Росія спочатку завдала удару по потягу з Борисом Джонсоном та іноземних дипломатах, а потім спробувала зробити жертву винуватою. Саме ця інформаційна операція заслуговує не меншої уваги, ніж сама атака. У російських каналах з’явилася версія, нібито атаку організувала Україна, а для її «підтвердження» почали поширювати підроблені скріншоти західних медіа.
На початку вересня цього року російський безпілотник атакував потяги і залізничну інфраструктуру поблизу пункту пропуску «Ягодин» на Волині, за два кілометри від кордону з Польщею. У потязі перебували колишній прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон, радник канцлера Німеччини Гюнтер Зауттер, депутати Бундестагу, зокрема Робін Вагенер, а також інші представники європейських політичних і наукових кіл, які поверталися після візиту до Києва та участі в конференції YES до Польщі.
Через загрозу атаки та повітряну тривогу потяг завчасно зупинили, а пасажирів евакуювали у безпечне місце. Саме своєчасна реакція українських служб дозволила уникнути жертв серед пасажирів і членів екіпажу. Поблизу в цей момент перебував іще один потяг, у якому їхав колишній директор ЦРУ Девід Петреус. Таким чином, російський удар припав не просто по звичайній залізничній інфраструктурі, а по району, де перебувала значна кількість іноземних громадян високого рангу.
Для Москви ця історія мала всі ознаки потенційно великого міжнародного скандалу. Удар по українському потягу, який перевозив європейських високопосадовців, неминуче мав привернути увагу західної аудиторії до реальних масштабів російської агресії. Але замість пояснювати, навіщо російська армія атакувала залізничну інфраструктуру майже біля кордону НАТО, російська пропаганда пішла значно простішим шляхом. Вона спробувала перевернути саму конструкцію події.
Спочатку був удар, потім з’явилася «альтернативна версія»
Після атаки у російському інформаційному просторі почали поширювати повідомлення про нібито «український слід». Зокрема, з’явилася версія, що українські спецслужби начебто самі організували атаку на потяг, у якому перебував Борис Джонсон. Іншими словами, Росія фактично запропонувала аудиторії альтернативну реальність: не російський безпілотник атакував українську залізницю, а Україна нібито сама створила небезпечний інцидент, щоб втягнути європейські країни у війну.
Це вже знайома технологія російської пропаганди. Її головна особливість полягає в тому, що Москва далеко не завжди намагається заперечити сам факт події. Значно ефективніше для неї змінити питання: не «хто це зробив?», «а раптом це зробила Україна?». Відповідальність за російську атаку таким чином намагаються перенести на жертву.
У російських публікаціях стверджувалося, що українські спецслужби нібито могли організувати напад на потяг. Як додаткове «підтвердження» поширювалися скріншоти, які нібито походили із західних медіа. На них начебто йшлося про альтернативну версію атаки, за якою Україна могла бути зацікавлена у втягуванні європейських держав у конфлікт.
Однак саме тут пропагандистська конструкція починає розсипатися. У наведених матеріалах зазначається, що скріншоти західних публікацій були підробленими. У відповідний день західні медіа справді писали про атаку поблизу українсько-польського кордону, але не підтверджували версію про організацію удару українськими спецслужбами. Навпаки, в їхніх повідомленнях ішлося про російську атаку.
Це принципово важливий момент. Російська пропаганда не просто поширює вигадану версію подій. Вона намагається створити для неї фальшиве документальне підтвердження. Скріншот нібито західного ЗМІ в такій схемі виконує роль «доказу», хоча насправді читачеві пропонують лише картинку, яку неможливо перевірити без переходу до оригінального матеріалу.
Саме тому фейковий скріншот часто працює краще за звичайний текстовий допис. Він створює ілюзію посилання на авторитетне джерело. Людина бачить логотип відомого медіа, заголовок англійською мовою, фотографію та цитату, після чого робить висновок: «про це пишуть навіть західні журналісти». Далі скріншот починає жити власним життям у Telegram, Facebook та інших соціальних мережах, уже без можливості швидко перевірити його походження.
Кремлівська логіка: якщо злочин очевидний, треба змінити злочинця
Найцікавіше в цій історії навіть не сама атака, а швидкість, із якою російська пропагандистська машина спробувала змінити її інтерпретацію. Кремлівська пропаганда дедалі частіше працює не на заперечення події, а на розмивання відповідальності.
Спочатку відбувається реальна атака. Потім у інформаційному просторі з’являється сумнів. Далі виникає «альтернативна версія». Після цього для неї створюються псевдодокази: підроблені скріншоти, вигадані цитати, анонімні «джерела», нібито заяви експертів або посилання на неіснуючі публікації західних медіа. І нарешті все це поширюється в соціальних мережах як нібито встановлений факт.
У результаті частині аудиторії вже не потрібно доводити, що Росія не завдавала удару. Достатньо посіяти сумнів: «А ви впевнені, що це зробили росіяни?» Саме сумнів стає головною зброєю. Якщо суспільство перестає розрізняти перевірені факти, припущення та вигадки, пропаганді вже не обов’язково створювати переконливу брехню. Їй достатньо зробити правду непевною.
У випадку з потягом біля Ягодина ставка була особливо високою. Географія інциденту сама по собі робить його чутливим для європейської аудиторії. Волинь, кілька кілометрів до польського кордону, європейські політики в зоні російської атаки. Для Кремля це несприятлива інформаційна картина. Вона показує, наскільки близько російська війна підійшла до кордонів Європейського Союзу і НАТО.
Саме тому версія про нібито українську провокацію є для російської пропаганди значно вигіднішою. Якщо переконати хоча б частину аудиторії, що Україна сама могла організувати атаку, тоді зникає головний висновок із події: Росія продовжує завдавати ударів по Україні навіть поблизу кордону з країною НАТО.
Більше того, така версія намагається представити Україну не як жертву агресії, а як сторону, яка нібито прагне ескалації. Це одна з ключових конструкцій російської інформаційної війни: агресор поступово перетворюється на «сторону, яка реагує», а країна, що захищається, стає нібито головним джерелом небезпеки.
Саме тому медіаграмотність у таких випадках починається не з питання «чи правдоподібно це звучить?», а з набагато простішого: чи існує оригінал? Якщо йдеться про публікацію великого західного медіа, її можна знайти на сайті самого видання. Якщо стаття нібито вийшла в конкретний день, має існувати відповідна сторінка, автор, дата публікації та контекст. Якщо цього немає, скріншот не може бути доказом. Російська пропаганда давно працює не тільки з відвертими вигадками. Вона використовує реальні події, додаючи до них одну неправдиву деталь.
У цьому і полягає головна небезпека російської інформаційної війни. Вона прагне не обов’язково переконати всіх у російській версії. Її значно реалістичніша мета полягає в тому, щоб частина людей перестала вірити будь-кому. Якщо після чергової атаки громадянин думає «ми все одно не знаємо, хто це зробив», пропаганда вже частково досягла результату. У випадку з ударом поблизу Ягодина реальність виявилася незручною для Москви. Але замість того, щоб пояснювати цю незручну реальність, російська пропаганда вирішила створити іншу.