На п’ятий рік після повномасштабного вторгнення російська пропаганда продовжує шукати абсурдні виправдання, чому Росія нібито була змушена напасти на Україну. Тепер у цій історії з’явилася нова символічна дата – 8 березня 2022 року. Радник Путіна Антон Кобяков заявив, що російська армія розпочала так звану «СВО» на два тижні раніше, ніж українські війська нібито планували вторгнення в Росію. «Доказом» цієї брехливої версії знову виявляються скомпільовані документи, які давно були викриті як маніпуляція.
«Ми випередили напад»: як Кремль переписує початок війни
Історія, яку тепер розповідають у Кремлі, виглядає майже як готовий сценарій для пропагандистського фільму. Російські військові нібито на початку повномасштабної війни знайшли у залишеному штабі однієї з українських бригад територіальної оборони документи. У них, за словами російської сторони, містилася конкретна дата українського вторгнення в Росію – 8 березня 2022 року.
Цю версію у 2026 році знову озвучив радник президента РФ, відповідальний секретар оргкомітету Східного економічного форуму Антон Кобяков. За його словами, Росія почала військову операцію 24 лютого саме тому, що «випередила» український напад приблизно на два тижні.
Таким чином створюється виправдовуючий для кремлівської пропаганди сюжет: Росія начебто не була агресором, а лише завдала превентивного удару. Україна нібито сама готувала напад, а Москва лише діяла першою.
Але це не нова технологія. Кремль багато років намагається представити російську агресію як вимушену відповідь на нібито як не на неминучий український напад, то на розширення НАТО на схід. У цій конструкції Росія завжди виступає не суб’єктом агресії, а жертвою обставин, яка «була змушена захищатися».
А дата 8 березня тут має не стільки військове, скільки пропагандистське значення. Вона символізує захист російських жінок, яких нібито врятували від загибелі «героїчні» російські мародери, які вдерлися в Україну. Якщо переконати аудиторію, що Україна нібито мала напасти першою, то сам факт російського вторгнення можна спробувати представити як акт самооборони. Але проблема полягає в тому, що заяви Кремля не підкріплюються достовірними доказами.
Ноутбук із наклейкою НАТО як «доказ агресії»
Ще показовішою є історія з ноутбуком Lenovo, який російські медіа демонстрували у березні 2022 року як нібито один із доказів підготовки Україною наступу. На ноутбуці була наклейка НАТО. Для російської пропаганди цього виявилося достатньо, щоб створити потрібну асоціацію: НАТО, Україна, військові плани, напад на Росію.
Але наклейка на комп’ютері не є військовим документом і тим більше не доводить існування плану вторгнення. Подібні предмети чудово працюють у пропагандистському сюжеті саме тому, що глядачеві не пропонують аналізувати їхнє походження, контекст і зв’язок із заявленою подією. Йому пропонують готову емоційну конструкцію. Це класична техніка пропаганди: необов’язково мати доказ, якщо можна створити його візуальну подобу.
Ще важливішою стала історія з документом Національної гвардії України, який російські ЗМІ у березні 2022 року назвали «секретним наказом про наступ на Донбас». Російські медіа, зокрема ТАСС і російське телебачення, подавали його як сенсаційне підтвердження того, що українське військове керівництво готувало наступальну операцію проти окупованих територій.
На перший погляд аргумент здавався переконливим: є документ, є військова частина, є дати, є підписи. Але саме тут пропаганда розраховує на те, що аудиторія не читатиме сам документ.
Справжній документ, але фальшивий висновок
Парадокс цієї історії полягає в тому, що сам документ не обов’язково був підроблений. І саме це робить фейк особливо показовим. Українська Національна гвардія ще у березні 2022 року надала інформацію фактчекерам StopFake, що оприлюднений російськими медіа наказ був типовим документом для проведення регулярних спільних навчальних зборів ЗСУ та НГУ у Старичах Львівської області.
Тобто російська пропаганда взяла реальний документ і приписала йому зовсім інший зміст. У самому тексті не йшлося про підготовку наступальної операції на Донбасі. Не містив документ і конкретних цілей, які мала б захопити українська армія. Натомість ішлося про навчання, бойове злагодження та організацію військового збору. Це принципово важлива різниця.
Справжній військовий наказ не автоматично підтверджує ту інтерпретацію, яку йому дає пропагандист. Документ потрібно читати повністю, перевіряти його реквізити, призначення, контекст та відповідність іншим відомостям. Саме цього російські медіа не зробили.
Більше того, твердження про «секретність» документа також не витримувало перевірки. У Нацгвардії пояснювали, що секретні документи оформлюються за іншою процедурою і мають відповідний гриф. Опублікований документ таким не був.
Тобто перед нами дуже характерна модель дезінформації: факт підміняється його інтерпретацією. Українські військові проводили навчання, бо чого б їх було не проводити на початку 2022 року? А Москва зробила пропагандистський висновок – Україна готувала наступ на Донбас. Між цими твердженнями немає логічного зв’язку.
Чому Росії так потрібен міф про «український напад»
Російська влада чудово розуміє, що питання відповідальності за початок війни є принциповим. Якщо Росія є агресором, тоді її вторгнення не має легітимного виправдання. Якщо ж створити картину, в якій Україна нібито сама готувалася до агресії, а Росія лише випередила її на кілька тижнів, тоді відповідальність можна розмити. Це своєрідне перевертання причин і наслідків.
Україну спочатку зображують як державу, яка нібито планувала агресію. Потім російське вторгнення подається як вимушена відповідь. А після цього будь-які російські воєнні дії можна пояснювати необхідністю «захисту». Така схема працює не лише на внутрішню російську аудиторію. Вона розрахована і на зовнішнього споживача інформації, особливо на людей, які не стежать за подіями в Україні та не мають можливості самостійно перевіряти російські твердження.
Саме тому Кремлю потрібні не стільки переконливі докази, скільки постійний потік версій. Сьогодні це «наказ про наступ». Завтра – «секретний план НАТО». Післязавтра – нібито знайдений архівний документ. Кожна нова історія не обов’язково має остаточно переконати аудиторію. Її завдання може бути значно простішим: створити відчуття, що «все не так однозначно». Це один із найефективніших прийомів сучасної дезінформації. Не потрібно довести власну версію. Достатньо змусити людину сумніватися в очевидному.
Пропаганда, яка не боїться власних суперечностей
У цій історії є ще одна важлива деталь. Кремль фактично намагається пояснити початок повномасштабного вторгнення через документи, які були оприлюднені російською стороною ще у 2022 році і вже тоді отримали спростування.
Тобто пропагандистський матеріал не старіє навіть після того, як його первинна інтерпретація була викрита. Через кілька років його просто дістають із архіву і подають новій аудиторії як «забутий доказ». Окремі фейки змінюються, але основний сюжет залишається незмінним: Росія нібито не починала війну, а лише захищалася.
Кремлівська версія подій 2022 року потребує постійного виробництва таких «доказів», тому що без них залишається незручне для російської влади питання: хто насправді перетнув міжнародно визнаний кордон України 24 лютого 2022 року і розпочав повномасштабну війну?
Саме від цього питання російська пропаганда і намагається відвернути увагу. І тому фейк про «8 березня» важливий не своєю правдоподібністю. Він важливий як черговий елемент великої інформаційної конструкції, головна мета якої – перетворити агресора на «жертву», а напад – на нібито превентивну оборону.