Зустріч президента України Володимира Зеленського з президентом Сербії Александром Вучичем у Белграді стала однією з небагатьох можливостей для прямого діалогу між Києвом і Белградом на тлі війни Росії проти України. Водночас сербська влада намагалася мінімізувати публічний резонанс навколо візиту та не допустити, щоб він завдав шкоди відносинам Сербії з Москвою.
Про це пише ЗІФ, посилаючись на Міодрага Влаховича, першого міністра закордонних справ Чорногорії.
Попри це, повністю залишити приїзд Зеленського непоміченим не вдалося. Російський президент Володимир Путін напередодні заявив про необхідність допомоги «патріотично налаштованим» студентам у Белграді. У сербському політичному контексті такі заяви мають особливе значення, адже поняття патріотизму частина політичних сил країни традиційно пов’язує з лояльністю до Росії.
На цьому тлі зустріч Зеленського і Вучича мала значно ширший контекст. Україна вже четвертий рік протистоїть російській агресії та прагне повноцінної інтеграції до Європейського Союзу і НАТО. Сербія водночас продовжує балансувати між Заходом і Росією, не приєдналася до санкцій проти Москви та залишається однією з найбільш суперечливих країн регіону у питанні європейської та євроатлантичної інтеграції.
Саме тому одним із ключових питань зустрічі могли бути постачання Україні боєприпасів, військової техніки та запасних частин для винищувачів МіГ-29.
Сербія офіційно не визнає прямих поставок боєприпасів Україні. Водночас експерти, які відстежують міжнародну торгівлю озброєннями, оцінюють обсяг таких поставок щонайменше у 800 мільйонів євро з 2022 року. Передусім йдеться про артилерійські снаряди калібру 122 і 152 мм, які відповідають радянським стандартам. Їхнє виробництво налагоджене, зокрема, у Сербії та Болгарії.
Як і Болгарія, Сербія може використовувати треті країни для експорту боєприпасів, формально не вказуючи Україну як кінцевого отримувача. Саме ця схема дозволяє Белграду одночасно підтримувати оборонні потреби України та зберігати можливість заявляти про відсутність прямого експорту зброї до Києва.
На думку Влаховича, у нинішніх умовах саме військовий аспект був одним із головних мотивів візиту Зеленського до Белграда.
«Тому візит Зеленського був насамперед — якщо не виключно — пов’язаний із постачанням боєприпасів, військової техніки та запасних частин для МіГ-29. Оборонну війну необхідно виграти».
Водночас переговори президентів не обмежувалися військовою тематикою. Західні ЗМІ повідомляли про домовленості щодо підтримки Сербії у сфері сільського господарства та участі Белграда у відновленні одного з українських міст, зруйнованих російською агресією. Для Києва також важливе продовження регіонального діалогу в межах самітів Україна — Південно-Східна Європа, які проводяться з 2023 року, а також у рамках Карпатської ініціативи, проведення якої заплановане на осінь.
Окремо під час зустрічі прозвучала позиція Зеленського щодо територіальної цілісності. Вона була негативно сприйнята у Приштині та Тирані, однак у Белграді українську заяву зустріли прихильно. Водночас сербські медіа приділили самому візиту Зеленського відносно мало уваги.
Це, на думку автора, також демонструє складність становища Вучича. Сербський президент намагається зберігати робочі відносини з Москвою, водночас не розриваючи зв’язків із ЄС та підтримуючи економічну співпрацю із Заходом. Війна Росії проти України лише загострила цю дилему.
Водночас для Києва головним практичним результатом таких контактів залишається можливість отримувати необхідні боєприпаси та військову техніку. У цьому контексті політичні заяви та суперечки навколо Косова, Криму чи євроатлантичної орієнтації Сербії відходять на другий план.
Після зустрічі Зеленського і Вучича питання тепер полягає і в тому, наскільки сербський президент зможе пояснити європейським партнерам свою політику — як внутрішню, так і зовнішню. Адже Белград продовжує політику балансування, намагаючись не втратити ані підтримку Заходу, ані зв’язки з Росією.
За оцінкою Влаховича, така модель може зберігатися доти, доки Сербія має економічні та політичні ресурси для маневру.
«Вучич може продовжувати своє “балансування” в ситуації, коли він не може розраховувати на повну довіру ані Заходу, ані Сходу. Принаймні доти, доки є боєприпаси для продажу. Або до того моменту, коли сукупність обставин приведе до влади “нових” сербських “патріотів”».