Після гучного блокування RT і Sputnik здавалося, що російська пропаганда в Європі мала б втратити свої позиції. Але замість зникнення вона змінила форму на «європейську» – і стала менш помітною, зате не менш впливовою. Санкції ЄС проти псевдоєвропейських структур Euromore та Pravfond, з яких стирчали російські вуха, лише відкрили верхівку айсберга: під виглядом «незалежних» медіа в самому серці Європи роками працювала ціла мережа російського впливу, яка формувала потрібну Кремлю картину реальності.

Від заборонених каналів до «європейських» медіа

Рішення Європейського Союзу від 21 квітня 2026 року про запровадження санкцій проти організацій Euromore та Pravfond стало черговим кроком у протидії гібридним загрозам з боку РФ. Обидві структури, за оцінкою ЄС, були частиною ширшої системи інформаційного впливу, спрямованої на підрив довіри до європейських інституцій і виправдання російської агресії проти України. Проте сама ця історія значно глибша – вона демонструє, як російська пропаганда змінює форму, але не змінює суті.

Про масштаби латентної російської медіа-мережі детально повідомляє The Disinformation Observer’s Substack. Після блокування RT і Sputnik у 2022 році Кремль не відмовився від інформаційної війни, а фактично перезапустив її. Замість відкрито державних російських ресурсів в європейському інформаційному просторі почали з’являтися нові платформи, які маскувалися під незалежні європейські медіа. Вони реєструвалися в країнах ЄС, мали редакції в країнах ЄС та неросійських спікерів і власників, створюючи ілюзію в очах глядачів, начебто це якісь «незалежні європейські ЗМІ».

Саме такою структурою стало Euromore – формально бельгійське видання, яке, працювало в руслі російських наративів. Його діяльність дозволяла обходити обмеження, адже для аудиторії воно виглядало як «своє», а не як інструмент зовнішньої пропаганди.

Можна собі тільки уявити, якого впливу на виборців і на ставлення до українських біженців завдали масштаби діяльності цієї «новинної агенції», яка використовувала ще й павутину соцмереж. І варто розуміти, що це – лише верхівка айсбергу. Адже скільки ще таких кремлівських Euromore є у Німеччині, Франції, Польщі, Чехії, Угорщині, Румунії та й у інших європейських країнах?

В руслі з «європейським медіа» діяв і «Правфонд» – організація, заснована в 2012 році МЗС Росії та державним агентством «Россотруднічество», чия заявлена місія «зміцнює гуманітарний вплив Росії у світі». «Правфонд» побудував присутність у 48 країнах під виглядом надання правової допомоги росіянам за кордоном. Але архів із майже 50 тисяч внутрішніх електронних листів, отриманих датським мовником DR, викрив, що насправді робив цей російський «гуманітарний» фонд: фінансував пропагандистські мережі, забезпечував юридичний захист засуджених російських розвідників та підтримував роботу політиків, громадських діячів, шпигунів та інших осіб, пов’язаних із російськими спецслужбами.

Медіа-примари Кремля: хто насправді формує «думку Європи»

Ключовою тактикою цієї російської мережі стало правдоподібне для європейського споживача маскування. Формально це були незалежні структури, місцеві видання, які просто висвітлювали «альтернативну» точку зору.  А фактично – координовані елементи єдиної системи, підконтрольної Кремлю. Реєстрація в ЄС давала їм легітимність, яку втратили відкрито російські медіа.

Поширення контенту відбувалося через соціальні платформи – насамперед Telegram, Facebook та X. Важливу роль відігравали колаборації між різними каналами, що створювало ефект «багатоголосся». Насправді ж ці «різні голоси» часто транслювали однакові меседжі, підсилюючи їхню видимість і вплив.

Особливістю цієї стратегії є ставка не на переконання, а на імітацію консенсусу. Коли користувач бачить десятки джерел із подібною позицією, виникає відчуття, що це домінуюча думка. Саме цей психологічний ефект і є головною ціллю таких операцій.

Санкції запізнилися

Попри те, що діяльність Euromore тривала кілька років, офіційні заходи проти нього були запроваджені лише у 2026 році. Це вказує на системну проблему: європейські механізми реєстрації бізнесу та медіа не пристосовані до виявлення прихованого іноземного контролю. Фактично, щоб довести зв’язок із Москвою, знадобилися масштабні витоки внутрішніх документів і тривала робота журналістів-розслідувачів. Без цього російські структури можуть роками діяти в «сірій зоні», залишаючись формально легальними.

А потім дехто дивується, чому в європейських країнах лідирують на виборах і навіть приходять до влади антиєвропейські сили, чому зупиняється допомога Україні, і чому звучать пропозиції миру з Путіним? – бо це просувають у Європі росіяни під виглядом «європейських медіа»!

Історія з Euromore та Pravfond демонструє, що сучасна інформаційна війна дедалі менше схожа на класичну пропаганду. Вона маскується під локальні ініціативи, під думку місцевих мешканців, використовує правові лазівки і спирається на психологічні механізми сприйняття. Але найнебезпечніше – вона використовує демократію, толерантність, законність правових держав та чесні правила гри у ЄС, задля своєї підривної антиєвропейської та антиукраїнської стратегії.

ЄС запізніло реагує санкціями, але цього недостатньо. Зрештою, заборонивши самі структури, ЄС лише заборонив російським інформаційним диверсантам поширювати брехню саме під цією назвою, але в них є безліч можливостей робити це під іншими «брендами». Потрібні глибші зміни – від посилення прозорості власності медіа до створення механізмів раннього виявлення іноземного впливу.

Головний урок у тому, що боротьба ведеться не лише за території чи ресурси, а й за інтерпретацію реальності. І в цій боротьбі вирішальним стає не лише факт, а й те, хто і як його подає.

Автор: Майданюк Валерій