На засіданні Українського безпекового клубу (УБК) 29 червня керівник Центру політичних студій «Доктрина» Ярослав Божко представив аналіз справжніх мотивів польської історичної політики щодо України — і вони, за його словами, мають мало спільного з фактичною історією.
Чому Захід звучить переконливіше за Україну
Божко зазначив, що значна частина українців не має стійкого уявлення про реальну природу сучасної Польщі та Заходу загалом, через що позиція західного спікера часто сприймається як більш авторитетна, ніж позиція українського посадовця. Це створює живильне середовище для латентної пропольської упередженості, особливо серед ліберально-демократично налаштованої частини суспільства, яка критично ставиться до власної культури й насторожено — до «культів» на кшталт вшанування Симона Петлюри.
Слідчі функції як ключ до розуміння
Найважливішою деталлю Божко назвав те, що працівники польського Інституту національної пам’яті мають слідчі функції. Це перетворює інститут не на наукову установу, а на інструмент юридичної війни («лоуфер») — засіб легітимізації політичного тиску під виглядом історичного дослідження.
Символічний збіг 2014 року
Спікер звернув увагу на те, що хвиля руйнувань українських пам’яток у Польщі активізувалася саме у 2014 році — одночасно зі стартом гібридної війни РФ проти України (включно з типовими провокаціями на кшталт малювання свастик на синагогах) та з підписанням економічної частини угоди про асоціацію України з ЄС. Практику «війни з пам’ятниками» Божко назвав класичним кадебістським прийомом, описаним ще колишнім керівником Штазі Маркусом Вольфом.
Україна як конкурент, а не молодший партнер
За словами Божка, справжній приз польсько-української суперечки — вплив у регіоні Центральної Європи. Україна нині конкурує з Польщею у двох сферах, на яких трималося попереднє польське регіональне лідерство: обороннопромисловому комплексі, де Україна вже випереджає Польщу за виробничим потенціалом, і аграрному секторі — надзвичайно чутливій темі для Польщі в контексті переговорів про вступ України до ЄС.
Божко закликав українську сторону прагматизувати діалог: відокремити питання вступу до ЄС від історіографічних суперечок, оскільки нескінченне «виправлення підручників» ніколи не задовольнить польську сторону — вона знаходитиме нові приводи для претензій.
Залишити відповідь