Городницький скарб почався з ремонту в тещі та поїздки на риболовлю. Сергій Комар набирав пісок, коли з нього посипалися потемнілі монети з княжими знаками. А одну зі знахідок згодом урятували буквально перед тим, як пісок мали змішати з цементом.
Це сталося на Житомирському Поліссі у серпні 2020 року. Історія має імена, дати й свідчення учасників. Вона дозволяє простежити шлях монет від випадкової знахідки до рук науковців.
Два мішки набрав, а в третьому посипалися монети
Увечері 27 серпня мешканець Городниці Сергій Комар поїхав до Случі порибалити. Дорогою мав господарську справу — набрати піску, щоб зацементувати підлогу в тещі. За розповіддю історика Олександра Алфьорова, місцеві давно брали пісок на цьому пагорбі.
Два мішки вже були повні. Коли Сергій узявся наповнювати третій, зверху осипався пісок, а разом із ним упали монети. Зеленуваті й коричневі від окислів, вони мало нагадували блискучий скарб із пригодницького фільму. Проте на деяких чоловік розгледів тризуби.

Сергій сфотографував знахідку й переслав знімки другові. Через знайомих вони того ж вечора дійшли до Алфьорова. Історик упізнав срібники й пояснив знахідникові значення монет. Чоловік погодився передати їх державі.
Наступного ранку історик уже був у Городниці
Алфьоров згадував, що інформацію отримав близько дев’ятої вечора. Після трьох із половиною годин дороги о десятій ранку 28 серпня він уже оглядав знахідку в Городниці.
«Побачив скарб. Руки тремтіли ще з годину…» — написав історик у своїй розповіді.

Передачу оформили документально. Житомирська облдержадміністрація повідомила, що перша частина складалася з 32 монет, а 28 серпня знахідку передали на зберігання до обласного краєзнавчого музею.

Одну монету ледь не замурували у підлогу
Після повідомлення про скарб до роботи долучилися археологи. Загальна кількість знахідок зросла до 38. Однак одна з найвиразніших подробиць пов’язана з піском, який Сергій уже привіз додому. Про це керівник експедиції Андрій Петраускас розповів Суспільному Житомир.
Дослідники вчасно згадали про наповнені мішки й пересіяли їхній вміст. Саме там виявилася ще одна монета. Пісок із нею планували використати для будівельного розчину.
«Її вилучили буквально в останній момент», — пояснив археолог.
Так тисячолітній срібник уникнув ще одного сховку — цього разу в цементній підлозі. Ця подробиця добре показує, наскільки випадковою була вся знахідка: звичайна господарська справа могла відкрити монети, а могла знову приховати одну з них.

Чому срібло було зеленим
В інтерв’ю Громадському радіо Алфьоров пояснив незвичний колір знахідок. У сплавах княжих срібників була домішка міді. Її окислення й давало зеленуватий відтінок.
Тому назва «срібники» не означає, що всі монети після століть у землі мали виглядати однаково. Для реставраторів важливі і склад металу, і стан кожного предмета. Як розповідав Суспільному реставратор Віктор Голуб, збереженість знахідок суттєво відрізнялася.

Княжі знаки, які можна потримати в руках
У скарбі є монети Володимира Великого та Святополка. На одному боці можна побачити зображення князя, на іншому — княжий знак. Як пояснювали дослідники Радіо Свобода, для монет Святополка характерний двозуб.
Науковців зацікавили й раніше невідомі штемпелі — інструменти, якими наносили зображення на монети. Знахідка дала новий матеріал для вивчення давнього карбування. Її значення визначається тим, що можна прочитати й дослідити на цих невеликих шматочках металу.

Хто сховав Городницький скарб
Імені власника ми не знаємо. Алфьоров висловлював припущення, що монети могли загорнути в тканину й закопати неглибоко, розраховуючи повернутися. Проте обставини приховування залишаються версією дослідника. Встановити долю людини, яка володіла цими грошима, самі монети не дозволяють.
Натомість історія їхнього повернення добре задокументована. Сергій Комар показав знахідку, передав її державі й допоміг зберегти місце для дослідження. Саме тому сьогодні можна розповісти і про княжі гроші, і про чоловіка, який одного вечора просто їхав на риболовлю та вирішив дорогою набрати піску.
Підготувало медіа «Ворскла» за опублікованими свідченнями учасників подій, повідомленням Житомирської ОДА, матеріалами Громадського радіо, Суспільного та Радіо Свобода. Історичні фото — з публікації Олександра Алфьорова в «Історичній правді»; головне фото — Житомирська ОДА.
Скільки коштує скарб і чи отримав знахідник гроші
У вересні 2020 року Олександр Алфьоров в інтерв’ю Радіо Свобода говорив про орієнтовну вартість комплексу в кілька мільйонів гривень, уточнюючи, що йдеться радше про суму ближче до одного мільйона, ніж до десяти. Історик наголошував на умовності цих міркувань: стан монет різний. Це оцінка співрозмовника станом на 2020 рік, а не офіційний висновок експертизи.
Тоді ж Суспільне повідомляло про право Сергія Комара на винагороду до 20% вартості скарбу та проблему з механізмом її виплати. Це не означає, що чоловік уже отримав ці гроші.
У публікації Novograd.City від 8 вересня 2024 року, де наведено пояснення Алфьорова, зазначено: знахідник погодився спочатку дочекатися реставрації, необхідної для належної оцінки. Публічного підтвердження остаточної офіційної вартості та фактичної виплати винагороди редакція під час перевірки не знайшла. Стверджувати, що Комар отримав певну суму або взагалі залишився без винагороди, підстав немає.
Знахідник згодом став військовим
Національний музей історії України повідомив про участь Сергія Комара з родиною у відкритті виставки «Скарби України. Символи державності» у 2025 році. У повідомленні музею зазначено, що на той час він служив у Третій окремій штурмовій бригаді ЗСУ. Там чоловік побачив передані ним державі монети після реставрації.
Джерело: “Ворскла1930“
Новину створено за матеріалами сайту “Ворскла1930“ в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “Ворскла1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.

