Війна робить людей вразливими не лише до обстрілів, утрат і виснаження. Вона робить вразливими й до чужої жорстокості, що не має нічого спільного з людяністю. Особливо боляче це відчувається тоді, коли мішенню стають родини військовополонених і зниклих безвісти.
У таких сім’ях кожен дзвінок може здаватися шансом. Кожне незнайоме повідомлення — ниткою надії. Саме на цьому й грають шахраї та ворожі спецслужби. Вони телефонують, пишуть у месенджери, обіцяють «допомогти», «передати звістку», «прискорити звільнення», а потім вимагають гроші, тиснуть, шантажують, а іноді й намагаються змусити людину до злочину.
Про ці схеми, про те, як їх розпізнати та як встояти, проєкт Dovidka.info поспілкувався з представником Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петром Яценком та Світланою Богданенко — дружиною військовослужбовця, яка пройшла через такий шантаж.
Як виглядає перший контакт
Коли рідний у полоні або зник безвісти, хочеться вчепитися бодай за щось — за дзвінок, за чужі слова, за примарну обіцянку. Шахраї це добре знають. І саме тому йдуть туди, де найбільше болить.
— Пане Петре, почнімо з головного. Як ці люди взагалі виходять на родини? Звідки беруть контакти, як знаходять тих, на кого потім тиснуть?
— Іноді достатньо лише залишити свій номер телефону десь у соцмережах або в якомусь телеграм-каналі, що обіцяє багато, але не є офіційним. І майже зі стовідсотковою ймовірністю рано чи пізно вам хтось зателефонує або напише.
Є й інша небезпека. Буває, що в полонених випитують контакти рідних. І ми розуміємо: у тому становищі людина не завжди може не назвати номер. Тому будь-яке неофіційне джерело, куди ви подаєте персональні дані, — це джерело ризику.
Перший контакт нечасто починається з прямої погрози. Найчастіше навпаки — з обіцянки, зі «співчуття», з удаваної готовності допомогти. Людину хочуть не злякати з першої секунди, а втягнути в розмову, прив’язати до себе емоційно, змусити повірити: ось зараз з’явився шанс.
— Як це виглядає на практиці? Ким представляються?
— Із нашої роботи ми бачимо дуже різні сценарії. Були випадки, коли під час групової зустрічі родин із одного підрозділу жінкам одночасно почали телефонувати нібито їхні рідні — сини, брати, чоловіки. Люди не чули цих голосів півтора, а дехто — і понад два роки. Звісно, це були сльози, емоції, шок. Але потім виявилося, що всім казали фактично один і той самий текст.
Мовляв, «у мене все добре, але Україна не хоче нас міняти, ви маєте щось робити, виходити на акції» і так далі. Це була спроба маніпуляції цілою групою родин одночасно.
Зараз тактика часто інша: не масовий вплив, а точковий — на кожну окрему родину. Мета — схилити людину або до передачі грошей, або до певних дій, що можуть бути вже кримінальними.
Власне, тут дуже важливо розділяти два мотиви. Один — це звичайне шахрайство, коли з людини хочуть витягнути гроші. Інший — це цілеспрямований ворожий вплив, коли родину намагаються використати як інструмент для провокації, підпалу, передачі інформації, саботажу. І другий набагато небезпечніший, бо йдеться вже не просто про втрату коштів, а про загрозу і для родини, і для держави.
«Таке забути неможливо»: історія Світлани
У великих темах завжди є один момент, після якого все перестає бути абстракцією. Для цієї розмови таким моментом стає історія Світлани Богданенко.
— Пані Світлано, ви самі стали мішенню такого тиску. Пам’ятаєте той день?
Таке забути неможливо. Це було 5 серпня 2024 року. Мені зателефонував невідомий український номер. Я підняла слухавку й відразу почула чітко виражену російську мову.
Він представився Дмитрієм і запитав, чи Дмитро Богданенко — мій чоловік. Я сказала, що так. Далі почалася розмова про те, що він може допомогти мені з ним зв’язатися, але для цього я маю перейти в телеграм і далі вже спілкуватися там.
У цей момент, каже Світлана, уже спрацювало головне: не довіритися чужим словам, а одразу шукати допомогу в офіційних структурах.
Я сказала, що через годину-півтори доберуся додому, де є інтернет. Насправді мені треба було виграти час. Я одразу зробила скриншот номера, з якого він дзвонив, і почала телефонувати та писати всім контактам у Координаційному штабі, які в мене були.
Мені сказали: фіксувати все, що можна. Робити скриншоти. По можливості — записувати розмови. Бо такі люди часто пишуть і відразу видаляють повідомлення.
Я приїхала додому, трохи зібралася, зателефонувала подрузі, попросила допомогти записати розмову. Ми все зафіксували й одразу передали далі. Потім зі мною вже зв’язався представник штабу, зокрема й представник СБУ, який працює в Координаційному штабі. І далі вже почалася робота.
Як тиск переходить у шантаж
Спочатку — «допоможемо». Потім — «ви зможете почути». Далі — «побачите по відеозв’язку». А коли людина не піддається, починаються погрози. Усе це побудовано на дуже точному розрахунку: дати надію, а потім ударити по ній.
— Скільки тривало це спілкування? І що вам казали?
Доки наші структури з’ясовували, хто це, де він і чи має хоч якесь відношення до мого чоловіка, десь чотири-п’ять днів. А потім ще приблизно тиждень він тероризував мене й погрожував.
Спочатку він обіцяв золоті гори: що я зможу почути чоловіка, побачити його, передати щось, вплинути на швидше звільнення з полону. А коли зрозумів, що я не ведуся, почав говорити інакше: «Тепер не чекай його живим. Те, що з ним станеться, — твоя провина. Ти сама відмовилася».
Подібні слова розраховані на те, щоб людина почала думати: а раптом справді через мене? А раптом треба було погодитися? Але насправді, як пояснює далі Петро Яценко, у цих людей немає реального впливу на звільнення. Їхня сила — лише в шантажі та в умінні натискати на найболючіше.
Є межа, після якої стає видно: перед вами не просто шахрай, а людина, яка працює або в інтересах ворога, або за його логікою. У випадку Світлани ця межа настала тоді, коли «допомога з полоном» раптом обернулася вимогою вчинити диверсію.
— Що саме від вас хотіли?
Він почав пропонувати знайти ТЦК, якісь військові позиції, ППО. Я пояснювала, що живу далеко і поруч нічого такого немає. Потім він запитав про залізницю. І далі вже прямо сказав, що треба підпалити або підірвати щиток зв’язку на електричній станції.
Він дуже детально розповідав, як саме я маю це зробити. Коли краще йти. Що треба вдягнути. Що за кілометр до місця потрібно перевести телефон у режим польоту. Що треба взяти кепку, щоб не впізнали. Що треба показати дату й час на листку. Як зробити коктейль Молотова. Усе — буквально покроково.
І при цьому він говорив: якщо все вийде і вас не зловлять, це буде не разова «акція». Ми й далі будемо співпрацювати. Чим більше ви зробите, тим більше шансів швидше повернути чоловіка. Спочатку дозволимо почути, потім побачити, а далі — і повернути.
Світлана на це формально погоджувалася. Але не тому, що збиралася щось робити. А тому, що треба було тягнути час. І саме це — разом із постійним зв’язком із фахівцями — допомогло вивести ситуацію туди, де вона вже перестала бути лише її особистою бідою. Справа перейшла до офіційних служб.
Чому не можна «спробувати заради рідного»
У таких ситуаціях хтось може подумати: а якщо погодитися, раптом це справді допоможе? Саме на цю надію і зроблена ставка.
— Пане Петре, що тут найважливіше розуміти родинам?
— Насамперед те, що навіть якщо родина піде на співпрацю, це не означає, що рідного швидше повернуть. Навпаки. Якщо вони побачать, що родина піддається, вони будуть використовувати її якомога довше.
І це небезпечно одразу в кількох вимірах. По-перше, для самої родини, бо її підштовхують до криміналу. По-друге, для держави. По-третє, це не дає жодної реальної допомоги людині в полоні.
Памятайте: те, що вам обіцяють, не має стосунку до реального звільнення. Ворог не працює в інтересах вашої родини. Він працює проти вас. Та не кожна людина, якій телефонують, зможе відразу розпізнати маніпулятора або представника спецслужб. Це нормально. Але є кілька «слів-маячків», які варто буквально вивчити напам’ять. Вони повторюються в різних схемах. Про них розповідає Петро Яценко.
— Якщо вам кажуть, що ваш рідний у великій небезпеці й треба його терміново «рятувати» саме через них. Якщо вас штовхають до швидких дій. Якщо говорять, що є якась особлива можливість допомогти, але тільки зараз. Якщо просять нікому про це не говорити.
Останнє — особливо важливий маячок. Якщо вам кажуть: «Це тільки між нами, нікому не кажіть, інакше нашкодите», це майже стовідсотковий знак, що треба негайно звертатися до офіційних структур.
Не лише ворожі спецслужби, а й шахраї: які схеми існуюють
У звичайній уяві шахрай — це той, хто хоче просто виманити кошти. Але під час війни схеми стали складнішими.
— Якщо говорити про шахрайство, то схеми дуже різні. Хтось прямо просить гроші. Хтось називає себе представником міжнародної гуманітарної організації й каже, що треба «трохи допомогти» на доправлення посилки саме в місце утримання вашого рідного.
На перевірці виявляється, що до жодної організації ці люди не мають стосунку. Але вони подають усе так, ніби це благодійність, а не виманювання грошей.
Крім того, зараз є ще одна велика загроза — використання штучного інтелекту. З відкритих джерел можуть взяти старі фотографії, згенерувати нове фото або відео й подати це, як «свіжу інформацію» про вашого рідного. А потім вимагати за це гроші або інші дії.
Куди звертатися, якщо на вас вийшли
— Якщо людина запідозрила обман або тиск, до кого звертатися насамперед?
— До Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, до Об’єднаного центру Служби безпеки України, до Національної поліції. У жодному разі не треба ні на що погоджуватися, як би сильно не тиснули. Координаційний штаб має регіональні представництва та консультативні центри у Львові, Вінниці, Харкові, Миколаєві та Києві. Також можна звернутися на гарячу лінію 0 800 300 529.
У такі моменти найважливіше — не залишатися сам на сам із ситуацією. Навіть один дзвінок до фахівців може зупинити ланцюг тиску й допомогти діяти правильно.
Історія Світлани, на щастя, має світлий фінал. Завдяки уважності й холодному розуму їй вдалося не піддатися на шахрайство й не зробити кроків, що могли б нашкодити як їй, так і її родині. А згодом трапилося найважливіше: її чоловіка звільнили з полону після трьох років неволі.
Світлана каже, що вже після повернення говорила з чоловіком про той шантаж. І з’ясувалося, що він про нього навіть не знав. Увесь тиск, усі погрози й обіцянки будувалися без жодного реального контакту з полоненим — лише на страху, надії та болю родини.
Під час війни шахраї та ворожі маніпулятори стали жорсткішими й цинічнішими. Вони шукають не просто довірливих людей — вони шукають тих, кому болить найбільше. Саме тому в таких ситуаціях найважливіше — не залишатися наодинці й не вірити обіцянкам, що звучать занадто «рятівно». Бо справжня допомога не в незнайомому голосі в слухавці — вона в тих, хто поруч.
Джерело: “Ворскла1930“
Новину створено за матеріалами сайту “Ворскла1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “Ворскла1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь