Близько 1200 людей після катастрофи на Чорнобильській АЕС у 1986 році ризикнули здоров’ям і повернулися до своїх домівок у Зоні відчуження. Проте за десятиліття ця унікальна спільнота майже повністю зникла.
Документи, змінний одяг і їжа лише на кілька днів — саме з таким набором у квітні 1986 року тисячі мешканців Прип’яті та навколишніх сіл сідали в автобуси. Людям говорили, що евакуація буде тимчасовою, однак більшість із них більше не побачила своїх домівок.
Загалом після аварії було евакуйовано понад 116 тисяч людей. Згодом із забруднених територій України, Білорусі та Росії переселили ще близько 220 тисяч осіб.
«Дім переміг радіацію»
Однак уже за кілька тижнів після евакуації люди почали повертатися. Близько 1200 осіб, переважно літнього віку, таємно й без дозволу пробиралися через блокпости до своїх будинків. Їх назвали самоселами.
Перші родини повернулися до сіл Черемошна та Нівецьке вже 21 червня 1986 року — менш ніж через два місяці після вибуху на четвертому енергоблоці ЧАЕС. Про це йдеться у матеріалі SpaceDaily, розповідає ТСН.
Ці люди не обов’язково не усвідомлювали небезпеки радіації. Для багатьох літніх мешканців відчуття дому та зв’язок із рідною землею виявилися сильнішими за невидиму загрозу.
Режисерка документального фільму «Бабусі Чорнобиля» Голлі Морріс влучно описала цей феномен фразою: «Зрештою, дім переміг радіацію».
Від примусового виселення до мовчазної згоди
Спочатку правоохоронці намагалися зупиняти самоселів і примусово вивозити їх із Зони відчуження. Проте це не давало результату — люди знову поверталися до своїх домівок.
Згодом позиція влади стала м’якшою. Літнім людям фактично дозволяли залишатися, виходячи з припущення, що їм залишилося небагато років життя, але вони принаймні зможуть провести їх у власних домівках.
У 2012 році така практика стала фактично офіційною: місцева адміністрація дозволила літнім самоселам залишатися у Зоні відчуження, але заборонила селитися там молодим людям.
Переважно поверталися люди віком понад 50 років. Через десятиліття більшість самоселів становили жінки. У 2015 році серед тих, хто залишався в Зоні, переважали вдови віком 70–80 років.
Що сталося з тими, хто залишився?
Протягом років існував міф, що чорнобильські самосели нібито прожили довше за людей, яких евакуювали. Однак наукові дослідження свідчать про іншу картину.
Дослідження 2021 року, під час якого аналізували медичні та дозиметричні дані, показало, що тривале проживання у Зоні відчуження негативно позначилося як на фізичному, так і на психічному здоров’ї самоселів та призвело до атипового, тобто прискореного, старіння.
Міжнародні експерти також зафіксували у цієї групи людей хронічний психологічний стрес, пов’язаний із руйнуванням звичного способу життя та соціальних зв’язків.
Водночас науковці наголошують: ці дані не означають, що радіація була безпечною. Вони лише свідчать про те, що наслідки примусового переселення та стрес через втрату дому також могли мати серйозний вплив на здоров’я людей.
Згасання чорнобильської громади
Спільнота самоселів від самого початку не мала можливості повноцінно відновлюватися. У Зоні не народжувалися діти, а молодим людям було заборонено там оселятися.
Якщо у 2007 році в Зоні відчуження проживало близько 314 самоселів, то у 2018 році їх залишилося приблизно 130. За сучасними оцінками, йдеться вже про 25 або кілька десятків людей.
Причина зникнення цієї унікальної спільноти виявилася менш драматичною, ніж сама катастрофа 1986 року. Літні люди поступово старіли та помирали природною смертю, а поповнити їхні ряди було нікому.
Так поступово добігає кінця історія чорнобильських самоселів — людей, які після однієї з найбільших техногенних катастроф в історії людства свідомо повернулися до своїх домівок.
Нагадаємо, у Чорнобилі мешкає 100-річна Марія Чала. Марія Ульянівна Чала народилася у 1926 році. Після аварії на ЧАЕС вона відмовилася залишати свій будинок у селі Куповате та досі живе там разом із 74-річною донькою.