Краматорськ поступово порожніє, але ті, хто залишається, продовжують працювати, торгувати та намагатися жити звичним життям попри російські удари.
Мешканці міста щодня стикаються із загрозою FPV-дронів і керованих авіабомб, перебоями з електро- та водопостачанням і руйнуванням звичних місць. Російські війська перебувають приблизно за 10 кілометрів від Краматорська, а саме місто дедалі частіше опиняється під ударами, розповідає УНІАН.
На одному з місцевих ринків продавці приходять ще близько шостої ранку. Покупців стало набагато менше, однак люди продовжують працювати, адже їм потрібно заробляти на життя.
54-річний Сергій, який торгує на ринку вже 15 років, саме намагався продати останніх двох курчат, коли над ринком пролетів FPV-дрон.
«Бачите, воно відлітає, і ніхто вже навіть не здригається, бо люди вже звикли до поганих речей. Ми все одно нічого не можемо з цим вдіяти», – розповів чоловік.
Попри наявність бетонного укриття, люди не завжди спускаються туди навіть під час вибухів. Звична робота та знайомі обличчя стали для багатьох способом зберегти хоча б видимість нормального життя.
Краматорськ дедалі частіше опиняється під ударами
Місто офіційно віднесене до територій активних бойових дій. За даними Донецької ОВА станом на 26 серпня, лише у серпні в Краматорську загинули щонайменше 13 людей, ще близько 150 отримали поранення.
Російські війська регулярно атакують місто FPV-дронами, особливо вранці та вночі. Вдень дедалі частіше застосовують керовані авіабомби. На окремих вулицях встановлюють спеціальні сітки, які можуть частково захистити транспорт від безпілотників, однак проти авіаударів вони безсилі.
Військовий аналітик Майкл Кофман зазначає, що Краматорськ стикається з тією ж небезпекою, яка вже охопила інші міста Донбасу:
«Місто стає небезпечним для цивільного населення через російські безпілотники, що діють у східних районах, та щоденні бомбардування з плануючих бомб».
Робота, яку знищує війна
Російські атаки руйнують не лише будинки, а й робочі місця мешканців.
50-річна Людмила Дровко працювала в одному із супермаркетів Краматорська, доки 3 серпня його не знищила російська атака. Жінка знайшла іншу роботу, але вже 20 серпня і це місце було зруйноване російським авіаударом.
«Ми не спимо, атаки постійні та щоразу несподівані. Ми чуємо гучні вибухи, і все всередині нас здригається, коли ми інстинктивно ховаємося», – розповіла вона.
Попри це, Людмила не готова залишати місто. Тут минуло все її життя – вона вийшла заміж, народила сина та створила родину.
Але Краматорськ змінюється. Парки й двори, які раніше були наповнені дітьми, спорожніли. Перебої з електрикою та водою можуть тривати кілька днів, а медичні заклади поступово закриваються.
«Ми не можемо повірити в те, що зараз відбувається з містом», – каже Людмила.
А потім додає:
«Місто вмирає».
«Життя триває»: чому люди залишаються
Не всі мешканці впевнені, що зможуть залишатися в Краматорську й надалі.
54-річна бариста Ліна продовжує працювати в кав’ярні, хоча після 20:00 боїться повертатися додому. Нещодавно FPV-дрон влучив у будівлю над її закладом.
«Все раптово обвалилося, двері вилетіли, все, стелю вилетіло. Це був просто пил. Я не бачила, куди бігти, і не знала, куди бігти», – згадує жінка.
Після ремонту кав’ярня знову відкрилася, а Ліна повернулася на роботу. Вона планує залишатися в місті, якщо не оголосять повномасштабну евакуацію. Найбільше жінка боїться опинитися під завалами у своєму майже порожньому багатоквартирному будинку.
Водночас для частини людей Краматорськ залишається відносно безпечнішим місцем порівняно з населеними пунктами, розташованими ближче до фронту.
43-річна Анна Зайцева переїхала сюди з Костянтинівки у лютому 2025 року. Жінка працює перукаркою та приймає кількох клієнтів щодня.
Вона розуміє, що через війну може знову доведеться переїхати, однак поки намагається жити звичайним життям.
«Це війна, але просто сидіти і чекати, поки на тебе щось полетить, не варіант. Життя триває; ми живемо єдиним можливим наразі способом».
Краматорськ продовжує жити, але дедалі більше нагадує місто, яке виживає між ударами. Люди виходять на роботу, відкривають кав’ярні, торгують на ринках і намагаються підтримувати одне одного. Та за цією буденністю – постійний страх, порожні вулиці та дедалі більші руйнування.