Як живе ідеальна багатодітна мама з Бугруватого Олена Єфіменко
Що людині потрібно для щастя? Це вічне питання. І в кожної людини буде своя відповідь, бо в кожного — різні потреби. Для когось щастя — просто з’їсти щось смачне, подивитися телевізор, а комусь цікаво все на світі.
І сьогодні наша розповідь — про щасливу жінку Олену Єфіменко.
Років десять тому про неї розповідала охтирська преса у матеріалі під назвою «Selena із Бугруватого». Такий нікнейм — особисте вигадане ім’я — вона мала на своїй сторінці у фейсбуці. Під цим ім’ям Олена залишається там і досі. Та відтоді багато що змінилося в її житті.
Цікаво, чому саме таке ім’я вона собі обрала?
— Немає в цьому якогось особливого сенсу. Просто хотілося, щоб було незвично, — відповіла Олена.
Та все ж просто так нічого не буває. Заглянувши в інтернет, знаходжу таку інформацію: «Селена — із грецької означає “сяйво”, “блиск”. У давньогрецькій міфології Селена — богиня Місяця. Митці зображували Селену привабливою жінкою, яка тримає смолоскип у руках і веде за собою зірки. Богиня після тривалої мандрівки, умившись в океані, одягала осяйні шати й запрягала до своєї колісниці блискучих коней. Найвідоміший міф про Селену пов’язаний з її коханням до вродливого юнака-пастуха Ендіміона. Вона благала Зевса дарувати йому вічну молодість, і бог занурив Ендіміона у вічний сон, щоб той ніколи не старів. Селена щоночі спускалася до нього в печеру на горі Латм, щоб милуватися ним. Від Ендіміона вона народила п’ятдесят дітей».
Тож знайомтеся: Олена Єфіменко народилася, навчалася і мешкає у селі Бугрувате Охтирського району. Має вищу освіту. Закінчила Харківський педагогічний інститут імені Г. Сковороди, здобула професію дизайнера. Два з половиною роки працювала у Сонячненській школі педагогом-організатором. Вийшла заміж, народила двох дітей. Згодом подружжя розійшлося, й Олена вийшла заміж удруге. Її чоловік Микола Єфіменко — військовослужбовець. У подружжя народилося ще троє дітей. Одне з найбільших захоплень Олени — подорожі.
— Олено, якось на сторінці у фейсбуці ти підписалася: «Ідеальна багатодітна мама». Ти так себе позиціонуєш?
— Насправді це сарказм, пов’язаний із листуванням із місцевим керівництвом. Ви пам’ятаєте минулу зиму. Нам була потрібна допомога з придбанням генератора. Наше керівництво вважало, що ми не такі вже бідні й нещасні багатодітні, щоб потребувати допомоги. Тож вийшло так, що я — «ідеальна багатодітна мама», яка все ж потребує допомоги. А взагалі я вважаю, що ідеальних мам не існує, навіть небагатодітних.
— Розкажи про своїх дітей.
— Старші хлопці — Женя та Єгор. Жені 17 років, він цьогорічний випускник і надалі планує опановувати комп’ютерну інженерію. Єгору — 14 років, він продовжує навчатися у Бугруватській школі. Потім пішли малюки — Віола, якій п’ять років, і близнюки Ліза та Назар. Їм уже по три роки.
— І всім потрібна мама. Як ти справляєшся з усіма?
— Намагаюся справлятися. У мене є помічники — мої батьки, за що я їм щиро вдячна. Хоча ми живемо окремо, та все ж поряд. Наразі мої старші хлопці вже майже дорослі й завжди допомагають із малечею. Звісно, мені й самій хотілося б більше уваги приділяти дітям.
— У наш час виховувати п’ятьох дітей — це вже материнський подвиг. Не кожна жінка чи родина зважується на народження другої або третьої дитини. А як ти зважилася на таке рішення?
— Коли вдруге вийшла заміж, ми хотіли дівчинку. І в нас народилася Віолушка. Так її всі кличуть. Дивлячись на старших хлопчиків, я розуміла, що їм добре удвох. Хотілося, щоб у Віоли теж був братик чи сестричка. І вона їх отримала — Назара й Лізу.
— Твій чоловік — військовий. Чи вдається йому бачити, як підростають ваші діти?
— Так, трохи вдається. Микола захищає Україну на Донецькому напрямку. Та все ж двічі на рік має відпустку, і тоді наша родина разом. Діти бачать тата й бавляться з ним по 15 днів двічі на рік.
— Зовсім мало. Війна не дає українцям нормального життя. Як зазвичай виглядає день багатодітної мами?
— Зранку потрібно всіх підняти й нагодувати, відправити до школи й садочка. Потім — домашні справи: приготування їжі, прибирання, прання. Для себе також є час. Це фітнес-гурток, яким я керую, і дистанційне навчання в Охтирському центрі професійно-технічної освіти. А ввечері треба дочекатися дітей із гуртків. Женя займався карате, а Єгорка — танцями. Потрібно поговорити про день, що минув, і скласти плани на завтра, малим почитати казки та вкласти їх спати. А тоді ще й самій підготуватися до уроків. Захотілося вивчитися на перукарку. На практичні заняття доводиться їздити до Охтирки.
— О, як же можна все встигнути? Тут без допомоги дідуся й бабусі не обійтися. А бувають і незвичайні дні, еге ж?
— Так, звісно. Наприклад, дитячі свята. І кожній своїй дитині хочеться влаштувати найкраще, незабутнє свято — шкільне чи родинне. Насамперед піклуюся про здоров’я дітей. З Віолою ми їздимо на спеціальні заняття до логопеда в Охтирку. Нещодавно відправила старших дітей до літнього табору. Малеча полюбляє ходити з дідусем на риболовлю або з бабусею на пікніки, щоб нагуляти апетит. Буває по-різному.
— Олено, зрозуміло, що ти не «квочка», яка сидить удома і переймається лише дітьми й кухнею. Розкажи про свої захоплення, зокрема про фітнес-гурток.
— Усе почалося під час декретної відпустки. Хотілося активності й можливості реалізувати себе в житті. Свого часу я закінчила курси фітнес-тренерів при Сумському педагогічному інституті. Тож вирішила організувати фітнес-гурток у селі. Запросила своїх подруг, а вони — своїх. Зібралося десять жінок. Вік моїх учасниць — від 30 до 50 років і старше. Займалися тричі на тиждень.
Наші спортивні заняття тривають уже понад десять років. Колись вони починалися майже «з нічого» — без обладнання, але з великою потребою жінок бути разом і підтримувати одна одну. Нас не завжди підтримували. Але ми шукали й знаходили місця для наших занять. Я вперта і, можливо, незручна для декого людина. Але намагаюся досягати своєї мети.
Заняття безкоштовні. Я писала багато проєктів. Після участі у проєкті «ФУРТ. Мама+» нам вдалося відновити ці заняття у місцевому Будинку культури. Потім я вирішила розвивати простір далі — створити фітнес-залу для жінок і дитячий куточок для малечі. Бо навіть під час війни життя не зупиняється.
Нещодавно наша фітнес-команда отримала щедре фінансування від ГО «Молоток» та асоціації NeSTU «Мережа Швейцарія — Закарпаття — Україна» у межах реалізації проєкту «ФУРТ. Мама+». Кошти спрямували на закупівлю фітнес-обладнання, облаштування зали для групових тренувань різних напрямів, а також куточка для малюків, чиї мами тренуються. Ми придбали шість батутів, шість бордів і спеціальне взуття для нових напрямів фітнесу.
— З яких напрямів починали і який вигляд мають ваші тренування зараз?
— Спочатку була степ-аеробіка. Синхронність у степ-аеробіці, як і в танцях загалом, — це відчуття ритму, координація і здатність запам’ятовувати рухи. Степ-аеробіка — це не тільки тренування для тіла, а й для мозку.
Потім пробували інші напрями. Наприклад, новий напрям у моїй роботі, можна сказати, протилежний енергійній степ-аеробіці. Спокійний та врівноважений Balance Functional Board допомагає навчитися краще відчувати своє тіло, розвивати координацію, зміцнювати м’язи та покращувати поставу.
Наразі тренування зі степ-аеробіки, джампінгу та BFB безкоштовно проходять у Бугруватському будинку культури. Ми все ж знайшли для себе ідеальне місце для занять.
— Розшифруй для наших читачів, що це за BFB.
— BFB, або Balance Functional Board, — це сучасний комплексний вид фітнесу, який поєднує пілатес, барре та функціональний тренінг. Усі вправи виконуються на спеціальній нестійкій дерев’яній дошці — баланс-борді. Тепер ми їх маємо.
— З фітнесом зрозуміло. Це просто неймовірно, здорово і сучасно. А нагадай про ще одне твоє захоплення — подорожі.
— Так, я і моя родина любимо мандрувати, особливо здійснювати велоподорожі. Люблю відкривати нові місця поблизу Бугруватого та загалом в Україні. Раніше, коли мала лише двох дітей, подорожували разом із мамою, дітьми та подругами. Об’їздили всю нашу округу. А це три області: Сумська, Харківська й Полтавська.
Неодноразово бували у селах Сонячне, Мойка, Каплунівка, Козіївка, Городнє, Пильнянка, Володимирівка, Наталівка, Пархомівка і Сидоряче… Потім посвятила свого Миколу у велотуристи.
Тепер, коли маю п’ятьох дітей, доводиться балансувати й вибирати слушний момент для подорожей. Та вважаю, що немає нічого неможливого. Я люблю складні маршрути. Це таке собі випробування на міцність, витривалість і стресостійкість.
І мої діти вже стали мандрівниками. Рік тому Євген, Єгор і Віола вперше їхали потягом. Зараз Женя каже, що готовий подорожувати залізницею без мене. Здається, я навчила хлопчиків такої важливої навички, зважаючи на те, що сама вперше самостійно подорожувала потягом у 36 років.
— Де довелося побувати в Україні?
— Намагаюся використовувати всі можливості. Коли відвозила хлопців у табір на Закарпатті, неподалік були Хуст і Мукачево. Як же не відвідати такі цікаві туристичні міста? Потім трапилася нагода побувати на фітнес-події в Ужгороді. А там ще й фестивалі проходили.
— А де мрієш побувати?
— Перед початком великої війни планували відвідати Заліщики й Тернопіль. Але війна порушила плани не тільки мої, а й багатьох українців. Нещодавно запланували веломандрівку до Більського городища й Куземина.
— А що хотілося б додати чи змінити в Бугруватому?
— Додати більше активностей, зокрема для нашого фітнес-гуртка. Облаштувати, наприклад, місце для кемпінгу та відпочинку туристів.
— Бажаємо вам, Олено, міцно тримати позиції, зберігати своє сяйво і вести за собою зірок разом із вашими дітками-зірочками.
Погодьтеся, село Бугрувате цікаве вже тим, що в ньому живуть такі неординарні й непосидючі люди, які змінюють світ на краще: виховують майбутніх лідерів України, займаються спортом, степ-аеробікою, джампінгом та BFB.
А ще у селі Бугрувате у 2020 році для туристів уперше проводили майстер-класи з малювання нафтою. Та це вже зовсім інша історія…
Спілкувалася Валерія Бакуліна.
Джерело: “Ворскла1930“
Новину створено за матеріалами сайту “Ворскла1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “Ворскла1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь