Чи може людина спочатку проголосувати, а вже потім поцікавитися, за що саме вона проголосувала? Виявляється може, і то не в якійсь країні третього світу, а й навіть у розвиненій демократії з столітніми традиціями. Після британського референдуму 2016 року про вихід країни з Європейського Союзу Google Trends зафіксував різкий сплеск пошукового запиту «що таке ЄС». Британці спочатку проголосували «проти», а потім цікавилися, що це таке.
Війна за територію поступово перетворюється на війну за свідомість
У сучасному світі люди дедалі частіше ухвалюють політичні та суспільні рішення під впливом інформації, яку вони не встигли або не захотіли перевірити. Спочатку вони бачать емоційний заголовок, мем, коротке відео чи гучну заяву, формують ставлення до події, а вже потім, якщо взагалі виникає така потреба, намагаються розібратися у фактах.
Саме на цьому механізмі значною мірою побудована сучасна інформаційна війна. Її зброєю стають не лише фейкові новини. Це також напівправда, маніпулятивний контекст, ботоферми, таргетована реклама, анонімні Telegram-канали, фальшиві медіа, deepfake, емоційні меми та навіть звичайні коментарі під публікаціями. Інформаційна війна більше не виглядає як очевидна пропаганда з телевізійного екрана. Вона може бути непомітною, персоналізованою і навіть приємною для споживача. Людині не обов’язково кажуть, що саме вона повинна думати. Їй просто створюють інформаційне середовище, в якому певний висновок здається єдиним логічним.
У класичному розумінні війна – це боротьба за територію, ресурси, транспортні вузли, промислові об’єкти та військові позиції. Проте у XXI столітті дедалі важливішим стає інше поле битви – інформаційний простір. Контроль над інформацією дозволяє впливати на поведінку людей, політичні процеси, суспільні настрої та навіть на рішення держав.
Інформаційна війна – це цілеспрямований вплив на суспільство через інформацію з метою змінити його сприйняття реальності та підштовхнути людей до потрібних комусь дій. Для цього можуть використовуватися неправдиві повідомлення, викривлені факти, однобока подача подій, емоційні маніпуляції, підроблені документи, сфабриковані фотографії та відео, мережі ботів і фальшиві акаунти. Причому далеко не кожен елемент такої кампанії обов’язково має бути брехнею. Найбільш професійна маніпуляція часто будується саме на реальних фактах, яким просто надають потрібний контекст.
У цьому і полягає головна складність. Відверту неправду відносно легко спростувати. Якщо хтось повідомляє про подію, якої взагалі не було, достатньо знайти підтвердження її відсутності. Значно складніше працювати з інформацією, де 70 % правди змішані з 30 % маніпуляції. Людині показують реальний факт, але приховують важливу деталь. Наводять справжню цитату, але виривають її з контексту. Демонструють реальну статистику, але не пояснюють, із чим її потрібно порівнювати. У результаті формально правдивий матеріал може створювати абсолютно неправдиве уявлення про реальність.
Найнебезпечніша інформаційна зброя – не брехня, а недовіра
Наївно вважати, що головна мета пропаганди полягає лише в тому, щоб змусити людину повірити у конкретний фейк. Насправді значно небезпечнішою може бути інша стратегія – переконати людину, що правди взагалі не існує.
Цей механізм працює поступово. Людина бачить одну версію подій у телевізорі, другу – в соціальних мережах, третю – у Telegram, четверту – на YouTube. Кожне джерело звинувачує інші джерела у брехні. Через певний час споживач інформації перестає намагатися розібратися, хто має рацію. Він приходить до зручного висновку: «Всі брешуть». Здавалося б, це критичне мислення. Насправді часто це його протилежність.
Коли людина втрачає довіру до журналістів, експертів, державних установ, науковців та інших джерел перевіреної інформації, вона не перестає потребувати пояснення світу. Навпаки, ця потреба залишається. Але тепер її легше задовольнити найпростішою, найемоційнішою або найбільш конспірологічною версією. Якщо офіційним джерелам не можна довіряти, людина може повірити анонімному блогеру. Якщо журналісти «всі продажні», довіру отримує допис невідомого акаунта. Якщо експерти «нічого не знають», достатньо переконливої історії від людини, яка говорить впевнено.
Тому руйнування довіри є однією з найнебезпечніших цілей інформаційної війни. Суспільство, яке не може домовитися навіть про базові факти, стає слабким. У ньому складніше ухвалювати рішення, проводити реформи, реагувати на кризу і, зрештою, чинити опір зовнішньому ворогу.
Вибори можна змінювати, навіть не торкаючись бюлетенів
Особливо небезпечним інформаційний вплив стає під час виборчих кампаній. Традиційне уявлення про втручання у вибори пов’язане з підробкою бюлетенів, тиском на виборців або маніпуляціями під час підрахунку голосів. Але сучасні інформаційні технології дозволяють впливати на результат значно раніше – ще до того, як людина прийде на виборчу дільницю.
Наприклад, можна протягом кількох тижнів формувати негативний образ певного кандидата. Для однієї аудиторії він буде «корумпованим політиком», для іншої – «маріонеткою іноземних держав», для третьої – «небезпечним радикалом». Причому одна й та сама людина може отримувати абсолютно різні повідомлення залежно від її віку, місця проживання, політичних поглядів чи поведінки в інтернеті.
Соціальні мережі зробили цей процес особливо ефективним. Реклама більше не обов’язково повинна бути однаковою для всіх. Політичний штаб або організатор інформаційної кампанії може звертатися до різних груп із різними аргументами. Одних залякувати економічними проблемами, інших – міграцією, третіх – війною, четвертих – загрозою втрати традиційних цінностей.
Ще один інструмент – створення ілюзії масової підтримки або масового обурення. Коли під політичним постом за короткий час з’являються тисячі однакових коментарів, користувач може зробити висновок, що «всі так думають». Але значна частина цієї активності може бути штучно створеною. Людина починає орієнтуватися не на факти, а на уявну думку більшості.
Інколи метою кампанії є навіть не переконати виборця підтримати конкретного кандидата. Набагато простіше переконати його, що всі політики однакові, вибори нічого не змінюють, а результат уже визначений. Такий виборець може просто не прийти голосувати.
Майбутнє інформаційної війни буде ще складнішим
Ми лише починаємо входити в епоху, коли штучний інтелект радикально змінює інформаційний простір. Тексти, фотографії, голоси та відео тепер можна створювати за лічені хвилини. Технології стають доступнішими, а якість синтетичного контенту постійно зростає. Це означає, що в майбутньому питання «чи справжнє це відео?» стане таким самим важливим, як сьогодні питання «хто це опублікував?».
Ще більшою проблемою може стати персоналізація. Інформаційна кампанія майбутнього не обов’язково буде звертатися до мільйонів людей однаковим повідомленням. Штучний інтелект дозволить створювати різні аргументи для різних людей. Комусь покажуть страх за дітей, комусь – загрозу економічній стабільності, комусь – небезпеку війни, комусь – образу на політичну еліту. Одна й та сама кампанія зможе говорити з кожною людиною її власною мовою.
Найважливіше питання – «Звідки я це знаю?»
Найнебезпечніше в інформаційній війні полягає в тому, що людина може навіть не зрозуміти, що стала її учасником. Вона просто прокидається вранці, бере смартфон, гортає стрічку, читає кілька повідомлень, дивиться коротке відео, сперечається в коментарях, пересилає знайомим гучний допис, а ввечері вже має сформоване ставлення до політика, країни, події або цілої групи людей.
Їй здається, що це її власна думка. І, можливо, частково це справді так. Але питання полягає в іншому: хто визначив інформаційне середовище, в якому ця думка сформувалася?
Хто вирішив, яку новину ви побачите першою? Хто обрав фотографію? Хто придумав заголовок? Хто вирізав із виступу конкретну фразу? Хто запустив тисячі коментарів? Хто визначив, що саме сьогодні має вас обурити? І хто отримує вигоду від того, що ви повірите саме в цю версію подій?
У світі інформаційних війн свобода думки починається не з можливості прочитати тисячу різних повідомлень. Вона починається зі здатності самостійно оцінювати те, що ми читаємо. Можна бути освіченим, політично активним і дуже впевненим у власній здатності відрізняти правду від брехні – і все одно стати об’єктом маніпуляції. Саме тому критичне мислення не повинно перетворюватися на впевненість «мене неможливо обдурити». Навпаки, найкращий захист починається з усвідомлення власної вразливості.
Не кожна популярна думка є правдивою. Не кожне відео є доказом. Не кожна фотографія показує те, що стверджує підпис. Не кожен вірусний допис став вірусним природним шляхом. І не кожна думка, яка здається нам абсолютно очевидною, виникла виключно в нашій голові.
Інформаційна війна може не захоплювати територій, не руйнувати будинки і не залишати вирв на асфальті. Але вона здатна змінювати вибори, руйнувати довіру, розколювати суспільства, створювати ворогів і змушувати людей приймати рішення, наслідків яких вони до кінця не усвідомлюють.
Тому, можливо, найважливішою звичкою сучасної людини має стати дуже просте питання: «Звідки я це знаю?» І, можливо, наступного разу варто погуглити не після того, як ми вже зробили свій вибір, а до того, як хтось інший зробить цей вибір за нас.