Понад рік мати сподівалася, що її син живий, перебуває в полоні й одного дня повернеться додому. Однак надія на зустріч змінилася невимовним болем утрати. 6 жовтня 2026 року в Сумах провели в останню путь 34-річного солдата Сергія Коробку з Білопілля, який загинув на Донеччині. Про це повідомляє Білопілля.City.
Дитинство та юність Сергія минули в Білопіллі
Сергій Анатолійович Коробка народився 15 березня 1991 року в Білопіллі, де провів дитинство та юність. Після закінчення 11 класів Білопільської загальноосвітньої школи №4 вступив до Білопільського вищого професійного училища. Там здобув професії маляра-штукатура та лицювальника-плиточника. Згодом продовжив навчання в Іскрисківщинському училищі, де опанував фах машиніста-тракториста.
З дитинства Сергій цікавився технікою, любив розбирати механізми, ремонтувати різні речі та працювати руками. У дорослому віці це захоплення стало одним зі спільних інтересів із вітчимом, який став для нього близькою людиною.
Рідний батько Сергія, Анатолій Миколайович, був учасником війни в Афганістані та помер у 2016 році. Після цього мати Наталія Вікторівна створила нову сім’ю. Її чоловік ставився до Сергія як до рідного сина.
«Вони дуже добре ладнали між собою. І з технікою любили разом займатися, і на риболовлю їздили. Їм завжди було про що поговорити, що разом поробити», — згадує Наталія Вікторівна.
У родині також зростав молодший син Олександр, який, як і брат, навчався у Білопільському ВПУ та здобув професію маляра-штукатура. Нині він проживає в Харкові.
Працював будівельником, а потім став на захист України
Після завершення навчання Сергій їздив на заробітки до Києва, працював на будівництві. Також трудився в ТОВ «Ворожба» та приватному підприємстві «Білопільський рембудмонтаж», де працював маляром-штукатуром.
Чоловік не боявся фізичної праці, умів виконувати різну роботу та заробляв на життя власними руками. Він не встиг створити власну сім’ю, стати батьком і здійснити багато своїх мрій.
У 2025 році Сергій працював на будівництві в Бучі Київської області. Саме тоді його мобілізували до лав Збройних сил України. Після військової підготовки захисника направили на Донеччину, де тривали важкі бої.
2 червня 2025 року солдат Сергій Коробка зник безвісти поблизу населеного пункту Попів Яр Краматорського району Донецької області.
Для його рідних розпочався тривалий і болісний період невідомості. Родина намагалася з’ясувати долю військового, чекала на будь-яку звістку та сподівалася, що він живий.
Понад рік мати вірила, що син повернеться
Наталія Вікторівна до останнього не втрачала надії. Жінка знала, що траплялися випадки, коли військові, яких тривалий час вважали зниклими безвісти, поверталися додому.
«Я до останнього сподівалася: може, він у полоні, може, живий… Більше року не було жодної звістки. Але ж багато було випадків, коли хлопці зникали безвісти, а потім поверталися. От і я чекала. Думала, може, і мій Серьожа повернеться…» — розповідає мати.
8 вересня 2026 року, після чергового обміну тілами загиблих, родина отримала звістку, якої боялася найбільше. Результати ДНК-експертизи підтвердили загибель Сергія 2 червня 2025 року.
«Але дива не сталося… Привезли мого сина в домовині…» — із болем говорить Наталія Вікторівна.
Тривале очікування, переживання та невідомість підірвали здоров’я жінки. А разом із утратою сина родині довелося пережити ще одне тяжке випробування — втрату рідного дому.
Російські обстріли зруйнували два родинні будинки
Нині Наталія Вікторівна разом із чоловіком проживає в Сумах. Повернутися до рідного Білопілля родина не може, адже російські обстріли зруйнували обидва їхні будинки.
«У Білопіллі росіяни зруйнували два наших будинки. Біля хати мого першого чоловіка прилетів КАБ — лишилися одні стіни… А згодом розбили й ту хату, де ми жили з другим чоловіком», — розповідає мати загиблого захисника.
Після підтвердження загибелі Сергія перед рідними постало непросте питання: де поховати сина. Наталія Вікторівна хотіла, щоб він спочивав у рідному Білопіллі, поруч із батьком Анатолієм Миколайовичем. Однак через постійні російські обстріли прикордонного міста родина була змушена відмовитися від цього задуму.
«Ми так хотіли поховати Серьожу в Білопіллі, біля його тата. Але побоялися через обстріли. Тож ховали в Сумах. Хоча і тут тепер не краще», — говорить Наталія Вікторівна.
Навіть день прощання із захисником супроводжувався небезпекою. Під час відспівування Сергія російський ударний безпілотник влучив в один із будинків неподалік.
Сергію Коробці назавжди залишиться 34 роки
6 жовтня 2026 року солдата Сергія Анатолійовича Коробку поховали на міському кладовищі в Сумах, поблизу 40-ї підстанції.
Він був людиною праці, любив техніку, дорожив родиною та мав попереду ціле життя. Сергій не встиг створити власну сім’ю, стати батьком і здійснити багато задумів. Його життя обірвала війна, а рідним залишилися біль утрати та спогади.
Понад рік мати чекала на повернення сина, вірила в диво й сподівалася знову обійняти його. Та замість довгоочікуваної зустрічі родина провела захисника в останню путь.
Світла пам’ять українському воїну Сергію Коробці. Щирі співчуття матері, рідним і близьким Героя.
Джерело: “Білопілля.City”
Новину створено за матеріалами сайту “Білопілля.City” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “Білопілля.City”
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.