Українсько-польські відносини демонструють стійку негативну динаміку, яка вже вийшла за межі окремих дипломатичних непорозумінь. Соціологічні дані фіксують погіршення сприйняття українців у польському суспільстві, а історична пам’ять дедалі активніше перетворюється на інструмент внутрішньополітичної боротьби та геополітичного тиску на Україну — зокрема, як спосіб гальмування її євроінтеграційного руху.
29 червня в Києві відбулося засідання Українського безпекового клубу (УБК), присвячене темі «Що нам робити з Польщею?». Серед учасників — голова УБК Юрій Міндюк, керівник Дослідницько-аналітичної групи InfoLight.UA Юрій Гончаренко, заступник голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак, представники Центру політичних студій «Доктрина» на чолі з Ярославом Божком, громадський діяч Євген Золотарьов, політолог Валерій Майданюк та керівник дослідницьких програм аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень» Юрій Олійник.
Три вузли конфлікту
Експерти виокремили кілька рівнів напруження. Перший — інституційна асиметрія: польський Інститут національної пам’яті має потужне фінансування, штат і навіть слідчі повноваження, що дозволяє перетворювати історичні дослідження на кримінальні провадження. Польський наратив вимагає одностороннього визнання Україною Волинських подій геноцидом, залишаючи поза увагою злочини Армії Крайової.
Другий вузол — прагматична економіка. Україна стає конкурентом Польщі на аграрному ринку ЄС, а безпекові інвестиції дедалі частіше йдуть напряму в Україну, минаючи польський «хаб». Історична риторика тут виконує функцію захисту економічних інтересів.
Третій — соціологічний: негатив до українців найвищий серед молоді 18–24 років, людей із середньою освітою та мешканців середніх міст, що свідчить про страх конкуренції на ринку праці й ефективність тривалої інформаційної обробки.
Цікавий побічний ефект тиску — парадоксальне збереження української ідентичності в Польщі: ворожість гальмує швидку асиміляцію переселенців і змушує частину з них свідоміше триматися українськості.
Симетрія чи асиметрія?
У дискусії протиставили два підходи. Симетричний — пряма конфронтація, «дзеркальні звинувачення» — визнано малоефективним через непорівнянність ресурсів: польська ідентичність давно сформована і потребує цього конфлікту, українська — лише кристалізується. Асиметричний підхід пропонує інші правила гри: відмову від виправдань, антиколоніальну оптику (Польща історично виступала колонізатором українських земель), апеляцію до міжнародного арбітражу та опору на моральний авторитет сучасної війни з росією.
Що пропонують експерти
Серед конкретних кроків — розведення історичних суперечок і питань євроінтеграції, залучення структур ЄС як зовнішнього арбітра, зміщення хронологічного фокусу з Другої світової війни на міжвоєнний період 1920–1930-х із наголосом на пацифікації українців Другою Річчю Посполитою.
Пропонується також системна робота з діаспорою в Польщі як інструментом адвокації, жорсткий контроль за польськими ексгумаціями (показовий приклад — Пужники, де кількість виявлених тіл виявилася вдвічі меншою за заявлену), та вивчення досвіду Чехії й Литви у стримуванні польських історичних претензій.
При цьому експерти застерігають: стихійні емоційні жести на кшталт масової здачі польських нагород лише грають на руку польським правим силам, мобілізуючи їхній електорат, — натомість потрібен холодний інституційний прагматизм.
Культура, інформпростір і місцевий рівень
Окрему увагу приділили масовій культурі: на міжнародних стрімінгах українців нерідко зображують як криміналітет і зрадників, і протидіяти цьому пропонується власним якісним контентом та роз’яснювальними матеріалами для мігрантів, які зараз залишаються без фактологічної підтримки держави у побутових суперечках.
Окремо названо вразливість українського інтелектуального середовища до іноземних наративів — тенденцію довіряти західним голосам більше, ніж вітчизняним інституціям, що відкриває шлях польському впливу через соцмережі.
Перспективним визнано перенесення співпраці на рівень муніципалітетів: мери й місцеві громади зазвичай керуються господарським прагматизмом, а не історичним популізмом, і саме тут можна розбудовувати горизонтальні зв’язки в обхід ідеологізованого порядку денного Варшави.
Зв’язок із російським впливом
Тривожний сигнал — нормалізація проросійських настроїв у Польщі, які починають зливатися з антиукраїнською риторикою. Учасники навели приклад висловлювань польських політиків про «краще бути російською онучею, ніж бандерівським памперсом». Групи населення, найбільш налаштовані проти українців — люди з нижчою освітою, мешканці середніх міст — водночас найвразливіші до російського когнітивного впливу, і цей зв’язок Україні варто артикулювати перед західними партнерами.
Обмеження аналізу
Експерти чесно визнають прогалини: брак власних соціологічних і аналітичних досліджень польського суспільства змушує спиратися переважно на польські джерела, а недофінансовані профільні інституції ускладнюють системну протидію. Українське суспільство, зосереджене на виживанні у війні, поки не має достатнього ресурсу для повноцінних історичних дискусій із сусідами.
Попри це, магістральний напрямок окреслено чітко: категорично розвести питання пам’яті й євроінтеграції, будувати ідентичність навколо сучасної боротьби з росією, а історичні претензії Варшави — послідовно виводити в площину європейського арбітражу та деколонізаційного дискурсу.
Залишити відповідь