Поки в Україні пересічні громадяни захоплюються так званою рішучістю китайської влади в боротьбі з корупцією, реальна картина в КНР має значно менше спільного зі справедливістю, ніж може здаватися. Лояльні до Сі Цзіньпіна чиновники, причетні до корупційних схем, не стають автоматично об’єктами переслідування. Натомість звинувачення в корупції дедалі частіше стають зручним інструментом усунення політичних конкурентів і нелояльних представників еліти. У результаті корупція не зникає, а фактично монополізується в руках наближених до диктатора груп. Для звичайних громадян це означає не обов’язково менше хабарництва, а іншу систему розподілу корупційних доходів, у якій ціна доступу до державних послуг і прихильності чиновників може лише зростати.

Антикорупція як політична зброя

Сі Цзіньпін прийшов до влади у 2012 році, позиціонуючи боротьбу з корупцією одним із головних напрямів своєї політики. Його кампанія мала охопити всіх: від дрібних чиновників, яких у китайській політичній риториці називають «мухами», до найвпливовіших представників партійної та державної верхівки, так званих «тигрів». Така риторика дозволила китайському лідеру здобути популярність серед населення, втомленого від зловживань чиновників, і водночас отримати потужний інструмент впливу на політичну систему.

Однак за понад десятиліття ця кампанія дедалі більше нагадує не системну боротьбу з корупцією, а масштабну політичну чистку. Її головна особливість полягає у вибірковості. У Китаї корупційні порушення можуть стати підставою для покарання, але сам факт причетності до корупційної діяльності не гарантує переслідування. Вирішальне значення має політична лояльність, належність до певних груп впливу та здатність чиновника становити загрозу особистій владі Сі.

Це принципова відмінність між незалежною антикорупційною політикою та репресивним механізмом авторитарної держави. У першому випадку закон має бути однаковим для всіх, незалежно від посади, політичних зв’язків чи ставлення до керівника держави. У другому боротьба з корупцією стає способом перерозподілу влади, коли покарання загрожує насамперед тим, хто опинився поза колом довіри диктатора. Фактично Сі Цзіньпін не ліквідовує корупційну систему, а встановлює над нею власний політичний контроль.

Як Сі знищив політичних конкурентів

Щоб зрозуміти справжню політичну логіку кампанії, варто подивитися на те, як у Китаї традиційно відбувалася передача влади. Після смерті Мао Цзедуна Ден Сяопін поступово сформував систему, яка мала запобігти повторенню одноосібного правління. Вона передбачала регулярну зміну керівництва, умовний віковий ценз для найвищих партійних посадовців і колективне ухвалення ключових рішень.

Після Цзян Цземіня та Ху Цзіньтао китайська політична система певний час дотримувалася принципу наступності поколінь. Сі Цзіньпін, який представляє п’яте покоління китайських керівників, мав би передати владу наступникам приблизно у 2022 році. Проте він вирішив зламати цю традицію. У 2018 році було скасовано конституційне обмеження щодо кількості президентських термінів, що відкрило йому шлях до подальшого перебування на посаді.

Сі фактично зруйнував механізм підготовки наступного покоління керівників. Шосте покоління, представлене політиками, народженими переважно у 1960-х роках, мало стати основою майбутньої зміни керівництва. Натомість його представники масово звинувачувалися у корупції та втрачали посади та політичний вплив. Особливо показовою стала доля Сунь Чженцая, якого вважали одним із найімовірніших претендентів на найвищу партійну посаду. У 2017 році його звинуватили в корупції, а згодом засудили до довічного ув’язнення.

Паралельно Сі методично руйнував політичні мережі своїх попередників, зокрема впливові групи, пов’язані з Цзян Цземінем та Ху Цзіньтао. На ключові позиції просувалися люди, чия політична кар’єра залежала насамперед від особистої прихильності чинного керівника.

Таким чином, антикорупційна кампанія стала зручним механізмом усунення потенційних конкурентів. Адже в системі, де корупційні практики поширені на різних рівнях управління, звинувачення у фінансових зловживаннях можуть стати універсальним способом політичної розправи. Особливо якщо розслідування контролюють структури, підпорядковані самій Комуністичній партії, а не незалежна судова система.

Мільйони покараних, але чи стало менше корупції?

Масштаби кампанії вражають навіть за мірками авторитарного Китаю. За оцінками професора Міньсіня Пея з американського Claremont McKenna College, за роки правління Сі Цзіньпіна близько 7,2 мільйона членів Компартії зазнали різних форм політичного, адміністративного або судового покарання. Приблизно 628 тисяч партійних функціонерів були притягнуті до кримінальної відповідальності.

Особливо інтенсивними репресії стали під час третього терміну Сі, який розпочався у 2023 році. За даними Financial Times, кількість кримінальних справ проти партійних чиновників зросла в 14 разів порівняно з попереднім п’ятирічним періодом. У 2025 році дисциплінарних покарань зазнали рекордні 983 тисячі осіб.

Це вже не просто антикорупційна кампанія, а масштабна система політичного контролю над державним апаратом. Причому її ефективність як інструменту реального подолання корупції залишається сумнівною. За даними Transparency International, індекс сприйняття корупції в Китаї з 2012 року покращився лише з 39 до 43 балів. Такий результат важко назвати переконливим успіхом, якщо врахувати мільйони покараних чиновників і багаторічну демонстрацію безкомпромісності китайського керівництва.

Виникає закономірне питання: якщо настільки масштабні репресії не забезпечили принципового покращення ситуації, то в чому їхня справжня ефективність? Але ця антикорупційна кампанія успішно виконує політичну функцію: послаблює незалежні групи впливу, усуває потенційних суперників і привчає чиновників до безумовного підпорядкування одному центру влади.

Для пересічного китайця це не обов’язково означає зникнення хабарництва. Навпаки, коли корупційні можливості концентруються в руках вузького кола наближених до керівництва людей, конкуренція між неформальними центрами впливу зникає. Відповідно, чиновник отримує більше можливостей диктувати умови, а громадянин має менше шансів захистити свої інтереси. Монополізація корупції не є її подоланням. Це лише зміна тих, хто контролює корупційні потоки.

Страх замість ефективного управління

Політичні чистки мають іще один серйозний побічний ефект: вони поступово паралізують державний апарат. Коли чиновник знає, що будь-яке неоднозначне рішення може бути витлумачене як корупція, порушення дисципліни або нелояльність, він починає думати не про результат роботи, а про власну безпеку.

За наведеними у матеріалах оцінками, понад 140 тисяч китайських чиновників були покарані за бездіяльність. Це досить промовистий показник: страх перед покаранням змушує бюрократію уникати ініціативи, відмовлятися від ризикованих рішень і перекладати відповідальність на вищі інстанції.

Виникає парадоксальна ситуація. Держава, яка декларує боротьбу з неефективністю та зловживаннями, сама створює умови, за яких чиновники стають менш здатними ухвалювати рішення. Місцеві керівники дедалі частіше обирають політичну слухняність замість пошуку нових рішень для економіки.

Китайський лідер прагне контролювати не лише партію та державний апарат, а й військове керівництво, яке в авторитарній системі може стати потенційним центром альтернативного впливу. За оцінками аналітиків, із 2022 року з посад усунули понад сотню високопоставлених військових. Чистки торкнулися Центральної військової ради, Ракетних військ та представників військово-промислового комплексу.

У результаті китайський лідер отримує дедалі більший контроль над армією, але водночас ризикує послабити її професійне управління. Військова ефективність потребує компетентності, чесної оцінки ситуації та готовності повідомляти про проблеми. Атмосфера страху може зруйнувати всі ці умови.

Чи збирається Сі Цзіньпін правити довічно?

Наступний з’їзд Компартії Китаю має відбутися у 2027 році. Очікується, що Сі Цзіньпін намагатиметься отримати четвертий п’ятирічний термін на посаді генерального секретаря.

На той момент йому буде майже 80 років. Проте він досі не визначив очевидного наступника. Причина цілком зрозуміла: поява потенційного спадкоємця автоматично означатиме формування альтернативного центру політичного впливу. А це суперечить логіці одноосібного правління, яку Сі вибудовував протягом останніх років.

Через фактичне знищення політичних перспектив шостого покоління китайській еліті доводиться придивлятися до представників сьомого покоління, народжених переважно у 1970-х роках. І тут виникає головне запитання: чи дозволить китайський лідер сформувати нове покоління керівників, яке колись зможе його замінити, чи розпочне нову хвилю чисток, щойно побачить у молодших політиках потенційних конкурентів?

Тож боротьба з корупцією в Китаї це не історія про закон та порядок і нетерпимість до корупціонерів. Це концентрація влади в руках диктатора та усунення будь-яких конкурентів під виглядом загальнонародного блага. І найсумніше, що чимало громадян, в тому числі й українців, захоплено схвалюють узурпацію влади під приводом вибіркової боротьби з корупцією. Хоча де факто, диктатор лише показує народу виставу, яку вони давно мріяли побачити і ще не усвідомили, що насправді корупції менше не стане.

Автор: Майданюк Валерій

Поділіться своєю думкою

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *