Вбивати українців тисячами і плакати, коли країна-жертва дає здачі – це типовий почерк російської пропаганди, котра намагається викликати до себе співчуття міжнародної спільноти після всіх своїх жахливих злочинів.
Удар по тимчасово окупованому Старобільську в ніч з 21 на 22 травня миттєво став однією з головних тем російської пропаганди. Кремль використав трагедію для нової хвилі звинувачень на адресу України, а російські чиновники та медіа почали масово поширювати емоційні заяви про «вбитих дітей» та «удар по студентському гуртожитку».
Однак за гучними заголовками залишається чимало суперечностей, прихованих деталей і маніпуляцій. Частина фактів досі не має остаточного підтвердження через жорсткий окупаційний контроль території міста Старобільська, а навколо самої події існує одразу кілька версій.
Що саме було уражено у Старобільську?
Мова йде про будівлі колишнього Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, які після окупації Старобільська перейшли під контроль російських окупантів. На їхній базі окупаційна адміністрація створила так званий «Старобельский факультет» окупаційного Луганського педагогічного університету та «професійний коледж».
За наявною інформацією, удар припав по гуртожитку та одному з навчальних корпусів. Руйнувань зазнали й сусідні будівлі. Російська сторона заявила про 21 загиблого студента та десятки поранених. Практично одразу ця історія стала частиною масштабної інформаційної кампанії. До неї долучилися не лише пропагандистські медіа, а й особисто Путін та російське МЗС, які використали подію як привід для нових погроз Україні.
Чому слова про «загиблих дітей» є маніпуляцією
Одним із головних елементів російської кампанії стало використання слова «діти». Саме так окупаційні медіа та чиновники називали загиблих і постраждалих.
Втім, відомі на сьогодні факти свідчать про інше. Усі постраждалі були старші 14 років, а більшість взагалі повнолітні. Серед загиблих, чиї особи вдалося встановити, наймолодшій студентці було 18 років. Це, звісно, не применшує масштабу трагедії. Загибель молодих людей у будь-якому випадку є жахливою.
Але використання терміну «діти», там де йдеться не про дітей, виглядає як свідома емоційна маніпуляція, покликана посилити психологічний ефект і сформувати потрібне Кремлю інформаційне тло. Особливо цинічно це виглядає на фоні того, що російські ракети й дрони протягом років регулярно вбивають малолітніх дітей у мирних українських містах.
Чи могли там перебувати російські військові?
Набагато більше питань викликає обґрунтована версія – використання будівель військовими. Адже на окупованих територіях багато шкіл і навчальних закладів часто віддавали під розміщення російських окупаційних військ.
Сам «факультет» справді виглядав як діючий навчальний заклад. Натомість діяльність «професійного коледжу» виглядала значно менш активною. Останні оновлення на його ресурсах датовані ще 2025 роком, а значна частина навчання, судячи з фактів та даних соцмереж самого «коледжу», проходила дистанційно.
Один із західних журналістів, яких росіяни привезли до Старобільська після удару, розповів, що бачив у гуртожитку студентські речі. Хоча відомо, що чимало росіян ходять у прифронтових містах у цивільному для маскування. Водночас журналістів не допустили до зруйнованого «червоного корпусу» коледжу. Їхній маршрут був суворо обмежений.
У мережі також поширювався документ про заселення до гуртожитку військової частини 28388 – 88-ї окремої мотострілецької бригади РФ. Проблема в тому, що існують різні версії цього документа з різними прізвищами підписантів, що ускладнює точне визначення.
Водночас є свідчення, що на початку окупації приміщення ЛНУ вже використовувалися російськими військовими. Крім того, сам Старобільськ давно перетворився на місто з великою концентрацією військової техніки та особового складу РФ.
Додаткові підозри викликає й те, що під час розбору завалів територію оточили та не дозволяли стороннім наближатися. Це не могло бути стандартним заходом безпеки, але могло свідчити про бажання російської окупаційної влади приховати певні деталі. Можливо, військові?
Версія про можливу провокацію
Після подій у Старобільську Генеральний штаб ЗСУ заявив, що українська армія атакує виключно військові цілі та дотримується норм міжнародного права. Також Генштаб повідомив про ураження штабу російського підрозділу «Рубікон» у районі Старобільська.
За інформацією місцевих джерел, тієї ж ночі було знищено ще один об’єкт у районі Міськгазу – колишню продуктову базу, яка могла використовуватися військовими.
Окремі питання викликають і свідчення очевидців. За їхніми словами, спочатку у місті оголосили повітряну тривогу, студенти спустилися в укриття, а після перших вибухів тривогу раптово скасували. Люди повернулися до гуртожитку, і лише потім сталися удари, які призвели до загибелі людей. Чому після перших вибухів не оголосили повторну тривогу – незрозуміло. Або ж це було зроблено спеціально.
Також окупаційна влада називала різну кількість ударів – від чотирьох до шістнадцяти. При цьому стверджувалося, що атака здійснювалася безпілотниками. Водночас деякі військові експерти звертають увагу, що частина руйнувань більше нагадує наслідки удару ракетою або авіабомбою.
Усе це породжує припущення, що трагедія могла бути використана або навіть організована як інформаційна провокація для подальшої ескалації та виправдання нових ударів по Україні.
Хто несе головну відповідальність?
Але сама увага до трагедії на окупованій ворогом території, на якій густо розміщено військові контингенти убивць, насправді виглядає неактуальною. Навіть якщо припустити помилку української сторони, неможливо наївно виривати події у Старобільську з контексту всієї війни. Скаржитися на те, що країна-жертва дає здачі виглядає напрочуд цинічно.
Саме Росія у 2014 році розпочала агресію проти України, скориставшись політичною нестабільністю після Революції Гідності. Саме російські військові без розпізнавальних знаків захопили Крим, а згодом Кремль розпалив війну на Донбасі. А у 2022 році саме Росія розпочала брутальне повномасштабне вторгнення, вбила десятки тисяч українців, якщо не більше. Відтоді війна забрала життя тисяч цивільних, серед яких – велика кількість дітей. І поки російська пропаганда намагається створити образ «жертви», Кремль продовжує щоденні удари по українських містах.
Адже скільки українських дітей вбито і скалічено російськими обстрілами? Скільки лише відомих для міжнародної спільноти дитячих трагедій, спричинених російськими воєнними злочинами? Тож кремлівське скавуління про «дітей», після того як дитячі вбивства вже стали синонімом іміджу Росії у світі, виглядає особливо підлим.
Війна завжди приносить хаос, насильство та людські трагедії. Але відповідальність за відкриття цієї «скриньки Пандори» лежить саме на путінському режимі, який вирішив силою змінювати кордони та нав’язувати свою волю сусідній державі, використовуючи росіян як гарматне м’ясо для своїх воєн.
Залишити відповідь