службовий обов’язок, а справжнє служіння Україні.
Джерело: “Ворскла1930“
Новину створено за матеріалами сайту “Ворскла1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “Ворскла1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь