Що спільного між ціною води у французькому селі, відео хлопця, який нібито плаче через війну, та черговою стурбованою заявою ООН, яку підписали 50 держав? На перший погляд, майже нічого. Але в російському інформаційному просторі з цих трьох історій за лічені дні склалася одна картина: Європа нібито потерпає від санкцій проти Росії, українці нібито втратили віру у власну державу, а світ поступово відмовляється підтримувати Україну. Проблема лише в одному: усі три історії побудовані на маніпуляції, вирваному з контексту або взагалі штучно створеному контенті. Це показовий приклад того, як російська пропаганда перекручує та змінює навіть далекі від України факти, додає емоцію сфальсифікує відео, а потім масово поширює потрібну інтерпретацію.
Як звичайна французька посуха перетворилася на «наслідок санкцій»
Один із показових прикладів стосується Франції. У соціальних мережах та російському інформаційному просторі почало поширюватися відео французького телеканалу BFMTV, яке нібито демонструє наслідки антиросійських санкцій. За версією авторів повідомлень, у Франції вартість кубометра води зросла у вісім разів через відмову від російських ресурсів та санкції проти Москви. На перший погляд, усе виглядає переконливо: французький телеканал, реальні кадри, ведучі, графіка, цифри. Але саме тут і працює одна з найтиповіших технологій дезінформації: справжній матеріал отримує абсолютно неправдиве пояснення.
BFMTV дійсно публікував сюжет про проблеми з водою. Але йшлося зовсім не про санкції проти Росії. Відео стосувалося невеликого французького села Піємуан у департаменті Юра, де проживає лише близько 60 людей. Через тривалу посуху та проблему з водними ресурсами місцева влада вирішила суттєво підвищити тариф на воду. Мета рішення була цілком конкретною: стимулювати мешканців економніше використовувати воду в умовах її дефіциту. Жодного зв’язку з санкціями проти Росії у матеріалі немає.
Цей приклад особливо важливий, тому що демонструє нову якість пропаганди. Росіянам навіть не потрібно було створювати фальшивий французький телеканал або підробляти відео (хоча й це вони часто роблять). Вони взяли справжній сюжет авторитетного французького медіа, вирізали потрібний фрагмент і просто приписали йому інший зміст. Глядач, який не знає французької мови, не перевіряє першоджерело і бачить знайоме логотип BFMTV, може легко повірити, що перед ним доказ того, як «Європа розплачується за антиросійські санкції».
Росіянам пропонують готову інтерпретацію: «Подивіться, навіть у Франції через санкції дорожчає вода». І емоційна картинка починає жити власним життям, відриваючись від реального контексту.
Для російської пропаганди це надзвичайно вигідна конструкція. Вона дозволяє одночасно створювати образ слабкої Європи, яка нібито несе величезні економічні втрати через протистояння з Росією, і переконувати російського споживача інформації, що санкції не працюють або навіть шкодять передусім самому Заходу. Реальна посуха у французькому селі перетворюється на доказ «провалу санкцій», хоча між цими подіями немає причинно-наслідкового зв’язку.
Згенеровані сльози та війна за емоції
Ще небезпечнішим інструментом стає штучний інтелект. Якщо раніше пропагандисту потрібно було вирізати справжнє відео, перекласти його або змонтувати з інших кадрів, сьогодні він може створити персонажа і ситуацію, яких ніколи не існувало. Саме такий випадок стався з відео, яке почали поширювати як нібито свідчення настроїв українців.
На ролику зображений хлопець, який нібито плаче, розповідаючи про війну та ситуацію в Україні. Емоційна конструкція тут очевидна: сльози, розпач, безпорадність, атмосфера особистої трагедії. Такий контент не потребує складних аргументів. Він має викликати співчуття, страх або обурення, а потім підштовхнути глядача до потрібного висновку: Україна виснажена, українці більше не хочуть воювати, підтримка війни нібито зникає.
На цей фейк відреагував колишній радник Дональда Трампа з національної безпеки, генерал-лейтенант Майкл Флінн. Він поширив відео та супроводив його різкою критикою українського керівництва, заявивши, що Україна є «катастрофою», що США повинні припинити фінансування війни, а Володимир Зеленський нібито є головною перешкодою на шляху до миру. Таким чином, штучно створене відео отримало додаткову вагу завдяки відомому американському політичному діячеві.
Небезпека в тому, що через американського «корисного ідіота», який не відрізняє відео ШІ, російський пропагандистський контент може бути підхоплений західними політиками, блогерами, журналістами та користувачами соціальних мереж. У результаті фейк починає працювати незалежно від того, хто його створив. Людина може навіть не знати про російське походження відео, але вже сама стає його ретранслятором.
Особливо небезпечними є саме емоційні фейки. Сфабриковану цифру ще можна перевірити, а емоція працює швидше за раціональний аналіз. Людина бачить сльози і реагує на них раніше, ніж починає запитувати, хто ця людина, де записано відео, коли воно зроблене і чи взагалі існує герой ролика. Саме тому штучний інтелект стає не просто технологією створення красивих зображень або відео, а потужною зброєю інформаційної війни.
У випадку України мета таких операцій очевидна: підірвати довіру до держави та Збройних сил, створити враження суспільної втоми, переконати західну аудиторію, що допомога Києву більше не має сенсу, а також посилити конфлікт між українським і західним суспільствами. Якщо фейковий українець «плаче», американський політик обурюється, а соціальні мережі тиражують цей контент, створюється ілюзія масового явища, навіть якщо в його основі лежить повністю вигадане відео.
«50 із 193»: як створюють фальшиву картину міжнародної ізоляції України
Ще один характерний приклад стосується заяви щодо війни в Україні, яку російські медіа подали як доказ нібито міжнародної ізоляції Києва. Російські видання повідомили, що лише 50 із 193 держав-членів ООН підтримали заяву з критикою дій Росії. Окремо підкреслювалося, що Сполучені Штати до неї не приєдналися. На рівні заголовка все виглядало дуже переконливо: «лише 50 країн із 193» начебто означає, що переважна більшість світу не підтримує Україну.
Але тут маніпуляція полягає вже не у фальсифікації факту, а у викривленні самого характеру події. Документ не був резолюцією Генеральної Асамблеї ООН і не виносився на голосування 193 держав. Це була заява міністра закордонних справ Данії Ларса Лекке Расмуссена, до якої приєдналися 50 держав та делегація Європейського Союзу. У документі Росію прямо називали державою, яка здійснила незаконне повномасштабне вторгнення, а також містився заклик до повного, негайного та безумовного припинення вогню.
Різниця між цими двома описами величезна. У першому випадку читачу пропонують уявити голосування в ООН, де з 193 країн лише 50 нібито виступили проти Росії, а решта фактично відмовилися підтримати Україну. У реальності йшлося про добровільне приєднання держав до окремої політичної заяви. Не варто нагадувати, що попередні ООНівські заяви були настільки нікчемними, що не було б дивним, якби навіть українська делегація вважала за марне витрачати чорнило ручки на ще один нікчемний папір.
Але тут немає жодної «перемоги» Кремля, окрім спроби зробити з мухи російського ведмедя. Дійсно, 50 країн проголосували, а інші не бачили сенсу вчергове голосувати за очевидне: Росія – країна агресор. Якщо 50 країн підписали заяву, це не означає, що решта 143 проголосували проти неї. Якщо США не підписали конкретний документ, це не означає автоматично, що Вашингтон підтримав Росію або відмовився від підтримки України.
Російські медіа свідомо стирають цю різницю. Їм потрібно створити просту картину світу: Захід розколюється, Україна втрачає союзників, Росія перемагає, а міжнародна підтримка Києва нібито тане. До цієї конструкції додаються заяви російських представників про «ініціативу» російської армії на фронті та твердження, що Москва нібито диктує умови переговорів. У результаті окремі події складаються в єдиний пропагандистський сюжет про російську перевагу.
Головна зброя пропаганди – зміна картини світу
Три наведені приклади показують, наскільки різноманітною стала російська інформаційна війна. В одному випадку використовується справжнє французьке відео, але йому приписують неправдиву причину. В іншому створюється штучний відеоматеріал, якого в реальності не існувало. У третьому справжня цифра використовується без належного контексту, щоб створити абсолютно хибне враження про міжнародну підтримку України.
Спільним у всіх трьох випадках є не конкретний сюжет, а кінцева мета. Росія намагається сформувати у глядача відчуття, що Україна поступово програє не лише на полі бою, а й у дипломатії, інформаційному просторі та громадській думці. Європа нібито втомилася і платить за санкції. Американське суспільство нібито більше не хоче підтримувати Київ. Українці нібито втратили віру у власну державу. А спільна міжнародна антиросійська позиція нібито розпадається.
Це вже не просто набір окремих фейків. Це спроба створити альтернативну реальність, у якій Росія постає сильною, Захід розколотим, а Україна приреченою. Причому для цього не завжди потрібно заперечувати очевидні факти. Значно ефективніше взяти реальний факт і змінити його інтерпретацію.
Саме тому боротьба з російською пропагандою сьогодні не може обмежуватися простим пошуком «правда чи неправда». Потрібно ставити складніші питання: звідки походить інформація, що було сказано в оригіналі, який контекст приховали, чи справді подія означає те, що стверджує автор, і чи не намагаються емоцією підмінити доказ.
І саме тому сучасна інформаційна війна виграється не лише швидкістю спростування фейків. Вона виграється здатністю суспільства ставити запитання, перевіряти першоджерела та не дозволяти емоції випереджати факт. Бо найнебезпечніша пропаганда сьогодні виглядає не як очевидна брехня. Вона виглядає як правда, у якої непомітно забрали контекст.