Війни виграють не лише на полі бою. Іноді армія противника вже деморалізована, суспільство розколоте, а міжнародні союзники відвернулися від держави ще до того, як пролунають перші постріли. Від пропагандистських листівок Першої світової до радіопередач часів Другої світової та сучасних російських інформаційних операцій проти України простежується одна закономірність: вплив на свідомість людей давно став чи не визначальною складовою воєнної стратегії.
Перша світова: пропаганда як інструмент розколу противника
На початку XX століття провідні держави світу почали створювати спеціальні структури для ведення психологічної війни. До їхнього складу входили друкарні, редакції, перекладацькі відділи, підрозділи роботи з військовополоненими та цензури. Інформаційний вплив поступово перетворювався з допоміжного засобу на організований напрям державної політики.
Кожна сторона конфлікту намагалася представити власну участь у війні як справедливу, використовуючи насамперед національно-визвольну риторику. Російська імперія закликала до звільнення слов’ян від німецького, турецького та австро-угорського панування. Велика Британія заохочувала сепаратистські рухи в Німеччині та Туреччині.
Головна логіка психологічної боротьби полягала у двох взаємопов’язаних завданнях: розколоти табір противника та зміцнити єдність власного. Особливо показовою була діяльність німецьких спецслужб, які вкладали значні кошти в підтримку революційного руху в Російській імперії. Вони допомагали опозиційним партіям, друкували антивоєнну літературу російською мовою та організовували відправлення агітаторів до військових частин на фронті.
Після революції 1917 року Росія вийшла з війни, що серйозно послабило Антанту та змінило ситуацію на Східному фронті. Німеччина отримала можливість просуватися на значні території майже без опору. Цей досвід продемонстрував, наскільки далекосяжними можуть бути наслідки впливу на внутрішню політичну ситуацію противника.
Водночас розширювалися й технічні можливості пропаганди. Британці створювали бази поштових адрес для адресного розсилання агітаційних матеріалів, а у США діяла мережа лекторів, які отримували новини з фронту телеграмами та поширювали їх у лікарнях, школах і церквах. Інформація починала системно працювати не лише на військових, а й на широкі верстви населення.
Друга світова: пропаганда стає самостійною зброєю
У 1930-х роках інформаційна війна остаточно перестала бути лише доповненням до збройної боротьби. Нацистський режим відкрито розглядав пропаганду як один із головних інструментів здобуття та утримання влади. Розвиток радіо надав психологічному впливу нові можливості: тепер повідомлення можна було швидко поширювати на великі території, обходячи традиційні канали комунікації.
У 1940 році Німеччина почала активно використовувати так звані «чорні» радіопередавачі, які маскувалися під французькі станції. В ефірі лунала критика французького уряду, поширювалися панічні чутки та поразницькі настрої. Мета полягала не просто в поширенні неправдивої інформації, а в руйнуванні довіри до власного керівництва та переконанні людей у безперспективності опору.
На Східному фронті масштаб психологічних операцій був іще більшим. У 1941 році німецьке міністерство пропаганди зосередило 17 спеціальних рот, які лише за перші два місяці війни поширили близько 200 мільйонів листівок. На передовій застосовували гучномовці, агітаційні бомби, снаряди та міни з пропагандистськими матеріалами.
На окупованих територіях СРСР видавали сотні газет, відкривали кінотеатри й організовували культурні заходи. Населенню нав’язували думку, що радянська влада залишилася в минулому, а нацистська окупація є незворотною реальністю. У цій тактиці легко впізнати сучасні методи російської пропаганди на захоплених українських територіях. Особливо виразна ця паралель у Маріуполі, де російські окупанти на тлі руїн міста, зруйнованого їхньою ж армією, повторюють тезу про те, що Росія прийшла назавжди.
Американці та британці також використовували психологічні операції, зокрема методи так званої чорної пропаганди. Радіо «Люксембург» транслювало передачу «Листи, які ви не отримали», де жіночий голос зачитував уривки з листів, знайдених на тілах загиблих німецьких солдатів. У листівках поширювалися історії про зради дружин фронтовиків, а американська авіація скидала на німецькі міста матеріали із запитанням: «Де люфтваффе?».
Психологічний ефект таких методів був цілком практичним. Під час наступу союзників у Тунісі 1943 року італійські солдати були готові купувати листівки-перепустки в полон за 600 франків. Це стало промовистим свідченням того, що пропагандистський матеріал міг перетворюватися на реальний інструмент впливу на поведінку військовослужбовців.
В’єтнам: чому недостатньо переконати лише противника
У другій половині XX століття психологічна війна стала предметом системного військового планування. У 1956 році у США створили Управління спеціальних методів війни. Його завданням було поєднання психологічних прийомів з іншими засобами впливу для підриву противника зсередини.
Під час війни у В’єтнамі американська армія використовувала спеціальні батальйони психологічних операцій. Вони мали власні друкарні, пересувні кінопроєктори та фахівців, які володіли в’єтнамською мовою. Вперше в історії психологічної боротьби настільки масштабно застосували телебачення: створили чотири канали в’єтнамською мовою, а для збільшення аудиторії місцевому населенню роздали тисячі телевізорів.
Американці намагалися сформувати позитивний образ своєї країни навіть за допомогою побутових дрібниць. Місцевим жителям роздавали жувальну гумку, сигарети, зубну пасту, іграшки та інші подарунки з американською символікою. Використовувалися й психологічні трюки, покликані створити враження слабкості місцевої влади.
Однак в’єтнамський досвід виявив принципову проблему: інформаційна операція не може бути ефективною, якщо її спрямовано лише на противника. На думку низки експертів, однією з причин американської поразки стала втрата підтримки власного суспільства. Численні протести молоді дискредитували війну США у В’єтнамі. Відтак теоретики психологічної війни дійшли важливого висновку: інформаційний вплив має охоплювати не тільки ворога, а й населення та збройні сили своєї країни.
Перська затока: перемога, підготовлена інформацією
Війна у Перській затоці 1990–1991 років стала прикладом комплексного використання інформаційних і військових інструментів. Після окупації Іраком Кувейту США та їхні союзники готували воєнну відповідь, але водночас враховували негативний досвід В’єтнаму. Перед підрозділами психологічних операцій поставили три завдання: переконати американське суспільство в необхідності втручання, забезпечити міжнародну легітимність військових дій і деморалізувати іракську армію.
Для координації інформаційної роботи створили об’єднане бюро, яке організовувало взаємодію з журналістами з різних країн. Представникам медіа надавали доступ до військових частин, організовували брифінги та пресконференції, поширювали підготовлені відеоматеріали. Водночас інтерв’ю з американськими військовослужбовцями відбувалися за участю офіцерів зі зв’язків із громадськістю, які контролювали комунікацію.
Паралельно на території Саудівської Аравії встановили ретранслятори, що забезпечували мовлення «Голосу Америки» та BBC арабською мовою. Через це ж обладнання транслювалася нелегальна радіостанція «Голос вільного Іраку», підготовлена американськими фахівцями. Передачі містили критику режиму Саддама Хусейна та повідомлення про військову перевагу союзників. Одночасно засоби радіоелектронної боротьби придушували урядове іракське мовлення.
За наведеними в матеріалі оцінками, ще до початку наземної операції від 40 до 60 відсотків іракських військових були деморалізовані або психологічно придушені. Понад 70 тисяч іракських солдатів здалися в полон без бою. Інформаційна підготовка допомогла союзникам ізолювати Ірак на міжнародній арені, послабити його армію та досягти військових цілей із меншими втратами.
Цей приклад показує, що психологічна операція може бути не просто супроводом бойових дій, а частиною плану, який визначає їхній результат ще до початку активної фази.
Російська інформаційна війна проти України: історія триває
Сьогодні психологічні операції є невіддільною складовою практично кожного військового конфлікту. Їхня мета полягає у впливі на почуття, мотиви, критичне мислення та поведінку людей. За допомогою інформаційних маніпуляцій можна провокувати суспільні розколи, посилювати недовіру до керівництва, підривати економічну стабільність і послаблювати здатність держави чинити опір.
Російська пропагандистська машина працює проти України задовго до повномасштабного вторгнення. «Братські народи», «Кримнаш», «іхтамнет», вигаданий «розп’ятий хлопчик», твердження про «геноцид Донбасу» та міфічний іспанський диспетчер Карлос стали лише найвідомішими прикладами маніпуляцій попередніх років. Після 2022 року до них додалися нові наративи: «де ви були 8 років», «Україна сама себе обстрілює», «Буча – інсценування», «Захід втомився від України» та інші.
Змінюються технології, канали поширення й аудиторії, але основна логіка залишається незмінною: посіяти сумніви, зруйнувати довіру, протиставити громадян одне одному та переконати суспільство, що опір є марним. Саме тому інформаційна війна не завершиться автоматично після припинення обстрілів і бойових дій.
Можна відбудувати зруйновані міста, відновити інфраструктуру та повернути людей до мирного життя. Значно складніше відновити довіру, якщо її роками руйнували цілеспрямованою пропагандою. І, можливо, саме це стане одним із головних випробувань для України після завершення гарячої фази війни: чи зможемо ми не лише вистояти на полі бою, а й зберегти здатність самостійно мислити, розрізняти правду й маніпуляцію та не дозволити ворогу визначати, ким ми є і яким бачимо власне майбутнє.