Без сумніву, спровокована Росією інформаційна та історична війна проти України в Польщі отримала друге дихання. Те, що ще недавно можна було сприймати як окремі прояви маргінального націоналізму або російської пропаганди, сьогодні дедалі частіше виходить за межі вузьких радикальних середовищ. Антиукраїнські настрої стають частиною політичного порядку денного, а історичні суперечки, економічні претензії та маніпуляції в соцмережах починають працювати як єдина система.
Польща вигадує українських ворогів. Хто і навіщо розпалює історичну війну
Головна особливість антиукраїнської істерії в Польщі полягає в тому, що для розпалювання ворожнечі вже не обов’язково потрібна безпосередня участь Кремля. Достатньо створити сприятливе середовище, в якому будь-яка вигадка про українців легко перетворюється на «доказ» їхньої нібито привілейованості, агресивності або небезпеки для польського суспільства.
Показовим прикладом стала історія з вигаданим українським депутатом у Плоцьку. У вересні польський фактчекінговий проєкт Demagog описав нову схему дезінформації, яка поширювалася в соцмережах. Невідомі створили образ нібито депутата міської ради Плоцька українського походження на ім’я Каміль Коваленко. Насправді такого депутата в міській раді немає. Його образ створювали з використанням фотографії стримера та штучного інтелекту, а від його імені поширювали провокаційні заяви про начебто спеціальні паркомісця для українців.
Суть маніпуляції була простою, але саме тому й небезпечною. Синьо-жовту розмітку на парковках подали як «українські паркінги», створені нібито для громадян України. Насправді, як встановив Demagog на основі офіційних даних міста Плоцьк, йдеться про звичайні зони Kiss&Ride, призначені для короткочасної зупинки автомобілів, наприклад для висадки або посадки пасажирів. Вони не надають жодних окремих прав українцям. Однак для поширення фейку це вже не мало значення. Вигаданий персонаж, фальшива посада та емоційна заява створили потрібний ефект: у соцмережах з’явився черговий «доказ» того, що українці нібито отримують особливі привілеї в Польщі.
Ця схема заслуговує на увагу не лише через використання штучного інтелекту. Її небезпека полягає в тому, що вона підміняє реальність готовою емоційною конструкцією. Спочатку створюється людина, якої не існує. Потім їй приписують посаду, що надає словам вигаданої ваги. Далі з’являється провокаційна заява, яка відповідає вже наявним суспільним страхам. І нарешті, фейк починає циркулювати як самостійний аргумент. Користувачі поширюють його не тому, що перевірили інформацію, а тому, що вона підтверджує їхнє попереднє переконання: українці отримують більше, ніж заслуговують.
І це не поодинокий випадок. Demagog останніми тижнями регулярно фіксує AI-фейки та маніпуляції на українську тему в польському інформаційному просторі.
Російська пропаганда впала на сприятливий ґрунт
Російська пропаганда змогла знайти сприятливий ґрунт для антиукраїнських наративів, поєднавши економічні суперечності, історичні травми, політичний популізм та страх перед конкуренцією. У результаті українці дедалі частіше опиняються в центрі внутрішньополітичних дискусій Польщі, хоча далеко не всі проблеми, які їм приписують, мають реальний стосунок до українців.
Одним із чинників такого процесу стало економічне піднесення Польщі, яке значною мірою спиралося на кошти та інвестиції Європейського Союзу, а також на дешеву робочу силу з України. Польське суспільство, яке тривалий час зосереджувалося на матеріальному розвитку, поступово почало звертати більше уваги на ідейні та духовні питання. Проте замість складної розмови про ідентичність, національні інтереси та майбутнє країни частина політичних сил запропонувала значно простішу відповідь: головною проблемою стали українці.
Це зручна політична конструкція. Коли суспільство стикається з економічними труднощами, конкуренцією на ринку праці, проблемами соціальної політики або невизначеністю щодо майбутнього, завжди знаходяться сили, готові запропонувати простого винуватця. Українці в Польщі стали саме таким об’єктом політичних маніпуляцій. Їм приписують привілеї, які часто не існують, звинувачують у відбиранні робочих місць, створюють образ конкурентів, які нібито отримують більше підтримки, ніж польські громадяни.
Росія роками працювала над тим, щоб посварити Україну з Польщею, використовуючи історичні конфлікти, взаємні образи та національні стереотипи. Проте сьогодні дедалі більше польських політичних сил самостійно відтворюють ці наративи, адаптуючи їх до власних виборчих інтересів. Те, що спочатку могло бути елементом російської інформаційної операції, поступово перетворюється на внутрішній польський політичний ресурс.
Другим фактором стала радикалізація польської політики. Радикальний націоналізм та шовінізм, які тривалий час залишалися на маргінесі суспільного життя, сьогодні дедалі активніше проникають у мейнстрім. Цей процес відбувається не лише в Польщі. У багатьох країнах світу популістські сили використовують страх, образу, національну винятковість та пошук внутрішніх ворогів для мобілізації виборців.
Можливо, цьому посприяв загальносвітовий підйом популізму, спричинений, не в останню чергу, алгоритмами соцмереж, які видають користувачам саме скандальний, емоційний і тригерний контент. Контент, який викликає обурення, страх або ненависть, має значний потенціал поширення. У результаті радикальні заяви отримують більше уваги, ніж зважені пояснення, а політики, які використовують найбільш провокаційну риторику, можуть отримувати додаткові політичні дивіденди. Соцмережі заробляють на переглядах, а на виборах перемагають радикали.
У Польщі цей процес набув особливо небезпечних форм. Частина націонал-радикальних середовищ уже перейшла від критики української політики до звинувачень своєї колишньої колонії, над якою століттями знущалася польська влада, у «геноциді». Та до територіальних претензій до сусідів, закликів анексії частини Литви, вимог репарацій від Німеччини за Другу світову війну та навіть ідей виходу з Європейського Союзу. У такому політичному середовищі історія перестає бути предметом наукового дослідження і перетворюється на інструмент зомбування виборців.
Економіка, історія та боротьба за європейські гроші
Третім важливим фактором антиукраїнської кампанії став економічний інтерес польського бізнесу. Особливо це стосується аграрного сектору, який прагне захистити власні ринки від українських конкурентів. Українське сільське господарство, яке має значний потенціал і після війни може стати одним із ключових гравців європейського аграрного ринку, сприймається частиною польських економічних кіл як серйозний виклик.
Окреме питання стосується майбутнього розподілу європейських коштів. У частині країн ЄС існує побоювання, що після вступу України значна частка фінансових ресурсів Брюсселя буде спрямована на українську відбудову. Це може змінити баланс отримувачів європейської допомоги, адже Україна потребуватиме масштабних інвестицій у відновлення інфраструктури, економіки та державних інституцій. Для Польщі та Угорщини, які тривалий час були одними з головних отримувачів європейських коштів, така перспектива створює додаткову конкуренцію. У результаті українська євроінтеграція дедалі частіше розглядається не лише як геополітичний процес, а й як питання майбутнього розподілу ресурсів.
Адже головними отримувачами європейських грошей будуть не бідні Польща чи Угорщина, а ще бідніша Україна. Тому польські еліти починають висувати низку неймовірних вимог.
Не варто відкидати й можливість того, що за польськими претензіями до України та блокуванням її євроінтеграції стоять певні сили не тільки в Польщі, і не лише в РФ. Після втрати влади Віктора Орбана Польща дедалі частіше виступає як одна з головних перешкод на шляху України до ЄС. Хоча націонал-радикали перемогли на виборах ще раніше. Водночас залишається відкритим питання, чому Брюссель, який має важелі тиску на всіх членів ЄС, чомусь нічого не може вдіяти з тими, хто перешкоджає Україні?
Для України це створює складну ситуацію. Адже якщо антиукраїнські настрої стають частиною виборчої стратегії, то навіть об’єктивні економічні та політичні реформи у нашій державі не стають гарантією нашої євроінтеграції.
Але якщо Польща, на фоні зростаючої російської агресії проти Європи, остаточно перетворить антиукраїнську риторику на інструмент внутрішньої політики, це стане пострілом собі не в ногу, а в голову. І не лише для Польщі, а для всієї європейської спільноти.