Ще кілька років тому Польща була одним із найнадійніших союзників України. Сьогодні польський інформаційний простір дедалі більше нагадує поле бою, де головною зброєю стає українофобія, національний шовінізм та історичні фейки. Кількість антиукраїнського контенту польською мовою у соціальних мережах зросла більш ніж на 250%. І їхня левова частка – створювалася ботами. Але найнебезпечніше інше: Москві вдалося знайти слабкі місця у польській свідомості, налаштувати їх проти України та Європи й перетворити на зброю.
Хто стоїть за хвилею українофобії в Польщі?
Журналісти та політики які ще недавно називали Польщу «адвокатом України в ЄС», сьогодні не знають, як оцінювати відносини між державами. З 2014 року в Польщі помітно стрімкий сплеск антиукраїнської риторики, в рази почастішали напади на українців, а українофобські заяви почали озвучувати вже не маргінали-популісти, а президент Польщі та найвпливовіші польські політики. Польські націоналістичні та шовіністичні сили почали спекулювати на болючих сторінках історії, закликати до рішучіших методів, а найбільш радикальні з них – попереджають про близький конфлікт у недалекому майбутньому. У відповідь на шовіністичні провокації дедалі більше громадян обох країн вже готові вбачати один в одному давніх історичних ворогів.
На жаль, декотрі сили та окремі «корисні ідіоти» в Польщі, через відсутність критичного мислення, піддалися емоційній псевдопатріотичній пропаганді, й добровільно долучилися до розпалювання в своїй країні осередку ксенофобії, несумісного з європейськими цінностями у ЄС. Проте наївно було б думати, що хвиля ксенофобії в Польщі справа лише польських правих, яка обійшлася без втручання Москви.
Ще починаючи з 2014 року найактивніші польські українофоби де-факто перебувають на утриманні Москви. Ще тоді низку антиукраїнських акцій у Польщі організував громадянин Білорусі Олександр Усовський, який отримував за таку діяльність гроші від голови сумнозвісного «Інституту країн СНД» Костянтина Затуліна. У тому числі на створення громадської організації, яка просуває ідеї «русского мира» у Східній Європі, було виділено бюджет проекту – 42 тисячі євро на місяць. Поступово антиукраїнські кампанії в Польщі почали цілеспрямовано масштабуватися, немов снігова куля, поки не стали чи не головною темою за президентства Навроцького.
Одним з помилкових наративів польсько-українського інформаційного протистояння є теза, яку часто повторюють і українські ЗМІ, начебто погіршення відносин з Польщею відбулося після рішення президента Володимира Зеленського присвоїти одному з підрозділів ЗСУ почесне найменування на честь Героїв УПА. Але Україна є незалежною країною, яка на одинці проливає кров, воюючи за захист всієї Європи, тож вказувати українцям кого з історичних героїв шанувати – є виявом печерного колоніалізму, втручанням у внутрішні справи України та спробою заперечити український суверенітет і власне бачення своєї історії. Погодьмося, що власну автобіографію ми завжди пишемо самі і не повинні її узгоджувати з сусідами.
Ті, хто розповідає, що першопричиною конфлікту стало рішення Зеленського про УПА, забувають про розсипане задовго до цього українське зерно у Польщі та блокаду українського експорту, яка підозріло доповнювала російсько-білоруську блокаду України. Водночас, українські журналісти встановили, що російське зерно транспортувалося через Польщу безперешкодно. Як і забувають, що українофобія в Польщі стала топовою темою минулих виборів і всі найпомітніші польські праві політики нагнітали звинувачення проти українців.
Тим не менше, в Польщі, чомусь замість того, щоб з повагою поставитися до внутрішніх українських справ найменування підрозділів ЗСУ, вирішили знайти привід для скандалу. Не варто виключати, що і серед оточення польських політиків є сили, які штовхають до загострення відносин з українцями і отримують зарплату в рублях.
І вже невдовзі кількість польськомовних антиукраїнських публікацій у X, Facebook, Instagram, TikTok та YouTube збільшилася більш ніж на 250%. За оцінкою PISM, значну частину цього зростання могли забезпечити боти, які створювали ілюзію стрімкого вибуху антиукраїнських настроїв.
Це важлива деталь. Йдеться не обов’язково про те, що кожен антиукраїнський допис є російською пропагандою. І тим більше не про те, що всі поляки, критично налаштовані щодо України, є жертвами Кремля. Але саме тут і виникає головна небезпека. Росії не потрібно створювати проблему з нуля. Їй достатньо зробити так, щоб реальна проблема почала сприйматися як доказ ворожнечі українців та поляків. У цьому і полягає принципова відмінність сучасної інформаційної війни. Фейкову новину можна спростувати. Значно важче спростувати емоцію.
Як солідарність перетворюється на недовіру
Польща стратегічно важлива для Кремля саме тому, що українсько-польські відносини після 24 лютого 2022 року стали одним із символів європейської підтримки України. У перші тижні повномасштабного вторгнення поляки масово допомагали українцям, приймали біженців у своїх домівках, збирали гуманітарну допомогу, створювали локальні ініціативи підтримки. У березні 2022 року негативне ставлення до українців декларували лише 5% поляків.
Але інформаційне середовище поступово змінилося. Антиукраїнські повідомлення почали з’являтися дедалі частіше, причому вони апелювали не лише до політики, а й до найбільш чутливих для польського суспільства тем: історичної пам’яті, економічних проблем, міграції, соціальних виплат, житла, медицини та безпеки.
Особливо ефективним виявився мікс міфів й маніпуляції. Минулі історичні трагедії між обома народами ставали приводом для ксенофобії. Окремі випадки злочинів або конфліктів перетворювалися на «доказ» масової криміналізації усіх українців. Економічні труднощі Польщі пов’язувалися виключно з допомогою Україні. В інформаційному просторі з’являлися твердження про неминучий крах системи охорони здоров’я, освіти, пенсійної системи чи ринку житла через присутність українців.
Особливо небезпечними є повідомлення, які формально можуть виглядати як «думка», а не фейк. Наприклад, твердження про «українізацію Польщі», втрату національної ідентичності або неминуче повторення історичних конфліктів. Тут уже складніше працювати традиційним фактчекінгом, адже маніпуляція відбувається не лише на рівні фактів, а на рівні емоцій та недоведеної видимості причинно-наслідкових зв’язків.
За даними, наведеними польськими дослідниками, лише за чотири місяці 2025 року в польському інтернеті з’явилося близько 200 тисяч антиукраїнських дописів, які отримали понад 66 мільйонів переглядів. У 2023 році кількість таких повідомлень оцінювалася майже у 300 тисяч, із сумарним охопленням близько 54 мільйонів.
Цифри важливі не лише через їхній масштаб. Вони показують принцип роботи сучасної пропаганди: не переконати людину одним повідомленням, а постійно тримати певну тему в інформаційному полі. Один наратив може бути абсурдним. Другий – перебільшеним. Третій – відверто неправдивим. Але якщо людина щодня бачить десятки повідомлень про «українську загрозу», поступово формується відчуття, що загроза справді існує.
Саме тому боротьба з окремими фейками часто запізнюється. Поки фактчекер доводить, що конкретна історія неправдива, сотні інших повідомлень уже створюють потрібний емоційний фон.
Найнебезпечніший момент – коли пропаганда стає політикою
Інформаційна операція досягає справжнього успіху не тоді, коли тисячі ботів залишають коментарі в соціальних мережах. Її фінальна мета значно амбітніша – зробити певну тему частиною реального політичного порядку денного.
У Польщі цей процес уже помітний. Антиукраїнська риторика перейшла із соцмереж у політичні заяви, державні рішення, телевізійні ефіри та передвиборчу комунікацію. Праві політичні сили використовують теми «українізації», соціальних виплат, вартості допомоги Україні та історичної пам’яті як елементи мобілізації власного електорату. Водночас представники польської влади також роблять заяви, які грають на суспільних страхах щодо іноземців та українців.
Це створює замкнене коло. Соцмережі формують враження, що суспільство вимагає жорсткішої політики щодо України. Політики реагують на цей нібито «запит суспільства». Їхні заяви знову поширюються соціальними мережами й створюють ще сильніше враження масової підтримки антиукраїнської позиції. У результаті політична система починає реагувати не лише на реальні проблеми, а й на проблеми, масштаб яких значною мірою сформований інформаційними алгоритмами, російськими ботами та корисними ідіотами.
Саме цей механізм польський публіцист Адам Соколовський пов’язує з концепцією російського «рефлексивного управління» – коли противника підштовхують до рішення, вигідного Кремлю, але він при цьому переконаний, що самостійно захищає власні інтереси. Кремлю необов’язково переконувати поляків у любові до Росії. Йому достатньо переконати їх у тому, що Україна стала настільки великою проблемою, що допомагати їй більше не варто.
Цифри польської соціології вже шокують. Підтримка продовження військової допомоги Україні знизилася з 78% у 2022 році до 52%. Окремі опитування також демонструють погіршення ставлення до українців.
Хоча навіть українофобськи налаштовані польські лідери усвідомлюють, що Україна своєю кров’ю рятує Польщу від війни. Тому Варшава залишається важливим партнером Києва у сфері безпеки та оборони. Але зміна суспільних настроїв створює політичний простір для сил, які готові перетворити українську тему на інструмент електоральної мобілізації.
Хоча, в Польщі не помічають не тільки ниточок, які ведуть до Кремля й управляють антиукраїнською ксенофобією, але й значно масштабнішої геополітичної проблеми. Світові аналітики вже прямо вказують, що завданням Путіна є розвал ЄС та НАТО. І рефлексивне управління польським суспільством, яке починає сваритися з німцями, литовцями та українцями, схоже, досягає бажаного для ляльководів.
Європейська комісія вже стежить за виконанням Польщею законодавства ЄС щодо боротьби з расизмом і ксенофобією на тлі повідомлень про випадки насильства щодо українців. Для Польщі це серйозний виклик. Демократія передбачає свободу слова, але свобода слова не означає, що суспільство повинно залишатися беззахисним перед організованими інформаційними операціями іноземної держави.
Для України це означає необхідність значно серйозніше працювати з польським суспільством, а не лише з польською владою. Історичні питання не можна дозволяти перетворювати на інструмент взаємної ненависті. Якщо це станеться, Москва зможе здобути політичну перемогу над Польщею, українською євроінтеграцією та усією Європою руками польських «патріотів».