Російська пропаганда дедалі частіше працює не лише з українською аудиторією. Її мішенню стають країни Близького Сходу, Північної Африки, та Азії, де Москва намагається сформувати власну картину російсько-української війни. Для цього росіянам достатньо підробленого банера в Тегерані або вигаданої історії про українського військового, який нібито влаштував стрілянину на навчаннях НАТО. Головне, щоб емоція випередила перевірку фактів.
Плакат в Тегерані, якого не було
Один із показових прикладів – історія з нібито антиукраїнським банером у Тегерані після візиту міністра закордонних справ Азербайджану Джейхуна Байрамова до Києва.
Російські пропагандистські ресурси поширили фотографію, на якій Байрамов разом із міністром закордонних справ України Андрієм Сибігою нібито стоять на тлі брудного свинарника. Над ними розміщений напис перською мовою, зміст якого зводиться до фрази: «Якщо зв’яжешся зі свинями, будеш хрюкати, як вони». Росіяни подали це як нібито реакцію Ірану на українсько-азербайджанські контакти. Ба більше, вони стверджували, що таким чином Тегеран нібито назвав українську владу «свинями» та продемонстрував ставлення Ірану до Києва.
На перший погляд така історія може здатися переконливою для тих, хто не має можливості або бажання перевіряти першоджерела. Є фотографія, є відомі політики, є іноземна мова, є емоційний напис і навіть прив’язка до конкретної дипломатичної події. Зрештою, відносини України та Ірану справді не безхмарні, а від іранської влади цілком можна очікувати й подібних заяв. Але й тут росіяни відзначилися брехливістю та фальсифікаціями.
Насправді банера з такою фотографією в Тегерані не було. Відомо, що з 3 серпня в тому місці розміщувався зовсім інший плакат, щоправда, він антиамериканського змісту. Водночас візит Джейхуна Байрамова до України відбувся 6 серпня. Отже, сама хронологія подій уже руйнує пропагандистську версію.
Перед нами класичний приклад маніпуляції за принципом «усі їх не люблять». Російські пропагандисти намагаються створити враження, що Україна перебуває не просто в конфлікті з Росією, а нібито зневажається багатьма країнами. Якщо, мовляв, навіть Іран висміює українське керівництво, значить проблема не в російській агресії, а в самій Україні.
Насправді плакат в Тегерані був антимериканського змісту і не мав відношення до України
Це небезпечний психологічний прийом. Пропаганда не доводить конкретний політичний тезис, а формує відчуття. Глядачеві пропонують не аналізувати відносини Ірану, України, Азербайджану чи Росії, а зробити простий емоційний висновок: «Україну не поважають». Фальшивий банер у цьому випадку стає своєрідною декорацією для потрібної Кремлю картини світу.
Вигаданий злочин українського військового
Інший приклад уже не стосується фотомонтажу. Російські акаунти арабською мовою почали поширювати повідомлення про нібито нещасний випадок під час навчань НАТО в Латвії. Випадок, якого не було.
За цією версією, український військовослужбовець нібито застрелив трьох латвійських солдатів, після чого наклав на себе руки. Повідомлення поширювалися в соціальних мережах, зокрема через акаунти, орієнтовані на арабськомовну аудиторію.
Проблема полягає в тому, що жодних достовірних підтверджень цієї історії немає. Після відповідних військових навчань не з’явилося заяв компетентних органів чи офіційних структур НАТО про такий інцидент. Не було й заяв родичів у Латвії, які обов’язково були б, якби інцидент мав місце.
Логіка цього російського фейку при цьому очевидна. Пропагандисти намагаються сформувати уявлення про українських військових як про неконтрольованих, агресивних і небезпечних людей, які становлять загрозу навіть для союзників України.
Росіяни нездатні перемогти українську армію на полі бою, тому атакують репутацію Збройних сил України. І роблять це саме через міжнародну аудиторію. Саме тому міжнародна дезінформація часто працює за принципом максимальної простоти. Не потрібно створювати складну геополітичну теорію. Достатньо вигадати шокуючий злочин, додати згадку про Україну та НАТО і поширити його мовою цільової аудиторії.
Чому Росія «обробляє» арабський світ?
Російська інформаційна машина дедалі активніше працює з аудиторіями країн, які безпосередньо не беруть участі у війні. Арабський світ у цьому сенсі має для Москви особливе значення. Це величезний регіон із понад сотнями мільйонів людей, значними енергетичними ресурсами, фінансовими можливостями, військовими ринками та геополітичним впливом. Держави Близького Сходу та Північної Африки відіграють важливу роль у глобальній економіці та міжнародній дипломатії. Для Росії це означає необхідність боротися не лише за військові позиції на фронті, а й за сприйняття війни у арабських країнах.
Громадськості вже відома таємна російська інформаційна мережа Yala News, яка працює на арабську аудиторію нібито як “незалежна” мережа медіа. Хоча фахівці встановили, що її контент – це перекладений передрук російських джерел.
Москва чудово розуміє: підтримка України в міжнародній політиці залежить не тільки від рішень Вашингтона, Брюсселя чи Лондона. Важливою є також позиція держав, які можуть голосувати в міжнародних організаціях, впливати на економічні процеси, постачати енергоресурси чи зброю. Тому завдання російської пропаганди полягає не обов’язково в тому, щоб переконати арабську аудиторію в абсолютній правоті Росії. Часто достатньо посіяти сумнів щодо України.
Якщо людина повірить, що українські військові нібито вбивають союзників, що Київ нібито зневажають, а Україна нібито постійно створює проблеми для інших держав, цього вже може бути достатньо для потрібного пропагандистського ефекту.
Головна зброя – не переконати, а заплутати
Два описані фейки різні за формою, але однакові за логікою. В одному випадку Росія створює неіснуючий антиукраїнський банер у Тегерані. В іншому – вигадує кривавий інцидент за участю українського військового в Латвії. Обидві історії мають одну мету – сформувати негативний образ України за межами українського інформаційного простору.
Особливо небезпечно те, що подібні фейки розраховані на аудиторії, які не мають достатньо контексту для їхньої швидкої перевірки. Російська пропаганда фактично продає світові не стільки власну правду, скільки чужу недовіру. Їй важливо, щоб люди сумнівалися в Україні, українській армії, союзниках Києва.
У сучасній війні важливо не лише те, що відбувається на полі бою, а й те, яку історію про цю війну почують мільйони громадян. Бо фейк, який сьогодні здається абсурдним, завтра може перетворитися на «загальновідомий факт», якщо його ніхто вчасно не спростує.