Ще одна трагедія обдала пекучим горем Тростянецьку громаду Сумської області. На полі бою з російськими окупантами поклав своє життя Дмитро Петрович Невмержицький. Сьогодні його поховали на міському кладовищі №2 по вулиці 93-ї бригади. У мить прощання прозвучав Державний Гімн України та пролунав військовий салют.
Провести загиблого в останню земну дорогу прийшли рідні, друзі, побратими, представники місцевої влади, небайдужі жителі громади. Багато тростянчан вийшли на дорогу й утворили «живий коридор» від будинку Героя на вулиці Котляревського до самого цвинтаря.
Дмитро Невмержицький народився в Криму. З 1992 року з родиною проживав у селі Люджа Тростянецької громади. Навчався у Люджанській школі, а професію механізатора здобув у Тростянецькому ПТУ-25. Працював у сільському господарстві, а згодом – в Полтавській області. Виховував сина, мав звичайне мирне життя.
Попри обмеження за станом здоров’я, Дмитро Петрович свідомо вирішив стати до лав Збройних Сил України. Він ніс службу у складі 152-ї окремої єгерської бригади імені Симона Петлюри, працював з безпілотними системами та виконував бойові завдання на Північно-Слобожанському й Покровському напрямках.
У жовтні 2024 року родина отримала повідомлення, що Дмитро Петрович Невмержицький зник безвісти поблизу Селидового на Донеччині. Понад рік рідні чекали й сподівалися на його повернення. На жаль, дива не сталося: стало відомо, що 23 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання він загинув.
Люди плакали і дякували Героєві. Важкі часи переживає нині країна. Кожного дня на фронтах проливається кров українських воїнів. Можливо і в ці хвилини, коли в тилу працюють, виховують дітей чи доживають старість, хтось з них б`ється на смерть з рашистськими нелюдами, перебуваючи в окопах в ці люті морози. Тростянецькі захисники знають за що воюють, вони бачили окупантів, які приходили у Тростянець – це нелюди, грабіжники, насильники, руйнівники. Росія прагне знищити українську націю. Але українці стоять на смерть.
Під час прощання слова співчуття родині висловив міський голова Юрій Бова. Він подякував батькам Героя – Петру Івановичу і Марії Василівні за виховання сина, справжнього героя України.
Настоятель Вознесенського храму ПЦУ протоієрей Олександр Карпець відслужив заупокійну панахиду. Він звернувся до земляків і розповів одне своє спостереження: «Коли ми йшли на кладовище, я звернув увагу на зовсім юну школярку. Вона стояла і плакала. Ховали не її родича. Але ця дитина гірко плакала. Як і більшість з нас. Сьогодні вся українська земля просякнута кров`ю захисників і сльозами дітей, жінок, чоловіків. Всі плачуть. Але ці сльози і ця кров не можуть бути даремними. Господь відчуває кожну сльозу і кожну пролиту каплю крові і за це вбивці гірко поплатяться. Хтось в цьому земному житті, а хтось ще більшою карою – у Вічності».
Майбутні покоління не забудуть Героїв, які віддають свої життя за Україну. Пам’ять про тих, хто спочиває на кладовищах під українськими прапорами, буде вічною. Бо це ціна нашої свободи і незалежності. Вони захищають кожного з нас і всю нашу державу.
Джерело: “Тиждень“
Новину створено за матеріалами сайту “Тиждень” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “Тиждень“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь