20 листопада математик компанії Anthropic Левент Альпьоге (Levent Alpöge) заявив, що разом із моделлю штучного інтелекту Claude знайшов доведення гіпотези Рімана – найвідомішої нерозв’язаної задачі математики, сформульованої ще 1859 року. Доведення подано не статтею, а величезним архівом коду мовою Lean, який перевіряє комп’ютер. Перші незалежні перевірки воно пройшло, але математики наголошують: розв’язаною задачу визнають ще не скоро.

Чотиристорінкову заяву Альпьоге виклав на своєму сайті alpo.ge, пише Scientific American. За словами математика, той самий метод доводить і узагальнену гіпотезу Рімана для L-функцій Діріхле – ширше твердження, на яке спираються сотні теорем теорії чисел.

«Я вважаю, що, працюючи з Claude, знайшов доведення гіпотези Рімана», – так починається заява Альпьоге.

41 день і 239 мегабайтів коду

Хронологію роботи, за словами Альпьоге, склав сам Claude, переглянувши їхні спільні напрацювання. Вона охоплює 41 день – з 6 жовтня до 16 листопада 2026 року. Математик пише, що задавав напрям і поєднував інструменти з різних галузей теорії чисел, а Claude виконав основну частину технічних викладок і на фінальному етапі просувався швидше за нього, переказує заяву ZME Science.

«Claude злітав, танцював і сяяв біля фінішної прямої», – описує Альпьоге останні тижні роботи.

Доведення виклали архівом із 14 частин: це 175 187 файлів і близько 17,4 млн рядків коду Lean, загалом 239 МБ. Згенерований машиною текст доведення, за повідомленнями, перевищує 250 тис. сторінок. Тому Альпьоге вирішив показати лише код Lean, а не текст, який жодна людина не здатна прочитати, і пообіцяв згодом спростити й пояснити аргумент сам.

Для самого математика це особистий момент. Він зізнається, що мріяв узятися за гіпотезу Рімана ще студентом, а тепер утрачає головний дороговказ своїх досліджень. Водночас побачене називає «світанком чогось значно більшого» для всієї науки.

Що таке гіпотеза Рімана

У листопаді 1859 року німецький математик Бернгард Ріман надіслав до Прусської академії наук статтю «Про кількість простих чисел, менших за дану величину». Прості числа – 2, 3, 5, 7, 11, 13… – діляться лише на одиницю й на самих себе. Вони здаються розкиданими хаотично, але Ріман показав, що їхній розподіл записаний у властивостях однієї функції – дзета-функції ζ(s). Докладно про неї – в українській Вікіпедії.

Початок звіту Прусської академії наук за листопад 1859 року, де оголошено статтю Рімана «über die Anzahl der Primzahlen unter einer gegebenen Grösse», німецькою мовою
Звіт Прусської академії наук за листопад 1859 року, де оголошено статтю Рімана про кількість простих чисел. Зображення: Wikimedia Commons, суспільне надбання

Для дійсних s, більших за 1, дзета-функція – це проста сума ζ(s) = 1 + 1/2s + 1/3s + 1/4s + …, а ще Леонард Ейлер помітив, що ту саму величину дає добуток по всіх простих числах. Ріман поширив функцію на всю комплексну площину – числа виду s = a + bi – і зосередився на точках, де вона дорівнює нулю.

Нулі бувають двох типів. «Тривіальні» передбачувано лежать у від’ємних парних числах: −2, −4, −6… Решта, «нетривіальні», – їх нескінченно багато – містяться у вузькій вертикальній смузі між прямими Re(s) = 0 і Re(s) = 1. Гіпотеза Рімана стверджує, що всі вони лежать точно посередині – на «критичній прямій» Re(s) = 1/2.

Кольорова карта дзета-функції Рімана на комплексній площині: темні точки нулів вишикувані вертикально вздовж лінії з дійсною частиною 1/2
Дзета-функція на комплексній площині: колір показує значення функції. Темні точки на вертикалі біля нуля – нетривіальні нулі на висотах 14,13; 21,02; 25,01… Зображення: Jan Homann / Wikimedia Commons, суспільне надбання

Саме ці нулі керують «шумом» у розподілі простих чисел. Якщо гіпотеза правильна, кількість простих чисел до будь-якого x відхиляється від середньої оцінки щонайбільше приблизно на √x·ln x, а проміжки між сусідніми простими числами не можуть бути надто великими. На практиці ці проміжки дуже нерівні: буває 2, буває 4, а 2017 року Мартін Рааб знайшов проміжок у 6 582 144 між двома ймовірно простими числами по 216 841 цифрі – усі числа між ними складені.

Графік дійсної (червона лінія) та уявної (синя лінія) частин дзета-функції на критичній прямій; нулі функції там, де обидві лінії одночасно перетинають нуль
Дійсна (червона) та уявна (синя) частини ζ(1/2 + ix). Там, де обидві лінії одночасно перетинають нуль, лежать нетривіальні нулі. Графік: Slonzor / Wikimedia Commons, суспільне надбання

Перевірити гіпотезу перебором неможливо. Комп’ютери вже підтвердили, що понад 12 трлн перших нетривіальних нулів лежать на критичній прямій (сувора перевірка Девіда Платта і Тіма Трюджіана до висоти 3·1012), але нулів нескінченно багато, і одного винятку досить, щоб гіпотезу спростувати. Тому 1900 року Давид Гільберт вніс її до свого списку головних задач століття, а 2000 року Інститут математики Клея – до семи «задач тисячоліття» з премією $1 млн за кожну.

Гіпотеза має несподіваного «родича» у фізиці. На початку 1970-х математик Г’ю Монтгомері та фізик Фрімен Дайсон помітили, що відстані між нулями дзета-функції розподілені так само, як рівні енергії у важких атомних ядрах і в моделях квантового хаосу. Чому чиста абстракція так точно відтворює статистику фізичного світу, досі ніхто не пояснив.

Хто і як перевіряє доведення

Lean – мова, у якій комп’ютер механічно перевіряє кожен логічний крок. Але успішна компіляція відповідає лише на частину питань. Фахівцям треба переконатися, що код не спирається на приховані припущення (аксіоми) і що формальне твердження в ньому справді є гіпотезою Рімана, а не схожим, але іншим твердженням, пояснює lean4.dev.

Перші результати з’явилися того ж дня. Математик Массачусетського технологічного інституту Ендрю Сазерленд незалежно скомпілював архів: за даними Kingy AI, усі 175 187 модулів пройшли перевірку ядром Lean, а головні теореми спираються лише на стандартні аксіоми. Сазерленд назвав це «історичним моментом», але наголосив, що математичні деталі ще належить розібрати. Математик Еліот Глейзер написав, що формалізоване твердження – справді узагальнена гіпотеза Рімана.

Іронія в тому, що саме Сазерленд у розмові з Scientific American ще 2024 року сказав фразу, яку тепер цитують усі:

«ШІ, здатний довести гіпотезу Рімана, – не той, з яким я хотів би зустрітися. Якщо це станеться, робота для математиків буде найменшою з наших проблем».

Ендрю Сазерленд, MIT

Інші реагують стриманіше. «Подивімося спершу, чи воно компілюється», – прокоментував новину Кевін Баззард з Імперського коледжу Лондона. Філдсівський лауреат Теренс Тао у своєму блозі назвав обговорення спільноти Lean на Zulip найкращим місцем, щоб стежити за перевіркою. «Зараз водночас чудовий і жахливий час, щоб бути математиком-дослідником», – каже Джеймс Маккі з коледжу Royal Holloway Лондонського університету.

Навіть якщо все підтвердиться, премію не вручать швидко: правила Інституту Клея вимагають публікації, щонайменше двох років перевірки і загального визнання спільнотою. Поки що гіпотеза офіційно залишається нерозв’язаною.

Рік, коли ШІ взявся за «задачі тисячоліття»

Заява Альпьоге – кульмінація року гучних результатів ШІ в математиці. У серпні Anthropic повідомила, що дослідницька версія Claude, отримавши завдання «серйозно спробувати» довести гіпотезу Рімана, її не довела, зате підняла доведену частку нулів на критичній прямій з 41,6% до 67,2%. Перевіряли той результат якраз Альпьоге та Ральф Фурман.

8 вересня OpenAI заявила про розв’язання іншої задачі тисячоліття – про рівняння Нав’є – Стокса, що описують рух рідин. Над ним 88 годин працювали близько 10 тис. ШІ-агентів одночасно; сама компанія пише, що взялася за роботу після чуток, пов’язаних з Альпьоге та математиком Трістаном Бакмастером, і довкола авторства досі тривають суперечки. У жовтні OpenAI оприлюднила сотні нових результатів, зокрема доведення «квазігіпотези Рімана» – слабшої версії задачі.

Підхід Альпьоге інший: за його описом, людина визначала стратегію, а ШІ прискорював роботу і доводив до кінця технічну частину. Чи стане це моделлю для науки, залежить від того, чи вдасться людям зрозуміти доведення, а не лише переконатися, що воно правильне.

Чи загрожує це шифруванню

У соцмережах новину вже пов’язують з кінцем криптографії: безпека алгоритму RSA тримається на складності розкладання великих чисел на прості множники, а гіпотеза Рімана теж про прості числа. Але прямого зв’язку тут немає. Доведення гіпотези не дає способу швидко знаходити множники – воно підтверджує те, у що математики й так вірили і що давно припускали в багатьох розрахунках. Математик Алон Аміт ще 2021 року назвав поширену тезу про загрозу для інтернет-безпеки «цілковитою нісенітницею».

Не загрожує доведення і криптовалютам: підписи в Bitcoin побудовані на еліптичній кривій над скінченним полем із простим модулем, і їхня стійкість від гіпотези Рімана не залежить. Реальний виклик для RSA і нинішніх цифрових підписів – квантові комп’ютери, через які світ уже переходить на постквантові алгоритми.

Найближчими тижнями спільнота Lean продовжить перевірку, а математики спробують зрозуміти саму ідею доведення: Альпьоге описує свій метод як нащадка методу Степанова, де потрібну кратність дає ланцюжок тета-підйомів між унітарними групами. Якщо доведення витримає перевірку, найвідомішу задачу математики вперше розв’яже людина в парі зі штучним інтелектом.

Головне фото: портрет Бернгарда Рімана, 1863 рік, Wikimedia Commons, суспільне надбання. Ілюстрації: стаття Рімана 1859 року, Jan Homann, Slonzor – Wikimedia Commons, суспільне надбання.

Автор: Олексій Сердюков

Поділіться своєю думкою

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *