Хто з мешканців Горностаївщини не знайомий із творчістю нашої місцевої поетеси Наталії Бережної — уродженки прибережного села Каїри Каховського району? Її вірші ще до повномасштабного вторгнення росіян і окупації лівобережної Херсонщини надихали земляків щирими рядками про красу рідного краю, мріями про спокійне й щасливе життя.
Вірші Наталії Бережної публікувалися на сторінках нашої газети, на інтернет-сайтах, знаходили відгук у серцях читачів. Поетеса мріяла видати власну збірку, шукала можливості та спонсорів, аби її слово дійшло до ще ширшого кола людей. Та ці плани перервала війна.
Проте вона не зламала пані Наталію. Поетеса продовжує писати, хоча тематика її творчості змінилася — адже змінилося життя її односельців, змінилася й колишня краса рідних просторів. Сьогодні її поезія — це відгук на біль, втрати й надії часу.
Наталія Бережна пише так, ніби розмовляє з кожним із нас особисто. У її рядках — знайомі вулиці, степовий вітер, запах землі після дощу, голоси тих, хто залишився вдома, і тих, хто був змушений покинути рідний край. Вона вміє простими словами сказати про складне: про страх і віру, про розлуку і чекання, про любов до дому, яка не знає кордонів і блокпостів.
Слова Наталії Бережної стають прихистком для багатьох земляків. Її поезія — це не просто рими й образи, це жива пам’ять про рідне село, про людей, які тримаються корінням за цю землю, про біль утрат і тиху надію, що не згасає навіть у найтемніші часи.
«Її слова лікують», — так написали земляки поетеси з Каїрського ліцею:
«Буває слово, що лікує… Саме так кажуть про вірші Наталії Бережної. Наша місцева поетеса пише не просто рими — вона пише історію нашого села, наші почуття та наші мрії. Прислухайтеся до ритму її поезії — у ньому ви впізнаєте себе. Наталія Бережна доводить: справжній талант розквітає там, де є любов до коріння».
Багато вартують лише такі слова її віршованих роздумів:
“Лети, лети моя душа,
Туди, де вітер поспіша!
Де мир, де сонця височінь,
Де зникло горе все, мов тінь.
Де ниви без кінця, без краю,
Де нас Маруся зустрічає.
Каїри рідні знов цвітуть,
Та дай нам, Боже не забуть.
Мільйони виплаканих сліз,
Розруху, біль і горе скрізь.
Щоб жити! Дай нам, Боже жити!!
Всіх обійняти, всіх любити.
Усім наплакатися вволю,
Від радості, а не від болю.
Дай Бог зустрітись край стола
Родинам нашого села.
І святкувати Перемогу,
Там, біля рідного порогу.
Не десь, а в рідному Краю,
У мирі, в тиші, мов в раю!!!!
***
“Знайти для роздумів про вічне, хоч хвилину,
Подякувати Богу за життя і за родину.
Відчути, як волосся вітерець колише
Весь біль залишити в минулому і цінувати тишу..
Повірити у себе, в свою долю,
Дозволити собі наплакатися наодинці вволю.
Повірити, що все лихе мине, мов та Зима
І зрозуміти, що будуєш це життя лиш ти сама.”
Джерело: “ГорностаївкаСН.info“
Новину створено за матеріалами сайту “ГорностаївкаСН.info” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “ГорностаївкаСН.info”.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь