140 мільйонів у коробках з-під холодильників, кокаїн із фотографіями Зеленського та українські жінки в пологовому будинку, яким нібито забороняють кричати російською. На перший погляд ці історії настільки абсурдні, що їх важко сприймати серйозно. Але російська дезінформація якраз працює не як одна неправдива публікація, а як ціла вистава з відео, підробленими сайтами, псевдодокументами та емоційними деталями. А штучний інтелект дозволяє створювати для цієї вистави те, чого раніше бракувало найбільше, – «докази».
$140 мільйонів, яких ніхто не знаходив
Один із показових прикладів останніх днів – відео, яке почало поширюватися в українському та польському інформаційному просторі. На ньому нібито показано обшуки НАБУ у колишнього керівника Агенції оборонних закупівель Арсена Жумаділова. Головна деталь ролика – коробки з великою кількістю готівки, які мали створити враження масштабної корупційної оборудки.
Сума виглядала майже фантастично – понад 140 мільйонів доларів. Ще більш ефектною була деталь про коробку з-під холодильника з нібито наклейкою «Для слуги народу». Саме такі подробиці й роблять фейк вірусним. Вони не просто повідомляють про злочин, а створюють готовий сюжет, який легко переказувати одним реченням. Але проблема виявилася значно простішою: відео було створене за допомогою штучного інтелекту.
Першоджерелом стала не справжня публікація українського медіа, а сайт, який імітував відоме видання NV. На перший погляд користувач міг не помітити різниці. Однак домен підробки відрізнявся від справжнього: замість nv.ua використовувався nvukraine.com.
23 вересня цей ресурс опублікував матеріал із сенсаційним заголовком про нібито знайдені $140 мільйонів. До тексту додали відео, яке мало виконувати роль візуального підтвердження. Далі механізм запрацював уже майже автоматично: публікацію почали передруковувати проросійські Telegram-канали, а разом із нею поширювалося і фейкове відео.
Станом на ранок 25 вересня такі публікації сумарно зібрали майже 370 тисяч переглядів. Так фейкова інформація починає виглядати як новина, про яку «пишуть усі».
Про фальшивість відео повідомило НАБУ. Сам Жумаділов назвав ролик російським ІПСО. Але для інформаційної операції це вже не так важливо. Сотні тисяч переглядів отримує не спростування, а первісна вигадка. І це особливо небезпечно для аудиторії, яка звикла довіряти зображенню більше, ніж тексту. Відео психологічно сприймається як безпосередній контакт із реальністю. Людина ніби не читає чиєсь твердження, а «сама бачить», що відбулося. Проте сьогодні вона може бачити подію, якої ніколи не було.
Але з розвитком ШІ технологія дозволяє фабрикувати не лише текст, а й візуальний «доказ». Саме тому старе правило «побачив відео – значить, це сталося» більше не працює.
Кокаїн із Зеленським: де закінчується факт і починається російська версія
Інший приклад стосується повідомлень російської ФСБ про нібито вилучення великої партії кокаїну. У поширених матеріалах ішлося про 311,6 кг наркотиків, які начебто прямували до ЄС з Латинської Америки.
Особливої емоційності історії додало відео з пакунками, на яких нібито були зображення Володимира Зеленського, а також доларові символи замість очей українського президента. Саме ця деталь перетворює кримінальну новину на пропагандистський сюжет із прямим політичним посланням.
Однак тут важливо розділяти різні рівні інформації. Сам факт затримання та вилучення наркотиків у доступному описі походить із заяв російської ФСБ та публікацій, які посилаються на її Центр громадських зв’язків. Інших незалежних підтверджень наведених деталей у вихідному матеріалі немає. Як кажуть – розумному досить, щоб зрозуміти. Тому твердження про походження наркотиків, їхнє призначення для Європи або тим більше про політичний зв’язок із Зеленським не можна автоматично перетворювати на встановлений факт.
Навіть якщо певний кримінальний епізод вилучення якихось наркотиків, можливо для російських чиновників та депутатів, які не ділилися з путінським режимом, справді мав місце, це зовсім не означає, що правдивими є всі деталі, які навколо нього поширюють. Російські інформаційні операції часто працюють саме на стиранні цієї межі.
«Кричати тільки українською»
Російські ресурси врозріз зі здоровим глуздом поширюють твердження, нібито у львівських пологових будинках жінкам заборонили кричати під час пологів російською мовою. До історії додали навіть нібито методичні матеріали з інструкціями для породіль. У них начебто рекомендують використовувати під час пологів лише українські слова, а кульмінацією стала фраза: «Голос матері – це перше, що чує дитина. Навіть під час пологів – кричи державною мовою».
Цей сюжет добре демонструє, як пропаганда працює з мовним питанням. Тут уже не потрібно доводити існування конкретного політичного рішення. Достатньо створити ситуацію, яка викликає обурення, сміх або страх.
Тема пологів – спеціально підібрана для максимальної емоційної реакції. Вона поєднує війну, мовне питання, особистий простір людини та тему материнства. Саме тому такий фейк може поширюватися значно швидше за складну політичну маніпуляцію.
До цього додається ще одна технологія – прив’язування вигадки до реальної події. У матеріалі згадується інформація про штраф, накладений мовним омбудсменом на народного депутата Фельдмана через використання російської мови в таргетованій рекламі. Але ця новина про паорушення мовного закону в депутатській рекламі не підтверджує абсурдної версії про «заборону кричати російською» у пологових будинках. Але для пропаганди така зв’язка надзвичайно зручна: реальний факт стає своєрідним фундаментом для вигаданої історії.
Нова дезінформація працює не на правду, а на перше враження
Кожен із цих сюжетів можна переказати за кілька секунд. Він уже містить конфлікт, героя, скандал і «доказ». Саме тому такі повідомлення чудово пристосовані до соціальних мереж і Telegram.
І це означає, що боротьба з такими фейками більше не може зводитися до простого «це неправда». Потрібно навчитися бачити всю конструкцію: хто створив джерело, коли воно з’явилося, який домен використовує, чи існує справжня редакція, звідки походить відео, хто першим його поширив, чи є незалежні підтвердження і кому вигідно, щоб люди побачили саме цю версію подій.
Бо найнебезпечніший фейк сьогодні – це вже не обов’язково груба підробка. Це історія, у якій частина деталей може бути реальною, частина – неперевіреною, а головний «доказ» згенерований штучним інтелектом.
І тоді головне питання полягає вже не в тому, чи навчилися ми розпізнавати фейкові фотографії. Питання набагато складніше: чи зможе людина в інформаційному потоці, де будь-яке відео можна створити за кілька хвилин, взагалі відрізнити побачене від того, що їй навмисно показали?