Російська пропаганда дедалі активніше переносить інформаційні атаки з України на європейські країни. Її мета не обмежується дискредитацією Києва: Кремль намагається посварити Україну із союзниками, посіяти недовіру до європейських урядів і переконати власне населення, що Росія нібито сама стала жертвою зовнішньої агресії. Нові фейки про українських депутатів у Польщі, заборону протестів у Франції та вигадану польську загрозу демонструють, як ці інформаційні операції працюють одночасно на кількох напрямках.
Фейкові українські депутати: як розпалюють антиукраїнські настрої в Польщі
Один із напрямів російської дезінформації – створення конфліктів між Україною та Польщею. Для цього пропагандисти використовують підроблені відео, вигадані цитати й фальшиві профілі, намагаючись представити українських політиків як людей, які зневажають польське суспільство та готові шантажувати сусідню державу.
У соціальних мережах поширювали відео з нібито скандальними заявами депутата Волинської обласної ради Ореста Мачовського. Йому приписали слова: «Якщо Польща не дасть нам грошей, наша діаспора саботуватиме роботу». В іншому фрагменті йшлося про львівського міського депутата, який нібито назвав Польщу «нашим краєм».
Проблема в тому, що ці заяви вигадані. Поширені матеріали містять ознаки підробки: зображення профілів не відповідають реальним політикам, використовуються елементи генерації штучним інтелектом, а в текстах помітні русизми. Тобто йдеться не про справжню комунікацію українського посадовця, а про цілеспрямовану спробу створити неіснуючий скандал.
Розрахунок російських пропагандистів очевидний. Польська аудиторія має побачити українців як невдячних і агресивних людей, які нібито вимагають фінансової підтримки, погрожують саботажем і водночас ображають польські інституції. Для російської пропаганди це особливо вигідний сюжет, адже він б’є по відносинах двох сусідніх держав і використовує чутливі теми, здатні викликати емоційну реакцію.
Такі фейки не обов’язково повинні переконати всіх. Достатньо, щоб вони закріпилися в інформаційному просторі, потрапили до політичних дискусій і посилили недовіру до українців. Навіть спростування не завжди здатне повністю нейтралізувати перше емоційне враження.
Макрон «заборонив протести»: як із часткових обмежень вигадують диктатуру
А цей приклад російської брехні спрямований уже не стільки проти України, скільки на дискредитацію європейських демократичних інституцій. У мережі поширили повідомлення, нібито президент Франції Еммануель Макрон оголосив про повну заборону демонстрацій у країні. Цю історію вписали в ширший сюжет про масові протести в Європі, соціальне невдоволення та нібито нездатність європейських урядів реагувати на вимоги громадян.
Однак реальний зміст заяви Макрона був іншим. Французький президент справді говорив про можливість заборони окремих демонстрацій, але йшлося лише про несанкціоновані акції, а не про повне припинення права на протест. Демонстрації, організовані профспілками, під цю заборону не підпадали. Обмеження могли стосуватися окремих маршрутів маршів, якщо існувала загроза підприємствам або громадським будівлям.
Крім того, не йшлося про безстрокову заборону протестів. Обговорювалися рекомендації щодо найближчих днів, зокрема суботи 24 жовтня. Проте в пропагандистському переказі всі ці нюанси зникли. Обмеження окремих несанкціонованих акцій перетворилися на нібито повну заборону протестної діяльності у Франції.
Це класичний механізм маніпуляції: взяти реальну заяву політика, вирвати її з контексту, перебільшити масштаби рішення та подати його як доказ авторитаризму. Для Кремля такі повідомлення мають подвійне призначення. З одного боку, вони підривають довіру європейців до власних урядів. З іншого – працюють на російську внутрішню аудиторію, якій намагаються довести, що західна демократія нібито нічим не краща за російський авторитаризм. Якщо у Франції «забороняють протести», то, мовляв, немає підстав критикувати політичну систему Росії.
Польща нібито атакувала Росію: створення образу ворога
Третя інформаційна атака стосується вже безпосередньо безпеки Європи. Після падіння українського безпілотника FP-1 на території Литви в інформаційному просторі почали поширювати повідомлення про нібито польську атаку на Росію та можливість великої війни.
Проросійські боти та провокатори в Польщі почали розганяти штучну кризу
Насправді безпілотник був українського виробництва, а Україна вибачилася за інцидент. Жодних підтверджень того, що Польща атакувала Росію або готувала напад, наведені повідомлення не містять. Твердження про нібито підготовку російського удару у відповідь по польській території спираються на спекуляції та неперевірені заяви колишнього аналітика ЦРУ Ларрі Джонсона, який неодноразово поширював дезінформаційні твердження.
Але важливий тут не лише конкретний фейк, а й загальна логіка його поширення. Російська пропаганда намагається сформувати уявлення, що саме європейські держави становлять загрозу Росії, а Москва лише захищається від нібито ворожого оточення. Польща в такій конструкції постає не країною, яка підтримує Україну та зміцнює власну оборону, а потенційним агресором, який начебто готує напад.
Цей наратив особливо небезпечний у контексті історичного досвіду. Перед агресивними діями проти сусідніх держав радянська, а згодом російська пропаганда неодноразово використовувала образ зовнішнього ворога та виправдання необхідності «захисту». Те саме Москва поширювала перед нападом на Фінляндію та інші країни-жертви. І у 2026 році те саме починають розганяти про Польщу. Це небезпечний сигнал. Подібні повідомлення допомагають заздалегідь підготувати російське суспільство до сприйняття майбутньої агресії Москви проти Європи як нібито вимушеної відповіді.
Якщо Росія колись розпочне військові дії проти Польщі чи країн Балтії, частина російського суспільства вже матиме готову інформаційну рамку для пояснення того, що відбувається. Напад можна буде представити як «відплату», «превентивний удар» або захист від вигаданої загрози. Саме тому систематичне поширення таких повідомлень не варто сприймати як випадковий набір пропагандистських фантазій.
Європа як головна мішень російської дезінформації
У цих трьох випадках можна побачити спільну стратегію. Росія одночасно намагається посварити Україну з Польщею, дискредитувати демократичні інститути Франції та сформувати образ Польщі як держави, що нібито загрожує самій Росії. Географія різна, але мета одна: послабити довіру, розпалити конфлікти й зробити європейські суспільства менш стійкими до російського тиску.
Ці фейки орієнтовані на різні країни, але є частиною ширшої кампанії проти європейської безпеки. Адже сьогодні пропагандисти переконують поляків, що українці їм погрожують, французів – що їх позбавляють демократичних прав, а росіян – що сусідні держави готують напад. Завтра ці самі наративи можуть стати виправданням для значно небезпечніших дій.
Найбільша небезпека полягає в тому, що інформаційна підготовка до війни може відбутися задовго до самої війни. Коли суспільство вже привчили боятися сусіда, ненавидіти союзника й вірити у вигадану загрозу, залишається лише знайти привід для першого пострілу. І тоді пропаганда виконуватиме свою найважливішу функцію: пояснюватиме людям, чому агресія, яку ще вчора було важко уявити, сьогодні нібито стала необхідною.