Під час публічної дискусії «Мобілізація і довіра: як зменшити конфліктність і повернути передбачуваність», що відбулася 17 квітня 2026 року в агентстві «Інтерфакс-Україна» Організатори – ГО «Фонд сприяння демократії» та InfoLight.UA (спільний проєкт ГО «Фонд сприяння демократії» та Фонду Ганнса Зайделя в Україні).
Питання мобілізації в Україні перетворилося з технічного процесу комплектування війська на фундаментальний виклик для національної стійкості. Ескалація конфліктів навколо територіальних центрів комплектування (ТЦК), радикалізація спротиву та системні провали в комунікації свідчать про те, що попередня модель взаємин між державою та громадянином вичерпана. Керівник групи InfoLight.UA Юрій Гончаренко зазначає, що ми опинилися в точці, де пасивне ухилення переростає в активну агресію, що вимагає негайного переходу до нових правил гри.
Головна дилема сучасності – як забезпечити фронт необхідним ресурсом, не зруйнувавши при цьому демократичний фундамент країни. Вирішення цього рівняння лежить не лише в площині законів, а й у площині довіри, яка сьогодні активно підривається як внутрішніми помилками, так і масованими операціями з боку рф.
Тест на довіру: коли мобілізація стає тригером радикалізації
Перший аналітичний шар проблеми стосується ескалації насильства щодо військових. Юрій Гончаренко наводить тривожну статистику: офіційно зафіксовано понад 600 нападів на працівників ТЦК. Це не просто кримінальні інциденти, а симптом глибинної кризи. Гончаренко застерігає від спрощеного сприйняття, де будь-яка проблема списується або виключно на ворога, або лише на прорахунки держави.
«Насправді важливо не впадати в ці крайнощі і реально оцінювати там, де є проблеми, а там, де є реально російський чинник. Ситуацію явно накачують: за останні три місяці кількість схвальних коментарів у соцмережах щодо нападів на ТЦК зросла в три рази. Це означає, що внутрішнє невдоволення стає інструментом у руках агресора»
Ці слова підкреслюють потребу в інтелектуальній чесності: держава має визнати власні управлінські помилки, щоб позбавити ворога палива для маніпуляцій.
Пастка безстроковості: чому люди уникають ТЦК
Дослідження, проведені групою InfoLight.UA, розбивають міф про те, що головним страхом ухилянтів є сама війна. Глибинні інтерв’ю з тими, хто уникає служби, виявили чітку ієрархію демотиваторів. На першому місці – не ризик загибелі, а повна відсутність визначеності щодо власного майбутнього в однострої.
«Ми з високою ймовірністю можемо стверджувати, що ключова причина, чому в нас є проблеми з мобілізацією – це невизначеність термінів служби. Про демобілізацію спочатку говорили, потім мовчали, потім обіцяли певні терміни, а потім знову робили їх непевними. Це створює відчуття “квитка в один кінець”, що є головним паливом для недовіри до командування»
Передбачуваність – це база, на якій будується мобілізація в демократичній країні. Поки громадянин не знає дати свого повернення, будь-які заклики до обов’язку сприймаються як довічне ув’язнення.
Інформаційний вакуум: як росія купує український медіапростір
Аналіз інформаційного поля свідчить про колосальний рівень втручання з боку агресора. З боку рф задіяні розгалужені бот-мережі, які за один місяць здатні згенерувати понад 50 мільйонів реакцій на тему «бусифікації». Юрій Гончаренко наголошує, що держава постійно програє у швидкості комунікації, дозволяючи ворожим наративам ставати домінуючими.
«Відсутність швидкої комунікації дає простір для чуток та втручання росії. Напад на ТЦК: спочатку ми читаємо версію з телеграм-каналів, а потім – через довгий час – позицію держави. Термін “бусифікація” виник саме тому, що ми спочатку читали версію російської пропаганди. Військові не мають бути єдиним суб’єктом цієї комунікації, це роль уряду»
Програш у швидкості реакції перетворює державу на сторону, що постійно виправдовується, замість того, щоб формувати власний порядок денний.
Оборонна демократія: принцип «служи або допомагай»
Виходом із системного тупика Гончаренко називає концепцію тотальної залученості суспільства. В умовах екзистенційної загрози категорія «цивільного», який просто спостерігає за війною з екрана смартфона, має зникнути. Легітимність влади у період без виборів може триматися лише на справедливому розподілі тягаря оборони.
«Ми вважаємо, що на рівні держави нас врятує, якщо ми будемо жити за принципом “служи або допомагай”. Ні в кого не вийде уникнути залучення до сектору безпеки оборони: або ти воюєш, або ти працюєш на оборону — виготовляєш дрони, займаєшся логістикою чи медициною. Просто жити так, ніби війни немає, більше не вийде»
Це формулювання нової соціальної норми: активна участь у захисті країни стає обов’язковою умовою збереження самої демократії та відмінності від ворога.
Новий суспільний договір як стратегічний ресурс
Юрій Гончаренко наголошує, що успіх мобілізації залежить від здатності держави повернути категорію справедливості в систему комплектування. Тільки через чесний діалог про ризики, прозорі терміни служби та негайне реагування на помилки управління можна відновити розірваний зв’язок між владою та народом. Оборонна демократія – це не просто гасло, а єдина життєздатна модель виживання України в тривалій війні, де «довіра – це те мастило, яке змащує коліщатка суспільних систем».
Залишити відповідь