Чотири роки тому, у серпні 2022-го, тисячі українців намагалися виїхати з окупованих територій Запорізької та Херсонської областей на підконтрольну Україні територію. Для багатьох шлях через Василівку до Запоріжжя став справжньою «дорогою життя» — виснажливою, небезпечною та сповненою невизначеності.
У серпневу спеку 2022 року люди годинами й днями чекали своєї черги на виїзд. Тоді офіційних «зелених коридорів» не було, а можливість залишити окуповану територію залежала від рішень російських військових на блокпостах.
Одна з таких родин вирушила з Херсонщини на власний страх і ризик. Попереду було близько 30 ворожих блокпостів, перевірки документів і багатокілометрова колона автомобілів.
П’ять діб у колоні
Дорога, яка за мирних умов могла зайняти кілька годин, розтягнулася на п’ять діб.
У величезній колоні люди готували їжу просто на вогнищах, ночували в автомобілях і чекали, коли російські військові дозволять рухатися далі. Температура повітря сягала 35 градусів, а сама черга майже не рухалася.
У перший день ніхто точно не знав, скільки машин стоїть попереду і скільки доведеться чекати. Здавалося, їх було близько 300.
На ніч частина людей виїжджала в найближчі населені пункти, зокрема до села Скельки, а вранці поверталася на трасу. Так повторювалося день за днем.
Головним випробуванням була не лише спека чи фізичне виснаження. Люди жили в постійному очікуванні та страху: чи пропустять їх цього дня, чи доведеться залишатися ще на одну ніч?
Перевірки на блокпостах
На п’ятий день колона нарешті дійшла до блокпоста. Російські військові пропускали приблизно по десять автомобілів.
Перевірка була ретельною. У людей забирали документи для реєстрації, оглядали телефони, змушували діставати всі речі з автомобілів і розкладати їх просто на дорозі. Ноутбуки та планшети перевіряли окремо.
Після проходження процедури на лобовому склі автомобіля маркером ставили номер. Стирати його заборонялося до самого виїзду з окупованої території.
За основним блокпостом, де працювали представники ФСБ та поліції, були ще кілька пунктів перевірки. Людей знову оглядали військові та правоохоронці.
Зрештою колону пропустили.
Небезпека чекала і після блокпостів
Однак проходження російських блокпостів не означало, що найнебезпечніша частина шляху завершилася.
Попереду була сіра зона. Через підірваний міст автомобілям довелося їхати в об’їзд до Запоріжжя ґрунтовою дорогою.
Ділянка залишалася небезпечною через обстріли. Дощі перетворили частину дороги на багнюку. Водночас з’їжджати з маршруту було не можна — узбіччя могли бути заміновані.
Колона рухалася повз зруйновані села, пошкоджені будинки, нерозірвані боєприпаси та міни.
Зрештою автомобілі дісталися Запоріжжя.
Свобода прийшла не одразу
Фізично шлях завершився, але психологічно пережите залишилося з людьми надовго.
Виснаження було настільки сильним, що після прибуття майже не залишилося сил навіть радіти. Усвідомлення того, що найстрашніше позаду і люди вже на підконтрольній Україні території, прийшло лише наступного ранку.
На українській стороні їх зустріли військові із синьо-жовтими прапорами на формі. Далі поліцейські формували списки та організовували супровід до місця, де проводили фінальну реєстрацію й опитування представники СБУ.
Це була дорога, яку багато хто хотів би забути. Але через чотири роки вона досі залишається в пам’яті до найменших деталей.
Чотири роки минуло відтоді, як ця «дорога життя» привела людей до безпеки. Чотири роки — без рідного дому.
Джерело: “ГорностаївкаСН.info“
Новину створено за матеріалами сайту “ГорностаївкаСН.info” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “ГорностаївкаСН.info”.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.