Німеччина – одна з лідерів військово-фінансової підтримки України і чи не головна опора ідеї об’єднаної Європи. Але зміни політичних настроїв серед німецьких виборців і особливо – молоді, загрожують посунути з політичного п’єдесталу традиційні ідеологічні партії, котрі правлять десятиліттями. На перші позиції у сприйнятті популярності молоді в німецькій політиці виходять ліві та праві радикали – союзники Кремля. І насамперед – завдяки впливу соцмереж, котрі підміняють ідеологічні програми простою мовою емоцій, коротких відео і персонального брендингу.
Як голосує німецька молодь — і чому це має значення для Європи та України
Федеральні вибори в Німеччині 2025 року зафіксували зсув, який виходить далеко за межі внутрішньої політики країни. Молоді виборці віком 18–24 роки масово відвертаються від традиційних партій і дедалі частіше підтримують ультраліві та ультраправі сили. Цей тренд не є короткочасною електоральною аномалією – він відображає глибокі структурні зміни у політичній соціалізації нового покоління, сформованого кризами, цифровим середовищем і недовірою до інституцій.
Про це йдеться в дослідженні Оксани Лаб’як “The Role of Social Media in Youth Radicalization: The 2025 German Federal Election Case”, опублікованому на сайті Transatlantic Dialogue Center.
За результатами виборів, серед наймолодших виборців 25% підтримали партію «Ліві», а 21% — праворадикальну «Альтернативу для Німеччини» (AfD). Водночас Соціал-демократична партія (SPD), Християнсько-демократичний союз (CDU) та навіть «Зелені», які ще нещодавно вважалися фаворитами молоді, зафіксували рекордно низьку підтримку в цій віковій групі. Порівняно з виборами 2021 року підтримка «Лівих» серед молоді зросла на 17 відсоткових пунктів, а AfD – на 14.
Молодь відкидає центр
Цей розворот не можна пояснити лише ідеологією. Вибір молодих німців дедалі менше ґрунтується на програмних документах і дедалі більше – на емоціях, відчутті втоми, пошуку сенсу та справедливості. Покоління, що дорослішало на тлі фінансової кризи, пандемії COVID-19, кліматичних загроз і війни Росії проти України, сприймає політичний центр як неефективний і нерішучий.
Радикальні партії пропонують те, чого, на думку молоді, бракує мейнстриму: чіткість, рішучість і відчуття дії. Для частини молодих чоловіків це втілюється у наративах AfD про порядок, контроль і національну ідентичність. Для багатьох молодих жінок – у соціально справедливій, інклюзивній риториці «Лівих», спрямованій проти нерівності та дискримінації.
Соцмережі як головне політичне поле
Ключовим каталізатором цих процесів стала цифровізація політики. Соціальні мережі – TikTok, Instagram, YouTube та X перетворилися на основні простори формування політичних ідентичностей молоді. Саме тут популісти отримали стратегічну перевагу над традиційними партіями.
Алгоритми платформ створюють фрагментовані інформаційні екосистеми, або «бульбашки фільтрів», де користувачі бачать лише ті наративи, що підкріплюють їхні емоції та упередження. Складні суспільні проблеми редукуються до простих дихотомій – «ми проти них», «народ проти еліт». Політична комунікація стискається до коротких відео, мемів і персональних історій, здатних швидко викликати емоційну реакцію.
Показово, що AfD домінує в TikTok за кількістю підписників, хоча публікує значно менше контенту, ніж традиційні партії. Її ставка – не на кількість, а на вірусність і провокацію. «Ліві» ж успішно поєднують класову риторику з попкультурними форматами, мемами та іронією, залишаючись близькими до молодіжної цифрової культури.
Персональний бренд замість партійної програми
Важливу роль у нормалізації радикальних порядків денних відіграють окремі політичні фігури. Лідерка AfD Аліса Вайдель та співголова «Лівих» у Бундестазі Гайді Райхіннек стали впізнаваними цифровими брендами, які часто сприймаються молоддю не як носії ідеології, а як «автентичні» особистості.
Проросійська Аліса Вайдель постає в соцмережах стриманою, раціональною та «нормальною», що знижує бар’єр сприйняття AfD як радикальної сили. Райхіннек, навпаки, мобілізує молодь через емоційні виступи, чітку антиправу позицію та активну присутність у молодіжних субкультурах. У обох випадках саме персональний стиль, а не деталі програм, стає ключем до політичної підтримки.
Криза довіри й алгоритмічна демократія
Вибори 2025 року також засвідчили кризу довіри до джерел інформації. Понад половина німецьких виборців визнають, що не впевнені, яким онлайн-ресурсам можна довіряти, а три чверті вважають демократію недостатньо захищеною від дезінформації. Водночас зростає залежність від цифрових інструментів – від сервісів на кшталт Wahl-o-Mat до потенційних AI-рекомендацій для голосування.
Це створює парадоксальну ситуацію: молодь одночасно скептично ставиться до політичних інституцій і все більше покладається на алгоритми, які формують її політичні рішення. Така «алгоритмічна демократія» посилює ризики маніпуляції та поляризації.
Чому це важливо для України
Для України ці процеси мають пряме значення. Попри радикалізацію, німецька молодь залишається чутливою до тем безпеки, демократії та справедливості. Дані соціологічних досліджень показують, що війна Росії проти України є однією з головних тривог для молодих німців. Це створює вікно можливостей для української публічної дипломатії.
Водночас класична інституційна комунікація дедалі гірше працює з молодою аудиторією. Досвід німецьких виборів показує: ефективними є цифрові формати, персоналізовані наративи та емоційна, але чесна мова. Україна може бути сприйнята не лише як об’єкт співчуття, а як активний демократичний актор, що бореться за ті самі цінності – свободу, гідність і майбутнє в умовах нестабільного світу.
Соцмережі та їхні алгоритми радикалізували молодий електорат до такої міри, що невдовзі ідеологічні партії можуть поступитися місцем вірусним відеокампаніям на цифрових платформах.
Радикальний вибір німецької молоді – це не стільки ідеологічний злам, скільки симптом глибшої трансформації політики в цифрову епоху. Центр втрачає, бо говорить мовою минулого, тоді як крайні сили опанували мову емоцій, соцмереж і персонального брендингу.
Популісти випереджають мейнстримні партії завдяки розумінню логіки інфлюенсерів, коротких відео та наративів створених під онлайн платформи, де персональний брендинг переважає політичні програми. Для Європи це сигнал тривоги, а для України – водночас виклик і шанс: бути почутою новим поколінням, яке ще шукає відповіді, а не остаточні ідеології.
Залишити відповідь