Питання історичної пам’яті між Україною та Польщею вже давно вийшло за межі академічних дискусій і перетворилося на повноцінний інструмент політичного тиску. Про це на засіданні Українського безпекового клубу (УБК) 29 червня у Києві заявив заступник голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак.
Непорівнянні ресурси
За словами історика, польський Інститут національної пам’яті має штат до 2,5 тисячі працівників і мінімальний бюджет 150 мільйонів доларів. Український інститут — лише 50 співробітників і бюджет близько 1 мільйона доларів. Поляки системно працюють над темою вже понад 20 років, тоді як в Україні, за оцінкою Тиліщака, наздогнати цей розрив практично неможливо.
Спікер поставив риторичне питання: чи варто витрачати кошти на десятки археологічних розкопок, коли за ту саму суму можна закупити 150 танків. Ця теза відображає ширшу проблему — брак державної підтримки історичних досліджень і відсутність єдиної позиції України з цих питань.
Чому для поляків минуле важливіше
Тиліщак пояснив ментальну особливість польської політики пам’яті: для Польщі, як і для інших держав із «великодержавним» минулим, історія відіграє значно важливішу роль, ніж для України. Українські політичні еліти, за його словами, практично ніколи системно не займалися історичною політикою — за винятком періоду президентства Ющенка.
Ключовий елемент польської ідентичності — подвійний міф про себе як водночас найбільших героїв і найбільших жертв Другої світової війни. Ця віктимізація, за аналогією з єврейським досвідом, ефективно використовується для вирішення сучасних політичних завдань.
Пам’ятники, які так і не відкрили
Показовою є історія з пам’ятниками жертвам протистояння. У 2003 році була домовленість про одночасне відкриття пам’ятника полякам у Павлівці на Волині та пам’ятника українцям, вбитим у Сагрині в 1944 році. Польська сторона свою частину угоди не виконала.
У 2009 році, за президентства Ющенка, поляки висунули нову умову: спершу відкрити пам’ятник «Орлятам» на Личаківському цвинтарі у Львові. Це відбулося за участю президентів, але польський президент так і не приїхав на відкриття пам’ятника в Сагрині — воно не відбулося досі.
Закон про «бандеризм» і українська відповідь
У 2016 році в Польщі ухвалили закон про «бандеризм», після чого зруйнували близько півтора десяткапам’ятників УПА. У відповідь Україна ввела неформальний мораторій на пошукові й ексгумаційні роботи польської сторони.
Суперечлива цифра
Тиліщак наголосив, що поширена цифра в 100 тисяч польських жертв Волинської трагедії наразі не має документального підтвердження і є завищеною. Він також звернув увагу, що значна частина ексгумаційних експедицій пов’язана не лише з вшануванням, а й зі збором доказів у кримінальному провадженні, яке польський інститут веде за фактом звинувачення УПА в геноциді.
Позиція України
За словами історика, після 2014 року українське суспільство свідомо відходить від віктимізації власної історії — на відміну від Польщі, українцям цікавіші не трагічні, а переможні сторінки минулого. Єдиною прийнятною формою вирішення складних історичних питань, на думку Тиліщака, є взаємне визнання провини й пробачення з обох сторін, а не однобічний тиск.
Залишити відповідь