Багатодітна мама з Охтирщини прославила Сумщину на всю Україну, посівши друге місце в творчому конкурсі.
Що? Де? Коли?
До Дня української писемності та мови в Сумській ОУПБ був оголошений конкурс читців «Я з книгою світ відкриваю», який проводився з метою популяризації українського поетичного слова та підтримки творчих талантів. За умовами конкурсу потрібно було записати відео з читанням віршу будь – якого українського автора.
Географія конкурсу вразила організаторів: в ньому взяли участь 120 читців з різних куточків України та навіть з Фінляндії.
Оцінювало конкурсні роботи високоповажне журі, серед яких – заслужені працівники культури, заслужені журналісти України, літературознавці та бібліотекарі.
Серед переможців – і три учасниці з Охтирщини: це дві школярки з «Молодшої категорії» та 43-річна Вікторія Більська – з категорії дорослих.
«Охтирка зустріла мене добре»
Минулого року ми писали про поневіряння Вікторії та її трьох синів по орендованих квартирах, про те, як діти спали на підлозі та не мали умов для дистанційного навчання в затісному однокімнатному помешканні. Та попри все це самотня мама знайшла в собі сили організувати життя своєї родини таким чином, щоб у ній домінував саме позитив!
Ну, це й не дивно, адже Вікторія – творча особистість, а значить, і підхід до життєвих питань у неї – креативний! В евакуації, приречено сидячи з трьома дітками в чужому місті, після довгих безрезультатних пошуків житла і роботи, багатодітна мама зрозуміла, що єдина її зброя в боротьбі з воєнним сьогоденням – це творчість.
Дуже добре, коли ми приносимо комусь радість, – розповідає нам про свою ідею взяти участь у заході героїня матеріалу. – От так і я. Хоч сама і переселенка з трьома дітьми, але вважаю, що мені легше ніж іншим. Бо я – людина творча і щаслива в своєму покликанні, тому постійно відчуваю ейфорію, яка допомагає долати всі життєві труднощі.
Охтирка зустріла мене радушно: я тут повністю реалізувалася – долучилася до колективу в бібліотеці, займаюся в театральному гуртку, відвідую поетичну спільноту, а вдома ще й малюю і танцюю.
На запитання, чи вирішилося питання з житлом, співрозмовниця відповіла, що так, минулого року вони нарешті знайшли підходящу оселю під самісіньким лісом.
Тепер у нас дві кімнати: в одній мешкають двійнята, а в іншій – я, – тішиться Вікторія. – Старший син поїхав навчатися до Львова, тож тепер наша родина поменшала, і нам цілком вистачає місця. Хлопці навчаються онлайн, але цілими днями вдома не сидять – виходять гуляти. Ну а я сама собі хазяйка в своїй кімнатці: хочу – пишу вірші, хочу – малюю, хочу – вмикаю музику й танцюю.
Конкурс
Про те, що є можливість проявити власний талант за межами Охтирки, жінка дізналася з сайту Великописарівської бібліотеки. Прочитала умови і вирішила поборотися за перемогу. Мовляв, а чому б і ні? На прийняття рішення і підготовку до участі в мене пішло 2 секунди. Якщо це улюблена справа, то все стається з легкістю!
Потрібно було записати відео, як я читаю вірш, – розповідає Вікторія. – Вийшла за двері, пішла до лісу, увімкнула телефон і почала записувати. Зробила 20 дублів, 5 з яких відправила на конкурс. Ніхто мені не допомагав, а мені ніхто й не потрібен: я сама собі і режисер, і сценарист, і фотограф, і поет, і музикант.
Для конкурсу я обрала вірш місцевої авторки. Називається він «Відкривай лице, Перемого!». Нещодавно за цим віршом ми ставили спектакль, і твір настільки припав мені до душі, що я навіть інших варіантів і не розглядала: вирішила продовжити життя цьому віршу.
Твори на воєнну тематику – це все наше пережите, бо це всім болить. І озвучування цих переживань у поетичних творах потрібно для зцілення душі. Це як терапія віршами воєнного часу.
Зі слів Вікторії, відправивши 5 дублів відео на конкурс, вона й не переймалася дуже про результат. Жила своє буденне життя, аж раптом за тиждень – дзвінок від організаторів: повідомили, що їм дуже сподобалася її робота. Але остаточне слово – за компетентним журі.
А ще за тиждень жінка побачила на сайті Великописарівської бібліотеки інформацію з переліком переможців, серед яких знайшла й себе!
Дуже зраділа! Відчула впевненість у своїх силах і в тому, що творчість – це моє!, – емоційно ділиться з нами радісною подією Вікторія. – Коли людина на своєму місці, вона щаслива і в неї все вдається! Зайняте друге місце в цьому конкурсі – це визнання мого таланту читця! Для мене як творчої натури це дуже важливо. Настільки, що навіть ніякої матеріальної винагороди не потрібно!
МАМА, яка має про дітей ДБАТИ і їх годувати
Сказавши про непотрібність матеріальної винагороди, героїня статті одразу ж перевела розмову в фінансову площину, зазначивши, що її родині гроші все ж таки потрібні.
Взагалі – то, я за освітою бухгалтер, а за покликанням – культурна діячка, – каже багатодітна мама. – Я дуже хочу працювати в своїй стихії – в відділі культури або в бібліотеці. Але в мене немає відповідного диплому. Хоча я на власному досвіді переконуюся, що ніяка відсутність диплому не стримає творчий потік! Я й без фахової освіти пишу свої вірші і декламую чужі, малюю та граю в театральній студії. І якщо раніше я шукала роботу в культурній галузі, то тепер розумію, що мені вже 43 роки, а мені так і не вдалося монетизувати свій талант і заробляти на життя улюбленою справою. Розумію, що вже вистачить гратися: я в першу чергу маю думати про дітей, чим їх годувати. Тому зараз вже готова йти на будь-яку роботу, аби платили пристойні гроші, яких вистачатиме на мою родину з чотирьох осіб. Є такі роботи в Охтирці, щоправда, далекі від творчості. Але мене це вже аж ніяк не лякає, бо я точно знаю: якою би я роботою не заробляла на хліб, а мої вірші все одно будуть завжди зі мною!
Більше позитиву!
Вікторія дякує своїм батькам за постійну підтримку. Хоч їм і самим зараз нелегко (вони мешкають у Великій Писарівці і нещодавно три КАБ пошкодили їхню квартиру), але чим можуть – неодмінно допоможуть і доньці, і онукам.
У свою чергу наша героїня радить мамі й татові знаходити радісні моменти в своєму безрадісному житті, а також – зайнятися нарешті тим, що подобається, про що мріяли з дитинства, але на це не вистачало часу, сил або натхнення.
Я кажу батькам, що беріть і малюйте, – ділиться з нами своїми лайфхаками Вікторія. – Не знаю, чи малюють, але це точно допомагає заспокоїти нервову систему. Окрім нас самих ніхто нас з цього провалля і з цієї емоційної безодні не витягне. Ми ж все одно живемо своє життя, спілкуємося з людьми. Так треба ж не просто спілкуватися, а спілкуватися корисно! Тобто, так, щоб отримувати позитивні емоції.
На запитання авторки матеріалу про найближчі плани наша героїня відповіла, що поки ще не знайшла роботу, займатиметься в театральній студії та готуватиме ролі для нових спектаклів.
Що ж, щиро бажаємо Вікторії Більській успіхів у її багатогранному житті!
Дехто говорить, що зараз вірші не на часі, адже під час потрібно займатися іншими справами, актуальними для воєнного сьогодення. Але насправді ж в суспільства є реальна потреба в прекрасному, в тому числі – в поезії. І саме вірші є віддушиною для багатьох воїнів: ми вже писали про захисників з Великописарівської громади, які записували римовані рядки паличками на землі та снігу – коли натхнення найде!
Отже, переоцінити роль поетичних творів у наближенні перемоги важко, адже творчість – це джерело життєдайної сили для всіх, кого торкнулася війна.
Джерело: “Ворскла1930“
Новину створено за матеріалами сайту “Ворскла1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “Ворскла1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь