Мовне питання в Україні давно вийшло за межі культури та побуту. Під час російсько-української війни мова стала складником національної безпеки, а боротьба за україномовний інформаційний простір – одним із головних напрямів протидії російському впливу. Тому в Українському безпековому клубі підняли питання створення нової моделі, яка має зробити українську мовою престижу, можливостей і позитивної ідентичності.
Мова як лінія оборони, а не культурна опція
29 вересня 2026 року Український безпековий клуб проаналізував ключові проблеми мовного фронту. На експертній зустрічі зазначили: мова – фундамент національної ідентичності, духовної єдності та щит проти інформаційної агресії. Для держави-агресора мовне питання завжди було інструментом геополітичного впливу й підриву безпеки зсередини. Сьогодні розвиток і повноцінне функціонування української мови в усіх сферах гарантують захист національного суверенітету та унеможливлюють історичні маніпуляції ворога.
Експертну дискусію «Мова як фактор національної безпеки: фундаментальний елемент національної ідентичності» організували ГО «Український безпековий клуб» та ГО «Фонд сприяння демократії» за підтримки фонду Ганнса Зайделя.
Голова Українського безпекового клубу, військовослужбовець Юрій Міндюк, який відкривав засідання, наголосив: «Ми давно живемо в режимі гібридної війни, де мова є її елементом. Мова є таким самим безпековим викликом. Вона завжди була елементом гібридної війни, гібридної атаки ворога. Питання формування або завершення формування нашої ідентичності прямо пов’язане з мовою, яка є нормотворчим і смислотворчим фактором для будь-якої нації».
Чому самих штрафів недостатньо
Ключовий акцент дискусії – розвінчання міфу, ніби мову можна захистити лише покаранням. Соціальний психолог Олег Покальчук, який виступив із доповіддю «Психологія переходу на українську мову: виклики, завдання, небезпеки», звернув увагу на найвразливіше місце – емоційну навантаженість ідентичності та ризик зверхності.
За словами експерта, коли україномовна спільнота, що пережила травму війни, демонструє моральну перевагу, російськомовний громадянин сприймає це не як запрошення, а як осуд. Цим користуються і внутрішні політики, і агентурні мережі ворога. Вихід – раціонально поставитися до мовної проблеми та сформувати суму стимулів, де переважає позитив.
«Усе, що стосується ідентичності, дуже емоційно навантажене. Коли ми хочемо, щоб наші російськомовні співгромадяни переходили на українську, ми маємо усвідомлювати, що наша ідентичність, де ми є україномовними, – це для когось зі співвітчизників теж певна форма зверхності або гордості. Тому має бути сума стимулів – позитивної і негативної мотивації, але більшою мірою ми маємо зосереджуватися на позитивній», – зазначив Олег Покальчук.
Модератор онлайн-частини дискусії, голова ГО «Українська стратегія» Євген Золотарьов, переконаний: єдина реалістична модель – двоетапна. Спочатку легалізація двомовності як мосту, потім закріплення української. Менше бідкання, більше інструментів.
«Щоб ми менше бідкалися і розводили руками, а зосередилися на тому, як ми можемо позитивно мотивувати наших співгромадян переходити спочатку на дві мови, а потім з двомовної на українську», – наголосив Золотарьов.
Лінія фронту проходить через мову
Найгостріший блок дискусії – механізми блокування української мови, про які раніше говорили мало. Одна з учасниць зауважила, що Росія й надалі тисне з різних боків, і це вже не лише наративи. Йдеться про економічну блокаду культури: великі компанії викуповують права на російську й українську версії фільмів, комп’ютерних ігор, програм – а українська версія так і не виходить. Право викуплене, і більше ніхто не може його купити. Це боротьба на багатьох рівнях одночасно.
Цю думку підтримав заступник директора соціологічної групи «Рейтинг» Любомир Мисів, який виступив із темою «Мова в контексті соціології». На його оцінку, економічний механізм доповнює постколоніальний: більшість постсовєтських студій у світі досі дивляться на регіон крізь призму російської культури, історії та соціальних наук. Українське мистецтво досі викладають у межах курсу російського, а підписи в музеях Нью-Йорка чи Вашингтона лише тепер змінюють із «російський художник» на «український художник». «Ми фактично є в наративі повністю до цього часу російського», – наголосив Мисів.
Три маркери перелому: позитив переважає штрафи
Учасники зафіксували три ключові маркери, які назвали доказами ефективності нової стратегії, і зал їх підтримав.
Маркер 1 – «Гаррі Поттер» українською вийшов швидше, ніж російською, і створив прецедент нової норми, коли українська версія – перша, а не запізнілий переклад.
Маркер 2 – табло «Макдональдсу» без російської версії спричинило не відтік клієнтів, а хвилю підтримки та відчуття позитивного статусу навіть у тих, хто замовляв російською.
Маркер 3 – «Приватбанк» своєчасно відмовився від російської версії застосунку у 2022 році й отримав хвилю позитивних емоцій та органічне поширення.
Усі три кейси – не про штрафи, а про позитив, яким люди самі хочуть ділитися.
Сіра зона відповідальності
Перша заступниця голови Секретаріату Уповноваженого із захисту державної мови Аліна Шпак, яка відкривала аналітичну частину доповіддю «Державна політика щодо мовного фактору», зауважила: сьогодні є закон, є інституції, але є й велика сіра зона, де ніхто системно не відповідає за просування української мови. Законопроєкти, які могли б її закрити, поки що лежать під сукном. «Нам потрібно чесно відповісти, хто що робить, а хто не робить», – наголосила Аліна Шпак.
Подібну думку розвинула керівниця проєкту «Назустріч», засновниця «Є-мова» та волонтерської ініціативи «Безкоштовні курси української мови» Анастасія Розлуцька, яка виступила з темою «Загрози розвитку української мови. Регіони, суб’єкти, тенденції». Її фокус – низові практики: розмовні клуби як безпечне середовище, де можна помилятися без осуду, зокрема ініціативи для військовослужбовців на work.ua. За її словами, саме такі формати забезпечують стабільне вживання мови, а не разовий перехід.
Концепція мовної активації
На засіданні УБК уперше представили драфт Концепції програми мовної активації та переходу на українську мову для російськомовних і двомовних громадян. Юрій Міндюк підкреслив, що це поки що нариси, первинний екстракт думок, який команда хоче доопрацьовувати й виносити в публічний простір для презентації владі та громадянському суспільству. Мета – напрацювати готову програму, здатну змінити динаміку процесів.
Дискусія в УБК показує докорінні зміни в підході до мовного питання: суспільний консенсус зміщується від каральної моделі до стимулюючої. Якщо українська стає мовою масової культури, новинок і бізнесу, вона перемагає не тому, що за неї штрафують, а тому, що вона дає статус. Злочинна бездіяльність держави та агентурні мережі ворога, які гальмують розвиток української мови, залишаються ключовими гібридними загрозами. Протидія має бути такою ж системною: юридичний механізм повернення прав, якщо українську версію не випустили, податкові та комунікаційні стимули для бізнесу, масштабування розмовних клубів.
Важливим кроком в аналізі проблеми та пошуку ефективних рішень для підвищення статусу державної мови стала й експертна анкета в межах форсайту «Національна ідентичність як запорука цілісної нації», яку анонсували модератори засідання. Завдяки їй експерти громадянського суспільства зможуть визначити проблеми та дієві шляхи їх розв’язання там, де з цим досі не впоралася держава.
Підсумок: що залишила дискусія
Дискусія в Українському безпековому клубі чітко окреслила вододіл між двома епохами мовної політики. Епоха лінійного захисту – запровадження квот, створення посади Уповноваженого, штрафи за відсутність українського меню чи вивіски – виконала своє історичне завдання: сформувала залізобетонний нормативний мінімум і підняла україномовну ідентичність до рівня 80%+ суспільного консенсусу.
Проте наступний етап потребує зовсім іншого підходу. Перемога у війні за свідомість молоді, підлітків і білінгвів вирішуватиметься не в кабінетах контролерів, а в цифровому просторі, геймінгу, соцмережах та неформальних середовищах. Україна мусить перетворити мову з об’єкта захисту на наступальний економічний і культурний інструмент. Для цього держава повинна:
1. Звести всі мовні дані в єдину аналітичну систему Open Data під управлінням Міністерства культури.
2. Запровадити мовний менеджмент в освітніх закладах, бізнесі та органах місцевого самоврядування, поклавши відповідальність на керівників установ.
3. Перенести фокус з адміністративних покарань на систему позитивних мотивацій, зламати монополію Росії на дистрибуцію маскульту та створити стимули для україномовної локалізації комп’ютерних ігор і медіапродукту.