28 червня Україна відзначатиме 30-ту річницю ухвалення Конституції України — Основного Закону держави, який визначає засади суспільного устрою, систему державної влади, права і свободи людини та громадянина.
Конституцію незалежної України Верховна Рада ухвалила 28 червня 1996 року після майже доби безперервного пленарного засідання, що увійшло в історію як “конституційна ніч”. Документ підтримали 315 народних депутатів.
Про це йдеться в матеріалі від Українського інституту національної пам`яті.
Втім, українська конституційна традиція бере свій початок значно раніше. Її витоки дослідники пов’язують із «Руською Правдою» XI–XII століть — першою відомою кодифікацією права на українських землях, укладеною за князювання Ярослава Мудрого. Пізніше розвиток правової думки продовжили Литовські статути, гетьманські універсали та інші правові акти, які регулювали життя українських земель у різні історичні періоди.
Однією з найвизначніших пам’яток українського конституціоналізму вважається Конституція Пилипа Орлика, укладена 1710 року. Документ, відомий як «Договори і постановлення прав і вольностей Війська Запорозького», визначав принципи організації влади, розмежування повноважень між гетьманом і козацькою старшиною, а також закріплював права Війська Запорозького. Історики називають його однією з перших європейських конституцій нового часу.
Новий етап розвитку української конституційної думки припав на добу Української революції 1917–1921 років. Уже після проголошення автономії Української Народної Республіки розпочалася робота над власним Основним Законом. 29 квітня 1918 року Центральна Рада ухвалила «Статут про державний устрій, права і вольності УНР», який проголошував Українську Народну Республіку суверенною та незалежною державою. Водночас реалізувати цей документ не вдалося через зміну влади.
Конституційні акти були ухвалені також у Західноукраїнській Народній Республіці та Карпатській Україні. Під час Другої світової війни демократичні принципи майбутньої української держави відобразилися у програмних документах Української головної визвольної ради.
Після встановлення радянської влади на українських землях було ухвалено кілька конституцій УСРР та УРСР. Хоча вони формально проголошували широкі права громадян і державний суверенітет республіки, фактично всі ключові рішення ухвалювалися союзним керівництвом у Москві, а самі документи слугували складовою радянської політичної системи.
Сучасний конституційний процес розпочався наприкінці існування Радянського Союзу. Важливими його етапами стали ухвалення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року та Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, який підтвердив Всеукраїнський референдум.
Робота над новою Конституцією тривала кілька років. Перший проєкт підготувала Конституційна комісія ще на початку 1990-х років, однак через політичні суперечки процес затягнувся. У червні 1996 року Верховна Рада розпочала безперервний розгляд документа. Найбільші дискусії точилися навколо державної символіки, статусу Криму, мовного питання та розподілу повноважень між гілками влади.
О 9:20 ранку 28 червня 1996 року парламент ухвалив Конституцію України. Документ закріпив принципи суверенітету і територіальної цілісності держави, визначив права та свободи людини, засади функціонування органів влади й місцевого самоврядування.
Одним із фундаментальних положень Основного Закону стала стаття 5, відповідно до якої носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Конституція також визначила українську мову державною, закріпила державні символи та проголосила людину, її життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю.
За три десятиліття Конституція неодноразово зазнавала змін, пов’язаних із реформою державного управління, судової системи, децентралізацією та європейською інтеграцією. Водночас її базові принципи — незалежність України, демократія, верховенство права та гарантії прав людини — залишаються основою української державності.
30-річчя Конституції Україна зустрічає в умовах повномасштабної війни. Захист незалежності, територіальної цілісності та конституційного ладу держави сьогодні залишається одним із ключових завдань українського суспільства і Сил оборони України.
Залишити відповідь