Сьогодні провели ревізію, як там почувається наша полуниця-переселенка з Великої Писарівки у Малій Павлівці.
Колись наділили її сюди — мовляв, усе одно у нас не родить, то й не жалко. А вона взяла та прижилася. Та ще й як прижилася! Тепер дивишся на ті грядки й думаєш: може, вона просто давно просилася в добрі руки, а ми не чули?
Бо тут, у господарів, город — то не просто город. Це якийсь казковий куточок, де плодоносить усе, що тільки встромиш у землю. Хоча, про всяк випадок, нічого зайвого встромляти не буду. Бо ще виросте — і тоді пояснюй людям, що то таке.
Полуниця з Великої Писарівки у Малій Павлівці почувається, як справжня переселенка, яка нарешті знайшла собі тиху, теплу й турботливу домівку. Земля добра, руки господарів золоті, уваги вистачає — от вона й віддячує. Не словами, звісно, а ягодами.
У нас, по-народному, її традиційно називають клубникою. Але хай уже помалу звикає до полуниці. Бо «полуниця» — це майже як «паляниця». Слово українське, смачне і трохи перевірочне. Скажеш правильно — маєш право на ягідку. Скажеш «клубніка» — теж маєш право, але спершу десять разів повтори: полуниця, паляниця, крамниця. А тоді вже пригощайся.
Цього року полуниця спочатку була, як золото на вагу. Купували своїм стареньким і своїм маленьким по 250 гривень за кілограм. Бо ж як не купити? Малечі — щоб радість була, стареньким — щоб літо на смак згадали.
А тепер уже можна знайти й по 80 гривень за кілограм. І це вже зовсім інша розмова. Тут уже не тільки понюхав біля прилавка й пішов далі, а можна й додому взяти. На вареники, на компот, на мисочку до вечері або просто так — помити, поставити на стіл і дивитися, як вона щезає швидше, ніж ти встиг сказати: «Не їжте всю, я ще сфотографую».
А в родичів полуниця взагалі особлива валюта. Там вона може бути й безкоштовна. Приніс пляшечку, курку чи шмат сала — і вже тобі: «Та бери, не соромся, вона ж сама росте». Самій їй, звісно, ростеться тільки у тих, хто сапає, поливає, вкриває, доглядає й ходить над грядками, як над малими дітьми. Але це вже подробиці, які родичі скромно не озвучують.
Зате є народний рецепт вирощування полуниці-переселенки.
Берете трохи доброї землі. Додаєте жменьку терпіння. Поливаєте не тільки водою, а й увагою. Бур’ян вириваєте вчасно, але без лайки, бо ягода все чує. Потім додаєте дві щіпки господарської любові, одну добру усмішку зранку і обов’язково кілька слів: «Ну що, красуне, роди вже, бо люди чекають».
Якщо не допомагає — кличте господарів із Малої Павлівки. У них, здається, росте все. Там і город на город не схожий, а якась окрема держава зелені, квітів, ягід і дивовижних рослин, назви яких я навіть не намагався запам’ятати.
Побачив, здивувався, покивав головою з розумним виглядом — і набився в гості ще раз. Уже пізніше, коли дозріє врожай. Може, тоді й назви запам’ятаю. А якщо ні — то хоч скуштую. Бо є речі, які краще не записувати, а пробувати.
Тепер думаю: може, й своє щось треба принести й посадити в цьому казковому куточку. Раптом і воно там оживе, розростеться та почне родити?
Одне тільки питання: чи захочуть господарі по осені врожай віддавати?
Бо полуниця-переселенка вже показала характер. Змінила прописку, прижилася, розродилася — і пішла в люди. Тепер головне, щоб не забула, звідки її коріння. А ми не забудемо, де її шукати.
Джерело: “Ворскла1930“
Новину створено за матеріалами сайту “Ворскла1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “Ворскла1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь