Російська пропаганда продає власному суспільству і світу вигадку, нібито Росія здатна десятиліттями вести бойові дії, переживати санкції, мобілізувати ресурси й поступово виснажувати будь-якого противника. Для «доказу» згадують Північну війну XVIII століття або Другу світову. Проте ці історичні вигадки мають одну проблему – демонструють не безмежну витривалість Росії, а величезну ціну війни для росіян, критичну залежність від союзників і катастрофічні межі ресурсів держави.
Північна війна не була 21 роком безперервних боїв
Один із найпопулярніших аргументів російської пропаганди переконує наївних громадян: якщо Російська імперія у XVIII столітті змогла воювати зі Швецією понад два десятиліття, то сучасна Росія тим більше здатна вести війну роками. На перший погляд така аналогія справді може виглядати для когось переконливо. Але лише до моменту, коли почати порівнювати характер самих воєн.
Північна війна тривала з 1700 до 1721 року. Проте 21 календарний рік війни зовсім не означає 21 рік безперервних інтенсивних бойових дій. Армії XVIII століття пересувалися надзвичайно повільно. Військо залежало від обозів, коней, постачання продовольства, фуражу і сіна, важкої артилерії, яку воли та коні тягнули по ґрунтовому бездоріжжю. Переміщення великих військових формувань могло тривати місяці, а підготовка та шлях до великої битви займала півроку-рік.
Це принципово відрізняється від сучасної війни високої інтенсивності. Сьогодні фронт постійно перебуває під впливом артилерії, дронів, ракет, авіації та розвідки, а війська можуть уражати цілі на десятки й сотні кілометрів. До прикладу – в Москві Північну війну не відчували на власній шкурі, бо битви були далеко і траплялися рідко.
Тому формула «вони воювали 21 рік, отже Росія може воювати 21 рік і сьогодні» просто не працює. Тривалість давнього історичного конфлікту в календарі не можна механічно порівнювати з інтенсивністю сучасних бойових дій.
Більше того, Північна війна стала руйнівною для Росії і коштувала величезних жертв. Парадоксально, що 12 мільйонна за населенням Росія 21 рік воювала з 1,5 млн шведів. Російській імперії довелося навіть грабувати православні церкви і відбирати в них церковні дзвони, щоб отримати метал на гармати. Тобто сама історія Північної війни демонструє не безмежну здатність Росії воювати, а те, наскільки дорогою для неї була тривала війна.
Росія воювала не сама
Є ще один знаковий момент, про який російська пропаганда воліє не згадувати. Північна війна не була двосторонім конфліктом Росії та Швеції. Проти Шведської імперії діяла широка антишведська коаліція, до якої входили Данія і Норвегія, Саксонія та Річ Посполита, а згодом до антишведського блоку долучилися Ганновер і Пруссія. А Пруссія, на секундочку – це чи не найсильніша армія тогочасної Європи з технологічними та організаційними передовими інноваціями.
І поки російські війська борсалися у багнюці в Балтії, данські та прусські війська здійснювали операції проти шведських володінь, що вирішально ослабило Швецію. Їй доводилося розподіляти сили між кількома напрямками. У північній війні Росія залишалася тим старшокласником з розквашеним носом, який разом з половиною школи ганяв одного борзого третьокласника, а потім радісно пишається «великою перемогою».
Нинішня Росія не має коаліції великих держав, армії яких воювали б за неї. Пекін підтримує економічні зв’язки з Москвою, закуповує російські ресурси, постачає значну кількість товарів подвійного призначення та отримує економічну вигоду від війни. Але це зовсім не те саме, що участь великої держави у війні на боці Росії. Китай не направив свої сухопутні війська воювати проти України.
Північна Корея лише постачає боєприпаси, військову техніку та тренує власну армію на прикладах окремих завдань, отримуючи від Росії ресурси й військовий досвід. Проте КНДР – це не так країна, яка може замінити Росії власну промислову та людську базу.
Російська формула «ми можемо воювати довго» замовчує ключове питання: за рахунок кого? Війна – це не лише кількість солдатів. Це гроші, промисловість, технології, людський ресурс, логістика, паливо, виробничі ланцюги та здатність суспільства роками переносити зростаюче навантаження. А росіяни не можуть.
Міф про Другу світову має велику проблему
Ще один улюблений аргумент Кремля – Друга світова війна. Російська пропаганда представляє її як доказ того, що Росія нібито здатна пережити будь-яке навантаження: «ми вже перемагали у найстрашнішій війні, переможемо і зараз». Але тут відбувається ще масштабніше підмішування історичних понять.
У Другій світовій війні на боці СРСР воювали всі 15 радянських республік. Величезну роль відіграли Україна, Білорусь, Кавказ, Центральна Азія та інші частини СРСР. Крім того, СРСР воював проти нацистської Німеччини не самотужки. Проти держав Осі воювала широка Антигітлерівська коаліція. Велика Британія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та інші держави вели власні бойові дії на різних театрах війни. США здійснювали масштабні поставки Радянському Союзу за програмою ленд-лізу. Це стосувалося не лише зброї, а й вантажівок, локомотивів, продовольства, металу, авіаційного пального, обладнання та інших матеріалів.
І це була безповоротна допомога. А не грабіж, яким Китай грабує нинішню РФ в обмін на запчастини до дронів та технології, перетворюючи її на відсталу ресурсну колонію. Китай не є благодійником Москви. Чим слабшою стає Росія як економічний партнер, тим сильнішою стає переговорна позиція Пекіна.
Інший приклад ще однієї «братської допомоги» – бензин, який Індія продає РФ. Після українських ударів по російських НПЗ індійський бензин став настільки дорогий, що його навіть не доставляють до АЗС. Історії про те, що Росія може воювати вічно або довго – не що інше, як вигадки російської пропаганди. Росія не має ресурсів воювати довго. Так може здаватися кремлівському тирану Путіну, але цього не підтверджує російська економіка, яка загрузла в боргах та дефіциті.
Тому використовувати Другу світову як доказ того, що сучасна Росія нібито здатна самостійно вести необмежену війну – історична маніпуляція. Тодішня ситуація була зовсім іншою. СРСР мав союзників, величезну територію, населення, промислову базу та зовнішню матеріальну підтримку. Сучасна Росія не перебуває в такому становищі.
Російська економіка має межі
Головна слабкість кремлівської пропаганди полягає в тому, що вона намагається видати бажане за дійсне, як елемент шантажу. Цими фразами Москва залякує Україну та Європу, сподіваючись, що це спрацює і ми злякаємося і здамося. Найнебезпечніша помилка – сприйняти російську пропаганду про «вічну війну» як економічний прогноз.
Росія справді може продовжувати війну довше, ніж хотілося б Україні. Вона має значний людський резерв, сировину, промисловість, авторитарну систему управління та готовність Кремля перекладати ціну війни на власне населення. Саме тому розраховувати на швидке автоматичне виснаження Росії було б помилкою. Але з цього зовсім не випливає, що Москва може воювати десятиліттями без серйозних наслідків. А ключовою помилкою диктаторів є те, шо вони гадають, що показники їхнього бюджету – це ті ресурси, які вони повністю можуть використати на загарбницьку війну. Але потім революційні вибухи голодного населення трапляються дуже несподівано – історія не раз це підтверджувала.
Сучасна економіка показує, що навіть велика ресурсна держава має фінансові, демографічні та технологічні межі. А сучасне населення навіть РФ, звикле до сучасних мірок матеріального благополуччя, навряд чи буде терпіти падіння рівня життя до стану Другої світової.
Росія може створювати враження невичерпної сили, але історія не дає підстав вважати її невичерпною. Міф про «Росію, яка може воювати вічно», є не прогнозом, а інструментом психологічної війни. Його завдання – переконати українців та їхніх партнерів, що опір нібито марний, а час автоматично працює на Москву.
Насправді час працює на того, хто краще організовує свої ресурси, зберігає союзників, розвиває технології та здатен завдати противнику такої шкоди, яку він уже не може собі дозволити. Саме це і є справжня арифметика затяжної війни.