Ми з дружиною Клавдією Лук’янівною пліч-о-пліч прожили вже понад пів століття в любові й повазі. Виховали двох чудових дітей, маємо онуків, які є нашою втіхою. Здавалося, більша частина життя позаду, і тепер вона мала бути тихою та спокійною.
Але наразі всі думки – лише про Андрія. Про нашого сина, якого жах війни відібрав у нас 3 листопада 2023 року. Мужнього воїна, який загинув смертю хоробрих, виконуючи бойове завдання на Сумщині. Він любив свій край, свою Україну.
Я, Сергій Цвик, мріяв про сина багато років, як, мабуть, кожен батько, який чекає на свого спадкоємця. Уявляв його дорослим – найкращим другом, порадником, помічником у всіх справах. Бачив, як ми підемо на перше полювання, як уполюємо першу здобич. І ось настав той день: я мчав до пологового будинку з великим букетом квітів, щоб забрати Клавдію з новонародженим. Той маленький, теплий пакуночок, який я притиснув до грудей, ледь поворухнувся. У ту мить я зрозумів: це любов, яка оселилася у моєму серці назавжди.
Наш син Андрій народився 13 квітня 1981 року в Охтирці. Він був цілеспрямованим із юності: закінчив школу, вступив до Харківського автодорожного інституту, поєднуючи навчання з роботою водія, а потім головного механіка.
Його кар’єрний шлях був стрімким: від керуючого директора підприємства «Славна» до власного бізнесу. Згодом Андрій обіймав керівні посади у транспортних підприємствах Красного Кута, в Полтавській газовидобувній компанії «Burisma», ТОВ «Полтавська бурова компанія», пізніше – в «Укрнафті».
Він досягнув професійного зросту завдяки своїй наполегливості та працьовитості. Усе це він робив заради родини. Якось він сказав мені: «Батя, я хочу, щоб у мене і в моєї сім’ї було все найкраще». І він досягнув цього: став успішним, самодостатнім чоловіком. Красуня-дружина Ірина, чудові діти, дороговартісне житло. Усе складалося, як він планував.
Війна і остаточне рішення
І тут клята війна. Вона зруйнувала не просто плани – вона зламала щасливе життя. Андрій одразу вирішив іти захищати свою родину й Україну, але ми з рідними просили його зачекати.
Він не сидів склавши руки: долучився до волонтерського руху, допомагав ліками та продуктами тим, хто опинився у скруті. Коли ворог обстріляв дитячий садочок в Охтирці, де загинули діти, вони з дружиною Іриною привезли з Полтави ліків для поранених на 80 тис. грн, а потім ще на 40 тис.
Я знав: він не зупиниться. Дочекавшись ранку, я поїхав до нього у Полтаву, щоб умовити відмовитися від служби. Я зайшов у квартиру і побачив, як у відчаї плаче дружина… Я почав благати його, але він був категоричний: «Я так хочу, і це моє остаточне рішення».
Сльози самі покотилися з моїх очей. Я, батько, став перед ним на коліна і попросив: «Не йди, сину, не йди на війну». Я відчував, чим це може скінчитися. Андрій попросив мене піднятися і сказав: «Не принижуйся, тату, ніколи більше не роби цього».
Я знав, який мій Андрій. Безстрашний. Я вперше побачив цю рису, коли почав брати його на полювання років у дванадцять. Це було моє давнє захоплення, яке він успадкував. У свої вісімнадцять він уполював дикого кабана.
Мисливці дивувалися його запалу і сміливості – не кожен юнак мав таку тяму. Андрій ніколи не боявся йти до мети, завжди йшов назустріч небезпеці з гідністю. І це було саме те, що я побачив у його очах того дня, коли він сказав, що йде захищати країну.
Андрій пішов. Коли у місцевому військкоматі одразу не вийшло здійснити задумане, він сам зателефонував до обласного, вимагаючи, щоб йому дали можливість стати добровольцем. Ось так почалася його служба у Збройних Силах України. Він пішов у 154-й окремий батальйон тероборони і стояв на захисті Сумщини.
Останні обійми
За тиждень до його загибелі мені не спалося. У кімнаті на столі стояло моє армійське фото у рамці. Раптом воно просто впало, і скло розбилося. Я тихенько зібрав осколки, щоб не бачила дружина. А за кілька днів прийшла його SMS: «Батя, я тебе дуже сильно люблю». Я знав, що він мене любить, але таке зізнання… я дуже захвилювався. Відразу зателефонував йому і, на щастя, почув його голос. Я щодня боявся нічного дзвінка, який повідомить про непоправне. Я не вірив у всякі там прикмети, як-от із фото в рамці, але…
За чотири дні Андрій навідався до нас додому на військовій машині. Коли повертався на службу, він підійшов і всією своєю міцною спортивною статурою притиснувся до мене, обіймаючи: «Батя, який ти слабкий!». Я відповів, що мені вже сімдесят, а не сорок, як йому.
Я боявся, що це стискання, ці обійми – останні. І це сталося. За два дні приїхав зять. Сказав: «Андрій загинув».
Пізніше ми дізналися деталі. Андрій служив водієм. Після успішного виконання бойового завдання потрібно було замінити когось із військовослужбовців. Андрій погодився. Але наших хлопців уже чекала російська диверсійна група. Син був за кермом, коли під час руху ворог із гранатомета обстріляв автомобіль. У населеному пункті Порозок на Краснопільщині він отримав несумісні з життям поранення та сильні опіки. Разом із ним полягли двоє його побратимів.
Мій син, Андрій Цвик, пішов захищати країну не за гроші. Він умів їх заробляти сам, його заробітна плата була в рази більшою за військове забезпечення. Він мав можливості, впливові знайомства, щоб уникнути служби, але він не хотів бути слабким. Він стояв горою за свою родину і свою Україну. І це було його найважливіше рішення. У нього було все: кар’єра, діти, друзі, перспективи… Усе, крім страху. Моє серце назавжди стиснув той маленький теплий пакуночок з пологового будинку, але тепер він – там, де найхоробріші.
Царство Небесне і вічна йому пам’ять та низький уклін за самопожертву в ім’я майбутнього України. Хай спочиває з миром.
Зі скорботою – люблячі батьки
Джерело: “Ворскла1930“
Новину створено за матеріалами сайту “Ворскла1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “Ворскла1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь