11 липня у Польщі вдруге на державному рівні відзначають Національний день пам’яті поляків — жертв геноциду, вчиненого, за польською офіційною позицією, ОУН та УПА на східних територіях Другої Польської Республіки. Ця дата, запроваджена у 2025 році, вкотре стала приводом для загострення українсько-польського діалогу щодо однієї з найболючіших сторінок спільної історії.
Йдеться у матеріалі NV.
Цьогоріч дискусія навколо Волинської трагедії вийшла далеко за межі історичної площини та переросла у дипломатичне протистояння. Новий виток напруги розпочався після того, як наприкінці травня Президент України Володимир Зеленський присвоїв Окремому центру Сил спеціальних операцій “Північ” почесне найменування «імені Героїв УПА». У Києві наголошують, що Українська повстанська армія вела боротьбу за незалежність української держави, яку сучасна Україна нині захищає від російської агресії.
У Варшаві цей крок викликав різку реакцію. Польська влада, яка офіційно трактує події 1943–1944 років як “Волинську різанину” та вважає дії УПА геноцидом польського населення, використала ситуацію для посилення критики української політики історичної пам’яті. На тлі підготовки до парламентських виборів 2027 року історична тематика дедалі активніше використовується у внутрішньополітичній дискусії Польщі.
Одним із найгучніших рішень стало позбавлення Президентом Польщі Каролем Навроцьким Володимира Зеленського ордена Білого Орла — найвищої державної нагороди Польщі, яку український лідер отримав у 2023 році. У відповідь кілька українських державних діячів також відмовилися від польських відзнак. На цьому тлі Президент України не взяв участі у Конференції з питань відновлення України, що відбулася наприкінці червня у Гданську.
Під час першої зустрічі Зеленського і Навроцького на саміті НАТО 7–8 липня сторони підтвердили, що Росія залишається спільною загрозою для обох держав. Водночас досягти порозуміння щодо історичних питань їм не вдалося. Польський президент заявив, що оцінка Волинської трагедії “не є предметом переговорів”.
Напередодні пам’ятної дати керівник Головного управління розвідки Кирило Буданов припустив можливість нових ескалаційних кроків з польського боку, тоді як керівник Бюро національної безпеки Польщі Бартош Гродецький назвав такі заяви недоречними для двосторонніх відносин.
Історичний контекст
Волинська трагедія — один із найтрагічніших епізодів українсько-польського протистояння часів Другої світової війни. Йдеться про взаємне насильство та етнічні чистки між українським і польським населенням Волині та Галичини у 1943–1944 роках. Польська історіографія офіційно використовує термін Rzeź wołyńska (“Волинська різанина”), тоді як українські історики переважно говорять про польсько-український конфлікт або Волинську трагедію.
Передумови конфлікту формувалися десятиліттями. Після Першої світової війни Волинь і Східна Галичина опинилися у складі Польщі. Попри міжнародні зобов’язання щодо надання українцям автономії, польська влада проводила політику полонізації, колонізації та обмеження української освіти й культурного життя.
Ситуацію загострили репресивна “пацифікація” українського населення у 1930 році, ліквідація українських громадських установ, переслідування політичних активістів, а також осадництво — переселення польських колоністів на українські землі. У відповідь радикалізувався український націоналістичний рух.
Під час Другої світової війни конфлікт перейшов у фазу відкритого збройного протистояння між Українською повстанською армією та польською Армією Крайовою. Найбільш криваві події відбулися влітку 1943 року. Символічною датою стало 11 липня, коли відбулися масові напади на низку польських населених пунктів Волині, зокрема на костел у Порицьку.
Точна кількість жертв досі залишається предметом наукових дискусій. За різними оцінками, загальна кількість загиблих українців і поляків може становити від 40 до 60 тисяч осіб. Український інститут національної пам’яті повідомляє про встановлені імена близько 30 тисяч польських та близько 10 тисяч українських жертв.
Спроби примирення
Попри історичні суперечності, останніми роками Київ і Варшава зробили низку кроків до взаємного порозуміння. У 2025 році було розблоковано процес проведення ексгумацій польських поховань на території України, чого тривалий час домагалася польська сторона.
У 2026 році продовжилися пошукові роботи на території Волинської та Львівської областей щодо встановлення місць поховання можливих жертв Волинської трагедії.
Українська дипломатія неодноразово наголошувала, що питання спільної історії має залишатися предметом професійного діалогу істориків, а не політичної боротьби. У Міністерстві закордонних справ України заявляють, що шлях до справжнього примирення лежить через взаємну повагу, наукові дослідження та спільне вшанування всіх невинних жертв.
Попри нинішнє загострення, і Київ, і Варшава офіційно визнають, що головним викликом для безпеки обох держав залишається російська агресія, а збереження стратегічного партнерства відповідає інтересам як України, так і Польщі.
Залишити відповідь